Карпатським трамваєм з вітерцем (фото)
“Карпатський трамвай” – вузькоколійна залізниця у селі Вигода Івано-Франківської області, яка нині використовується для вивозу деревини, а віднедавна й для перевезення туристів.
Залізниця, заснована у 1890 році австрійським підприємцем, найбільшого свого розмаху зазнала у післявоєнну епоху – промисловість СРСР потребувала великі об’єми деревини.
2004 року було створено туристичний маршрут “Карпатський трамвай”, яким я вже давно мріяв проїхатись.
У суботу, після восьмої вечора, ми з подругою стояли на житомирському шосе поруч із заправкою “Shell” навпроти зупинки Катеринівка. Навіть, не встиг витягнути заготовлену табличку ЖИТОМИР, як зупинився джип (мабуть, ця машина, все таки, заслуга Ірини, бо я в той час стояв спиною до дороги), яким доїхали до житомирської розв’язки.
Розвилка досить велика, і треба пройти близько кілометра аби знайти зручне місце для стопу. Не пройшли й чверті шляху, як зупинився “фольц”. Підбігаю, помічаю польські номера, намагаюсь швидко згадати як польською буде “Добрий вечір!”, але у пам’яті окрім слова “добже” нічого не спливає. Вирішив говорити українською.
– Добрий вечір! До Рівного підкинете?
– Так, сідайте (Чоловік виявився українцем).
– Але ми автостопом.
– Сідайте, сідайте!
Едуард повертався з Києва до сонячної Сваляви, був до нас дуже приязним і ми навіть обмінялися контактами.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ЄБРР долучиться до зміни екології України – дасть гроші на малі ГЕС
Майже всю дорогу (їхати до Стрия 470 км – нас підкинули аж туди) ми говорили на різні теми, часто “житєйські”, але те що я дізнався у цій подорожі мене шокувало: під час служби в українському війську, а було це на зорі Незалежності, Україна відправила гарнізон в одну з гарячих точок планети, хоча офіційна Українська держава там не воювала.
Едуард поставив свій підпис про не розголошення інформації, тому, навіть, не назвав континент на якому він був.
У Стрий прибули о 4 ранку, відстань з Києва у 600 км подолали за 7 годин. Аби, хоч трохи поспати, пішли на вокзал. Невелика кількість безхатченків окупувала залу очікування, не стільки своєю присутністю, як смородом. Тому, аби не нудьгувати, рушили прогулятися світанковим містом.
Костел Різдва Пресвятої Богородиці
Політичне життя в Стрию (як і всюди в Україні) після виборів швидко холоне, тому не дивно, що агітка переможця по Стрийському окрузі залишилася навіть після того О. Канівець став “тушкою”.
Після світанку двома маршрутками, через Долину, доїхали у село Вигода.
Монумент борцям за Незалежність у Долині (нагадує “київську Галю”, що на Майдані):
У центрі Долини
Паровоз на постаменті у Вигоді
В попередню ніч у горах горів ліс, тому коли зранку досліджували село, нарахували дві пожежні машини та бригаду еменесників.
Приблизно, об 11:00 з’явився Олег – наш екскурсовод, у якого можна було купити квиточки.
Потяг складається з локомотива і трьох вагонів. Перший справжній плацкарт, другий той самий плацкарт, але без шибок у вікнах і менш зручними дерев’яними сидіннями, третій вагон – “скотовозка” – платформа з дерев’яним обрештуванням (штахетом), аби не загубити пасажирів під час руху.
Погода була непевна – то сонце, то дощ із вітром. Тому, ми обрали другий вагон – у “скотовозку” ніхто не осмілився сісти.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Хто будує карпатське Межигір'я
Свищик (свисток) машиніста попереджає про кожен старт потяга. А їх було чимало.
За маршрутом ми мали кілька зупинок. Перша – це джерело мінеральної води “Горянка”. Зі слів гіда, цілющу воду з цього джерела відправляли на Байконур для космонавтів, що повернулися з орбіти. Вода має проносний ефект, тож, коли усім роздали одноразові стаканчики, Олег попередив, що пити більше одного стакану не варто, бо буде як з австрійцями.
Німецьких гостей забули попередити про цей нюанс, наковтавшись води через певний час вони забажали до кльозету. Спеціально для гостей України зупинили потяг й порадили сходити до лісу. Європейці повернулися через півгодини і відповіли, що так і не знайшли туалетну кабінку серед хащів.
У 200 метрах від джерела знаходиться хата баба Ганни, ця зупинка виконує роль буфету:
Тут можна почастуватися канапками з салом і гірчицею (7 грн), пиріжком з капустою (4 грн), був ще і якийсь алкоголь – чи то палєнка, чи то настоянка. До канапок безкоштовно додаються божественого смаку солоні огірки.
У нашій різношерстій групі можна було розпізнати мешканців великих міст, тому можна було почути “Пашлі па аґародіку паґуляєм”, або “Сматрі, какіє цвєти” (це про кульбаби).
МНСники замінили кілька шпал.
Мотодрезина
Вгорі – зупинка “Мізунські водоспади”, фото зроблене з підвісного місточка.
Біля зупинки “Дубовий Кут”
у Долину доїхали в машині черкаських мандрівників (виокремили їх по держномеру СА).
Ознаки заробітчанства помітні неозброєним оком. Знімок зроблено у Долині:
У Стрию можна було придбати квитки на автобус “Чернівці-Палермо”, а на залізничному вокзалі купити, окрім світових валют, ще й канадійські долЯри.
З Долини до Стрия доїхали маршруткою. В Стрию хутенько купив сувенірний магніт, до відравлення електрички на Львів залишалася ціла година.
Міською маршруткою №3 виїхали на об’їздну, знайшли зручне місце, витягую табличку ЛЬВІВ, і “пиняєм” першу ж машину. Це була молода львівська сім’я програмістів (за туристичним родзинками Леополіса мало хто помічає, що Львів – місто програмістів: попереду лише “матір городів руських” і перша столиця УРСР).
У Львові відвідали “Масонську ложу” та “Криївку”.
За тим, пішли на приміський вокзал аби сісти на рава-руську електричку й доїхати до села Запитів (цей населений пункт розташований на трасі “Київ–Чоп”, там є супер-точка для автостопу).
ДИВІТЬСЯ ФОТО: Ясіня. Серце Гуцульщини
Я мислив логічно: поїзд приміський, тож має відправлятися з приміського вокзалу. Прийшовши за 2 хв до відправлення, оскаженів від інформації, що дизель-поїзд “Львів–Рава-Руська” відправляється від 5 платформи головного вокзалу.
Заскочити на останню сходинку останнього вагону не встигли – двері вже були зачинені. Поглядом провели поїзд, відхекались і залишили красень-вокзал.
Іншим варіантом дістатись Запитова є маршрутка Львів-Буськ з АС-2. У Запитові були о 22.30. Детальніше про супер-точку: вона знаходиться в 30 метрах від залізничного переїзду, таким чином, коли водії проїжджають повз неї, швидкість у автомобіля буде не високою, також, навпроти супер-точки, знаходиться заправка “WOG”, що дає перевагу і вночі – стопер добре освітлений.
Стопили не довго, зупинився наш одноліток Олег, їхав своїм “DAFом” на завантаження у Рівненську область.
На рівненській розвилці застопили китайське корито, водій – працівник Укртелекому їхав по нові модеми у столицю. Кабіна тісна – навіть наплічник під ноги немає як поставити. Позираю на спідометр: 120 км/год – зрадів, що швидко доїдемо. Водій, мабуть, помітив мою усмішку і зізнався, що насправді ми минаємо шлях зі швидкістю 75 км/год. А, невдовзі, наш драйвер-склеротик згадав, що забув свій телефон у Рівному, розвернувся, випустив нас і пообіцяв забрати на зворотньому шляху.
На наше щастя, застопили “шевролє” – водій рідко їхав менше 120 “пер ауер” і, що найголовніше, він їхав не сам, тобто потреба розважати водія своїми історіями самоусунулась, аж до Стоянки ми спали “мирним, лагідним сном”.
Оригінал: brodiahy.org.ua
