Межигірського Дуба вже нема - це тінь, що доживає

Як той казав -"і нєвозможноє становітся возможним". Все більше з'являється різноманітних роздумів і міркувань про невідворотність російського вторгнення, в тій, чи іншій формі. До того ж, саме тривожних міркувань притомних блогерів, а не дешевих вбросів з гівносайтів.

Традиційно, москвська імперія заточена на територіальну експансію в будь-яку ціну, бо інакше вона взагалі втрачає сенс існування. Якщо чесно, то нашо, і кому вона потрібна - велика таємниця. В ній всім куйово, некомфортно, нестабільно, незатишно, небезпечно, неперспективно, але гордєліво до всрачки.

Ясно, що в такому випадку за нас наврядчи хтось впишеться, і це зрозуміло. Канєшно, всю країну воно не проковтне (теоретично), але хороший шмат вхопить. А щойно покусаній Україні членство в ЕС не світитиме ще сто років. Звичайно, якщо вдасться відбитися малими територіальними втратами, то Україні доведеться дуже-дуже швидко будувати якусь унікальну країну швейцарського типу, супермілітаризовану та страшно люту. І не просто швидко, а майже миттєво.

Межигірського Дуба вже нема - це тінь, що доживає. Маємо справу з іншим демоном, масштабнішим. Тепер кожне падло має тут свій раптовий інтерес, і свою гру. Єдине, що в майбутньому врятує Україну, якщо не зжеруть найближчим часом, це суперсучасне військо. Тут жлобитися не слід. Бо ото ж кажуть про унікальне географічне положення, різні розумні люди. Ну значить і армія має бути унікальною.

Єдиний шанс, якщо кремлівський карлік напустить на нас своїх орків, полягає в тому, що Китай, за якоюсь утаємниченою домовленістю з тим, кому це вигідно, несподівано припугне їх на далекому сході. Взагалі, маю підозру, що Китай нині є цілком природним союзником ЕС, в питаннях втримування карліка-шізофрєніка в межак пристойності.

Знову ж таки, це просто моя шизофренична фантазія. Але.

Джерело: semesyuk.livejournal.com