Лише за останні кілька місяців Росія змогла скористатися своєю військовою, політичною та економічною силою, щоб радикально дестабілізувати європейську країну та змінити міжнародно визнані кордони, незаконно анексувавши Крим. За цей короткий час ця нова глава у російській зовнішній політиці стала дуже неприємним елементом ландшафту безпеки Європи ХХІ століття. Не повторюватиму очевидне, але ця раптова зміна тягне за собою значні наслідки для майбутнього і означає перший з часів закінчення Холодної війни серйозний виклик стабільності і безпеці Європи.
Визнаймо очевидне: військові дії Росії в Україні та навколо неї не мали, і не мають зараз оборонного характеру. Військова операція Росії у Криму спиралася на попередньо розгорнені регулярні і замасковані сили, "маленьких зелених чоловічків" без знаків розрізнення, що вели нетрадиційну війну, а також кібер-атаки та інтенсивну інформаційну війну з використанням традиційних засобів масової інформації та інтернету, у яких вона поширювала свою пропаганду. Це наступальна операція у дусі ХХІ століття з використанням інструментів ХХІ століття для стратегічного обману іншої сторони та створення умисної двозначності своїх дій, які дали змогу Москві досягти своїх політичних цілей.
ЧИТАЙТЕ: Признание полковника Путина
Дії Збройних Сил Росії в Україні та вздовж кордону з нею виходять за будь-яке визначення "оборонних" заходів та не відповідають будь-якому раціональному розумінню того, що, з військової точки зору, необхідне для захисту кордону. Пересування та розміщення підрозділів російських військ також виходять далеко за межі усього, що можна було б назвати звичайними навчаннями. Дії російських військових дають змогу Москві впливати на перебіг кризи через тиск на українську владу на усіх рівнях та інформаційне прикриття фінансової та військової підтримки Росії для сепаратистів. Весь цей час Москва гарантує собі можливість переходу до інших, більш масштабних, військових варіантів дій проти Києва, водночас підриваючи вплив центральної влади завдяки підтримці своїми грошима та пропагандою сепаратистського руху всередині України на рівні, достатньому для його виживання. Це, звісно, призводить до дестабілізації в Україні, яка, у свою чергу, підриває стабільність у Європі.
Коли ми тепер дивимося на фото та відео з російськими військовими, що займають Крим, то робимо очевидний висновок, що вторгнення було елементом добре розробленої стратегії, яка поєднувала класичні елементи радянської військової думки та інструменти, тактичні прийоми та засоби ХХІ століття, для досягнення політичних цілей Росії вздовж її периферії. Ця стратегія, простіше кажучи, має серйозні наслідки для безпеки Європи у майбутньому.
Росія вміло використовує неочікуваність, введення в оману та стратегічну двозначність проти України. Росіяни демонструють несподівану гнучкість у транспортуванні своїх сил на значні відстані, дуже швидко досягаючи бойової готовності і маневруючи для збереження різноманітності варіантів дій. Такий ступінь маневреності і швидкості - це щось нове, до чого ми ще повинні пристосуватися.
ЧИТАЙТЕ: Чиї руки в крові. Факти російської війни проти України
Стратегія Росії є також значним розширенням можливостей застосування Збройних Сил цієї країни та фактичною їх інтеграцією з іншими елементами державної потуги для досягнення політичних цілей Москви. Якщо розглядати дії російських військових під час кризи в Україні комплексно, то вони демонструють нам нову модель російського військового мислення, що застосовує традиційні принципи російської військової думки для досягнення ключових національних цілей Росії.
Незважаючи на те, чим або коли закінчиться криза в Україні, ця нова російська військова модель буде існувати і надалі. Ця військова стратегія дестабілізації матиме серйозні наслідки для політичної та військової рівноваги у Європі, якщо Росія не повернеться до нормального військового та політичного стану, що був встановлений відразу після закінчення Холодної війни.
Дії Росії під час кризи в Україні є низкою хибних кроків у неправильному напрямку і віддаляють нас від бачення "єдиної та вільної" Європи, що сформувалося відразу після кінця Холодної війни. Вони також явно відсунули НАТО ще далі від реалізації концепції стратегічного партнерства з Росією для розв'язання європейських і світових проблем у сфері безпеки.
ЧИТАЙТЕ: Три варіанти дій Путіна щодо України
Як і більшість, я сподіваюся, що найближчим часом вдасться знайти політичне рішення кризи в Україні. Проте, фундаментальна реальність є такою, що Росія зруйнувала довіру, над формуванням якої працювало так багато людей протягом такого тривалого періоду часу.
НАТО має можливість пристосуватися до нової стратегії Росії, прийнявши зміни до своєї довгострокової військово-стратегічної концепції та прийнявши рішення про збільшення власної оперативної гнучкості на саміті у Валлії у вересні цього року. Ці зміни потребуватимуть певних інвестицій та компенсацій за роки знижень видатків на оборону - для того, щоб надійні повітряні, сухопутні та морські сили НАТО були готові швидко реагувати на ці нові загрози безпеці ХХІ століття. Але я вважаю, що інвестиції у збереження основних цінностей альянсу і нашого способу життя є нині так само корисними, як і тоді, коли у 1949 році заснували НАТО.
Генерал Брідлав - чотиризірковий генерал ВПС США, Верховний головнокомандувач ОЗС НАТО у Європи і начальник Європейського командування Збройних Сил США.
Джерело: The Wall Street Journal
Переклад: iPress.ua.
