RSS
CУСПІЛЬСТВО СТАТТІ

Голокост: День пам'яті чи боротьби із ревізіонізмом? (частина 1)

Сьогодні в Україні тема масових вбивств євреїв досліджується однобоко - з метою вибілення нацизму і звинувачення лише українців
iPress.ua пропонує першу частину публічної лекції Мейлаха Шейхета, директора благодійної організації "Єврейське відродження" про Трагедію та взаємини українського та єврейського народів.
Голокост: День пам Мейлах Шейхет. Фото: Андрій Поліковський

1 листопада 2005 року Генеральна асамблея ООН ухвалила резолюцію щодо відзначення Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту 27 січня, у день, коли 1945 року було звільнено в’язнів нацистського концтабору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцімі. У зв'язку із цим у Львові директор благодійної організації "Єврейське відродження" та керівник релігійної громади "Турей Загав" у Львові Мейлах Шейхет прочитав публічну лекцію у якій зокрема говорив про історію та взаємини українського та єврейського народів колись і сьогодні, про неприпустимість хибного трактування історичних фактів.

"Сьогодні ми говоримо про Голокост єврейського народу Європи, спричиненого німецьким нацизмом. За офіційною статистикою, яку склали за даними довоєнних і післявоєнних переписів населення, під час Голокосту було знищено 6 млн євреїв.

Я з самого початку стверджував і стверджую про те, що український народ співчуває єврейському народові у цій трагедії і зробив зі свого боку усі можливі на той час зусилля, щоб зменшити кількість єврейських жертв. Я маю на увазі українських праведників, які ціною свого життя чи загрози знищення німецькими нацистами переховували друзів, сусідів або випадкових євреїв, які у якийсь момент втечі від страти постукали вночі до них у вікно з проханням спасіння.

Кількість українських праведників сьогодні встановити неможливо через втрачені зв’язки під час існування радянської тоталітарної системи, яка переслідувала кореспондування із Заходом. Через це спасенні під страхом нанесення можливої шкоди українцям не розшукували своїх українських спасителів, розуміючи, що можуть так зашкодити їм.

Я з самого початку стверджував і стверджую про те, що український народ співчуває єврейському народові у цій трагедії і зробив зі свого боку усі можливі на той час зусилля, щоб зменшити кількість єврейських жертв

Лише після розвалу радянської імперії зла спасенні євреї та їхні діти почали шукати українців, щоб їм віддячити, щоб подякувати за людськість у найвищому розумінні цього слова.

Трагічні історії зворушують до сліз, і з плином часом не зменшується гострота жертовності і трагізму не лише для спасенних, але й не менше для спасителів. Адже німецькі нацисти позабирали запаси харчів у корінного населення, поклавши життя українців на рівень тварин, позбавивши багатодітні українські сім’ї продуктів харчування і в той же час, ввівши грошові премії за викриття та страти євреїв.

"Почали з жидів, а закушували нами – українцями"

Німецькі нацисти страчували українські сім’ї за переховування євреїв, залишаючи сиротами дітей, які за збігом обставин були відсутніми вдома. Це було випробування на людськість, гуманність, яке українські праведники склали на найвищому рівні.

Історія Другої світової німецько-комуністичної війни показала, що за євреями пішли з життя мільйони українців та інших слов’янських народів. Як казали галичани, "почали з жидів, а закушували нами – українцями".

То чому ж ми до цього часу дискутуємо про ці питання? Особливо відзначаємо День Голокосту, як день пам’яті про мільйони страчених і також, як день боротьби з ревізіонізмом Голокосту з боку деяких невгамовних коричневих елементів.

Історія Другої світової німецько-комуністичної війни показала, що за євреями пішли з життя мільйони українців та інших слов’янських народів. Як казали галичани, "почали з жидів, а закушували нами – українцями".

Я наведу у приклад деякі вислови Елі Візеля (єврейський, французький та американський письменник, журналіст, громадський діяч. Лауреат Нобелівської премії миру 1986 року - ред), який промовляв до засідання ООН у 2005 році. Тоді ООН прийняла рішення про відзначення Дня Голокосту 27 січня.


Елі Візель. Фото: AFP

"Шановний Генеральний секретар, пані та панове. Людина, яка стоїть перед вами сьогодні почуває себе глибоко привілейованою". Як вчитель і письменник, він говорить і пише, як свідок злочину, вчиненого у самому серці європейського християнства і цивілізації жорстоким диктаторським режимом, злочину безпрецедентної жорстокості, у якому брали участь всі сегменти уряду Німеччини.

"Свідкові тої епохи темряви важко говорити про свої спогади. Його слова стають йому перешкодою, а не допоміжними засобами. Він пише не словами, а наче супроти слів, бо немає слів, щоб описати, що відчували жертви у той час, коли смерть була нормою, а життя дивом.

Тим не менше, чи знаєте ви це? Його пам’ять є частиною вашої. Я звертаюся до вас, як син давнього народу, єдиного античного народу, який пережив добу античності, єврейського народу, який протягом більшої частини своєї історії потерпав від вигнання і гноблення, але ще ніколи не втрачав надії на спасіння".

Як підліток він побачив те, чого жодна людина не повинна бачити – торжество політичного фанатизму та ідеологічної ненависті до тих, хто чимось відрізняється. Він бачив безліч людських принижених істот – ізольованих, замучених, закатованих і вбитих. Вони у більшості були євреями, але були й інші народи. А ті, хто скоїв ці злочини не були вульгарними головорізами злочинного світу, але чоловіками з високих урядових, академічних, промислових і медичних посад в Німеччині.

Ті, хто скоїв ці злочини не були вульгарними головорізами злочинного світу, але чоловіками з високих урядових, академічних, промислових і медичних посад в Німеччині

В останні роки ця країна стала справжньою демократією, але питання залишається відкритим: що спонукало у ті темні роки багатьох відданих державних службовців вигадувати такі жахи?

За своїми масштабами і наслідками, приниженням та болем, незважаючи на те, що це одна за найбільших задокументованих трагедій в історії, Освенцим досі не піддається розумінню. Дозвольте мені пригадати ті часи. Немовлята використані, як мішені для службовців СС, засуджені підлітки ніколи не дожили до старості, батьки, що бачили, як їх дітей кидають у ями для спалювання, величезна самотність, що охопила всіх людей.

"Не всі жертви були євреями, але всі євреї були жертвами"

Коли те, що ми називаємо Голокостом, почалося – 1938 року під час "кришталевої ночі", 1939 року, коли німецький корабель "Сен Луї" із понад тисячею німецьких євреїв-біженців на борту був повернутий від берегів Америки або це було, коли перші масові вбивства сталися у Бабиному Яру? Ми досі запитуємо, чим саме був Освенцим – кінцем чи початком, апокаліптичним наслідком багатовікового фанатизму і ненависті, чи судом демонічних сил у людській природі? Створіння паралельне до створення Бога, світ із власною антимістичною організацією ООН з людей різних національностей, традицій, культур, соціально-економічних сфер, що розмовляють різними мовами та належать до різних конфесій. Вони були дорослі й молоді, але всередині того світу не було ні дітей, ні бабусь, ні дідусів. Вони вже загинули.

Освенцим був ідеальним царством для ката, царством абсолютного зла і прокляття з його князями і жебраками, політиками і митцями, філософами і богословами, місцем, де втрати шматок хліба означало втратити життя, а посмішка товариша давала надію на ще один день

Як я вже неодноразово говорив, не всі жертви були євреями, але всі євреї були жертвами. Вперше в історії людства бути євреєм стало злочином. Їх народження стало для них смертельним вироком. Єврейські діти були засуджені до смерті ще до свого народження.

Ворог домагався покінчити з єврейською історією. Освенцим, Треблінка, Белжець, Собібор – темні фабрики смерті зведені для виконання цього рішення. Вбивці приходили сюди, щоб убити, а жертви, щоб померти. Освенцим був ідеальним царством для ката, царством абсолютного зла і прокляття з його князями і жебраками, політиками і митцями, філософами і богословами, місцем, де втрати шматок хліба означало втратити життя, а посмішка товариша давала надію на ще один день.


В'їзд до табору смерті в Освенцимі. Напис над воротами "Arbeit macht frei" – "Праця робить вільними". Фото: finplanner.livejournal.com

У той час свідок намагався зрозуміти те, чого він і досі не збагнув – як взагалі можливим було існування такого розрахованого зла, такої бездонної і безглуздої жорсткості? Чи створіння збожеволіло? Чи Бог закрив обличчя? Релігійна людина не може уявити собі Освенцим без Бога чи з Богом. Як може розумний, освічений чи просто законослухняний громадянин стріляти з кулеметів по сотням дітей та їх батьків, а увечері насолоджуватися творами Шиллера та Баха?

Переломний момент або вододіл – це величезна катастрофа, яка травмувала історію та назавжди змінила сприйняття людиною відповідальності щодо інших людських істот.

Як може розумний, освічений чи просто законослухняний громадянин стріляти з кулеметів по сотням дітей та їх батьків, а увечері насолоджуватися творами Шиллера та Баха?

Сумним, страшним залишається те, що якби західні країни втрутилися, коли Гітлер окупував Чехословаччину і Австрію, якби Америка прийняла більше біженців з Європи, якби Британія дозволила більшій кількості євреїв повернутися до їх споконвічної землі, якби союзники бомбардували залізниці, що ведуть у Біркенау, нашої трагедії можна було б уникнути, а її масштаби зменшити.

"Звільнення не принесло радості у наші серця"

Цю ганебну байдужість ми повинні пам’ятати, як і пам’ятати те, що треба подякувати багатьом героїчним особам – таким, як Рауль Валенберг, які ризикували своїм життям, щоб врятувати євреїв.

Також ми будемо завжди пам’ятати про армії, які звільнили Європу і солдатів, які звільнили табори смерті.


Єврейські діти в Освенцимі. Фото: usiter.com

Але для багатьох жертв вони прийшли надто пізно.

Коли третя американська армія звільнила Бухенвальд, не було ніякої радості в наших серцях, а тільки біль. Ми не співали, ми не святкували. У нас просто не було достатньо сил, щоб читати кадиш – поминальну молитву.

І тепер, 60 років по тому, ви, що представляєте все світове співтовариство, слухаєте слова свідка. Як Єремія, як Йов ми могли плакати і проклинати дні, коли панувала несправедливість і насильство, ми могли би обрати помсту, але ми цього не зробили.

Байдужість завжди допомагає агресорові і ніколи його жертві. А що таке пам’ять, як не благородна і необхідна відповідь байдужості?

Ми могли обрати ненависть, але не зробили цього. Ненависть спотворює, а помста принижує. Вони є хворобами. Історія переповнена смертю. Ми повинні бути активними, відмовитися від байдужості. Байдужість завжди допомагає агресорові і ніколи його жертві. А що таке пам’ять, як не благородна і необхідна відповідь байдужості?".

Львів - братська могила для євреїв

У Львові нацисти створили декілька фабрик смерті: гетто для євреїв, Янівський концтабір, концтабір на Цитаделі для військовополонених Шталаг-328, робочий концтабір.

Масові вбивства євреїв та єврейські погроми під час Другої світової війни залишаються білою плямою в історії. Знищення нацистами третини населення Львова досі не має гідного місця у пам’яті наступних поколінь. Погроми у Львові почалися одразу після нападу Німеччини на Радянський союз. Вже зранку 29 червня всі вулиці міста були обклеєні заздалегідь заготованими німецькими нацистами агітками антиєврейського змісту, у яких євреїв називали розпалювачами війни вбивцями українців та поляків. І ця німецька пропаганда після жорстоких тортур першої совєцької окупації 1939-41 років чітко спрацювала. Одразу на євреїв почалося справжнє полювання, євреї ховалися на горищах, в туалетах своїх помешкань, не виходили на вулиці. Тих, кому не було де сховатися, тисячами зганяли на роботу до тюрем на Лонцького, у Бригідки та Замарстинові.

Євреїв зганяли на центральні вулиці міста, і нацисти змушували їх навколішки мити бруківку, переносити губами сміття

Під керівництвом німецьких нацистів євреї мали виносити з територій тюрем напіврозкладені трупи людей, яких знищили підрозділи НКВС напередодні та під час свого відступу зі Львова.

Подвір’я в’язниць ледь вміщало зібраних євреїв, більшість з яких там і вмирали, наражаючись на побої від німецьких нацистів. Інших вивозили до лісу і там розстрілювали.


Оркестр смерті у Янівському концтаборі. Фото: yadvashem.org

Є спогади про те, як євреїв зганяли на центральні вулиці міста, і нацисти змушували їх навколішки мити бруківку, переносити губами сміття. Вбивства супроводжувалися пограбуваннями, вигнанням з помешкань, з євреїв здирали золоті прикраси. У серпні 1941 року німецькі нацисти наказали сплатити євреям Львова контрибуцію у розмірі 20 млн рублів. Євреї сприйняли цю пропозицію, як порятунок і назбирали таку суму, але знущання не припинилися.

Німецькі нацисти за тюремними стінами, де їх не бачило єврейське населення, не довіряючи українській поліції, вчиняли до євреїв найжорстокіші катування і розстріли. Так чи інакше, основну відповідальність несуть німецькі нацисти.

Погроми у Львові були сплановані Айзанц групою, нав’язані німецькою пропагандою.

Найбільше суперечок виникає щодо участі у погромах українських націоналістів. Це великою мірою є свідченням незгоди українців щодо німецького і радянського трактування пропаганди, як намагалася і далі намагається перекласти відповідальність за ці злочини на українців.

На початку війни у Львові проживало близько 130-150 тисяч євреїв. Війну пережили лише тисячу євреїв

Я хотів би наголосити, що саме суперечки сучасних українських націоналістів свідчать про те, що вони не були згідні з тими страшними погромами, які вчиняли німецькі нацисти. Суть цих суперечок полягає у тому, що це все було зроблено німецькими нацистами.

Є чимало фотографічних доказів і кіноплівок, на яких зафіксовано знущання нацистів над євреями на вулицях Львова.

За підрахунками дослідників, упродовж кількох днів погромів у Львові було вбито чотири тисячі євреїв, ще дві тисячі убито під час липневих погромів, які за деякими даними називалися "днями Петлюри" – штучно придуманої нацистами назви з метою експлуатації українських народних сентиментів щодо історичного прагнення українців до незалежності. Як відомо, Петлюра був страчений у травні.


Кістокодробильна машина у Янівському концтаборі. Фото: mankurty.com

На початку війни у Львові проживало близько 130-150 тисяч євреїв. Приблизно 50% від тої кількості – це були біженці із західних країн, які намагалися врятувати у Львові, довіряючи договору Молотова-Ріббентропа.

Вже у жовтні чисельність єврейського населення у Львові зменшилася о 120 тисяч. Це дані єврейської ради, які ґрунтуються на кількості виданих продуктових карт.

До грудня 1942 року у місті залишилося лише 24 тисячі євреїв. Такі дані наводить історик Філіп Фрідман. Загалом війну у Львові пережили не більше тисячі євреїв.

Більшість євреїв загинули у Янівському концентраційному таборі, гетто, Цитаделі, Білогорщі, Лисиничах, Брюховичах, Винниках.

"Українці стали заручниками антилюдської ідеології нацизму"

Тема погромів у Львові 1941 року залишається маловивченою. Філіп Фрідман не сумнівається, що події у Львові були ретельно спланованою акцією німецьких окупантів з використанням брутальної антиєврейської пропаганди.

Це страшний моральний злочин, який німецький фашизм зробив не лише проти євреїв, але й проти українців, мільйони яких полягли від нацизму. Давши брехливі обіцянки українським лідерам, зігравши на їхніх патріотичних почуттях, німецькі фашисти спровокували кровопролиття на українській землі.

Євреї мирно існували в галицькому соціумі понад тисячу років. Українці відчувають себе в несправедливості, бо все, що відбувалося – не їх вина. Вони стали заручниками антилюдської ідеології нацизму. Тисячі галичан ризикували життям своїх сімей, рятуючи євреїв від нацистського переслідування.

Вони робили їм паспорти, перехрещували, хоча нацистська ідеологія розглядала перехрещених євреїв як таких, що безумовно підлягали знищенню; переховували з глибоких людських переконань, віри в Творця і добросусідства.

Це є питання спільної трагедії і поневірянь наших двох народів, з яких єврейський народ був приречений німецькою нацистською ідеологією на Голокост, суцільне знищення, а український народ – на довічне рабство

Сьогодні в Україні тема масових вбивств євреїв досліджується однобоко. Наприклад, як це робить Центр міської історії. Ніби на замовлення з метою вибілення нацизму і звинувачення лише українців, які також важко постраждали від нацизму.

Це є питання спільної трагедії і поневірянь наших двох народів, з яких єврейський народ був приречений німецькою нацистською ідеологією на Голокост, суцільне знищення, а український народ – на довічне рабство.

Нині підростає нове покоління українських істориків, які зможуть дати відповідь на питання, хто брав участь у погромах і чому вони сталися.

Нині українці і євреї, як ніколи, потребують гармонії у відносинах. Треба говорити про цю трагедії, про уроки і наслідки комунізму і націонал-соціалізму, про розуміння процесів у минулому і сьогоденні".

Другу частину лекції Мейлаха Шейхета присвячену звільненню Освенцима читайте тут.

Лекцію записав Ярослав Іваночко

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (1) +

Додати коментар

  • Hajdy Do Bajdy30 січня 2013 12:55
    Не думаю, що вимога шановного Портникова до бутописників можна так легко здійснити.
    Гадаю, що Україна грає ключеву ролю щодо Голокосту, коли вийти від Нюрнберзького Трибуналу. А на цьому трибуналі сів був Сталін на лаві засудника/позивача.
    От, Німеччина нині визнаним народовладдям, а в Росії Путін, який не цурається як Сталін, підло використовуючи. Та що казати щодо влади в Україні?
    От, що тут сподіватися від голодранця-"літописця"?
    Та звідки підготовча освіта з такими як Табачник?
    Якби взагалі, то нам тут більше сподіватися від самого пана Портникова. Відповісти
30 01 2013 08:10
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ
СТАТТІ