Нестиковка естетичних систем гірша за ідеологічну нестиковку

Десь зо два роки тому мені довелося кілька днів відпочити в Кабулі. Я гуляв базаром і потрапив в ряди продажу компакт-дисків. Вразило мене те, що серед тисяч фільмів і музичних виконавців не було жодного європейського чи американського. Суцільні Індія та Пакистан. Афганські естетичні архетипи відрізняються від наших більше, аніж, скажімо, китайські чи японські. Японська школярка здатна насолоджуватися Брітні Спірс, а китайський комуніст – колекціонувати фільми зі Шварценеггером. Натомість пуштунський чи хазарейський трудівник макових плантацій не вкурює ні висот "Зоряних воєн" ні глибин берлінського філармонійного оркестру.

Тут є велика проблема. Естетичні системи, які не стикуються, це гірше, аніж ідеології, які ворогують. Я не фахівець в такого роду неврозах, але для початку терапії все ж таки прописав би що-небудь з атомним числом не меншим за 238, тим більше, що кілька попередніх консиліумів завершилися безрезультатно.

Варто зауважити, що предкам нашого НАТО таки вдавалося дресирувати аборигенів.

Греко-бактрійське царство добрих триста років проіснувало на території сучасного Афганістану, до речі, без жодного зв’язку з Ойкуменою. З подібного приводу Діоген Лаерцій писав в епіграмі на Ксенофонта (учня Сократа, який уславився в персидських пригодах): "Він на персів ходив, до Зевса шляхи він шукав…"

Оригінал: facebook.com/korchynskyi