Пам'ятаючи про Голодомор, поставте свічку

"З усіх моїх знайомих правду про Голодомор знав лише мій дід Гриць.

Він був з 12 року - йому була б уже сотня. Він народився на Полтавщині, у селі біля Диканьки. І до, і після голодомору там жив. Він ніколи не любив розповідати про Голодомор і дуже бережно ставився до їжі. Їв надзвичайно швидко, і їжу яка впала - завжди цілував і доїдав. Казав, що той, хто нехтує їжею - не заслуговує її мати. 

Він прожив довге життя - бачив Другу світову з вікна потягів, якими керував, усе життя працював на оборонну промисловість. Він був переконаним: Радянський Союз - то добре. Коли я підріс і розповідав йому альтернативну частину нашої історії, він мені розповідав про голод. Розповідав про те, як пів села їли теля, яке вони із прадідом моїм ретельно і глибоко закопали під землю. Розповідав про селянські бунти і тіла людей, які лежали на вулицях. Розповідав як втікав до Харкова, аби потім повернутися із їжею. Ми обидва плакали. 

Він розумів, що інший час несе інші правила, проте був переконаний - голод не був штучним - потім усе цвіло, і у всіх була робота, і він доробився до інженера, розпочинаючи майстром по укладці доріг. Він зовсім не знав, що на заході Голодомору не було, у голові тримав лиш розквіт радянського союзу у середині століття. Згодом розповідав, як він зненавидів владу після свого тюремного терміну. Але це вже зовсім інша історія. 

Завтра я ставитиму свічку в пам'ять про всіх загиблих і єдиного щасливця, який пережив Голодомор і мені розповів про нього".

Оригінал: tsynamon.livejournal.com