Манагуа: Місто нетрів та широких проспектів (фото)
Днями сортував старі фотографії і наткнувся на цілу купу фоток з моєї поїздки в Центральну Америку в 2008 році. Дивно й непростимо, але цікава поїздка і відносно непогані фотографії (незважаючи на те, що апарат тоді був вельми посередній) чомусь так і не потрапили у звіти. Чесно? Я навіть не можу згадати чому.
Розрізнені "кавалки" статей збереглися на кількох туристичних форумах, але розповісти про подорож комплексно так руки і не дійшли. Ні, ви можете собі таке уявити? Це ж не остогидлий тисячний звіт про Прагу, або Флоренцію. Тут вам Коста-Ріка, Нікарагуа, Сальвадор, Гондурас, Гватемала. Одним словом, буду намагатися відтворити хоча б частину.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В які країни українцям не потрібно візи
Почнемо зі столиці Нікарагуа, дивного і сумного міста Манагуа. Не пощастило йому: спочатку, в 1972 році руйнівний землетрус, слідом за ним - багаторічна і кривава громадянська війна. Сьогодні Манагуа це столиця найбіднішої держави обох Америк -
Треба сказати, що в Манагуа, вперше в житті, мене спробували грубо пограбувати. Це потім, через кілька років, мене грабували в Ефіопії та Болгарії, а тоді я був зовсім ще "зелений новачок" і сильно переживав від того, що якісь виродки намагалися зірвати з мене рюкзак, а не впоравшись - порізали його ножем. Добре, що не порізали мене самого. А нема чого волочитись по ночах в латино-американських мегаполісах.
Іноді краще не економити на копійках і взяти таксі від автостанції, де я зійшов з міжміського автобуса з Гранади. Австостанція розташована в якомусь моторошнуватого вигляду спальному районі, який є гібридом сміттєзвалища, базару і 1-2 поверхових халуп з біднотою. Як і в інших містах Латинської Америки, в Манагуа кілька автостанцій, кожна з яких працює на різні напрямки. Всі вони, 5-7 штук, розташовані в діаметрально протилежних частинах міста. І це страшенно незручно. Чогось я в першій годині ночі вирішив пройтися до мого готелю пішки, здавалося б - кілька кілометрів. Днем ця автостанція виглядає більш безпечною, але вночі - таке відчуття, що там збираються всі бомжі і наркомани обох Америк -
Землетрус позбавивв місто багатьох історичних будівель, за винятком кафедрального собору з величезними тріщинами на стінах. Єдиний будинок, що хоч якось відповідає поняття висотного, це будівля міністерства друку, має близько 10 поверхів.Усе інше місто складається з 1-2 поверхових приватних будинків в центрі і такої ж висоти (але перенаселених біднотою) районів нетрів навколо центру. Нікарагуанці спробували створити щось подібне на красивий монументальний центр, так і назвавши його - Area Monumental, але вийшло щось містичне і шалене.
Тут не обійшлося без архітекторів, які виросли в епоху соцреалізму. Цим "творцям прекрасного" варто було б відірвати руки, якими вони так спотворили місто. Уявіть собі пустельну територію приблизно кілометр на кілометр. З одного боку - води озера Манагуа, з інших сторін - нетрі, де досі туляться десятки тисяч нікарагуанців, що позбулися даху над головою під час війни. Тепер цю площу абияк криво і навскіс замостили плиткою. Потім у трьох місцях встромили безглузді білі стели, що несуть в собі якесь приховане смислове навантаження. Лише одна з них вказує на відвідування країни Римським Папою.
Потім, прямо біля набережної, спорудили білий напівкруглий монументальний амфітеатр, незрозумілого призначення, який вже почав місцями розвалюватися. Трохи покращує картину будівля музею Рубена Даріо, відомого нікарагуанського поета. Ось і весь центр. Уздовж берега озера витягнулася набережна з простими кафе, а саме озеро здорово забруднене найрізноманітнішим міським сміттям -
Над містом височить зелений лісистий пагорб із силуетом національного героя Августо Сандіно. Там же розташований військовий музей з кількома старими радянськими гарматами, зразками звичайної стрілецької зброї і безліччю різноманітних фотографій, прапорів, карт тощо. На жаль, все виключно на іспанській мові.
Гуляючи містом, я намагався переконати сам себе в тому, що це і є пізнання країни у всіх її ракурсах. Так воно і є. Нікарагуа країна цікава, і поки ще невідома масового туризму. І тут відчуваєш себе багато в чому першопрохідником. Тут прекрасна природа, тут історичні місця, тут приємні і чуйні люди. Але тут і бідність, розруха і відчай. Все це важливо пам'ятати.
До вечора другого дня мене чекав довгий переїзд в сторону Гватемали, транзитом через Гондурас і Сальвадор. У згадані країни ми ще повернемося окремо, а поки ... кордон -
Оригінал: puerrtto.livejournal.com
