Чого вчить Європу розпад Югославії
Конфедерація обіцяла закінчення воєн назавжди, які історично терзали її народи. Вона пропагувала добру волю і взаємозалежність через спільну валюту і вільне переміщення робочої сили і капіталу.
Підтримуючи мир, рівність і права людини, конфедерація пропонувала "третій шлях" між бездушним американським капіталізмом і неефективністю централізованого планування.
Вона також запропонувала альтернативний центр влади для народів, яких не влаштовував вибір своїх союзників із числа США, Китаю та Росії.
Але Югославія розпалася в 1991 році - після більш ніж десятиліття постійних конфліктів. І її занепад супроводжувався оновленням етнічної війни - кривавішої, ніж Друга світова війна, - війни, яку післявоєнна конфедерація повинна була скасувати.
Я б не став перебільшувати аналогію між Югославією і проблемним сьогодні Європейським Союзом. Югославський "ринковий соціалізм" був більш авторитарним, ніж соціал-демократія Європи. Незважаючи на всі розмови про "братерство і єдність" вдома і "неприєднання" за кордоном, насправді разом Югославію тримав залізний кулак її вождя Йосипа Броз Тіто, який помер в 1980 році і залишив після себе біля керма країни ряд неефективних бюрократів, яких ніхто не обирав.
Припинення американо-радянської конкуренції зняло напругу між Сходом і Заходом, напругу, яка ззовні допомагала утримувати югославські народи разом.
Але я б також не став применшувати аналогію. Як і Європейський Союз, Югославія постійно намагалася бюрократичними методами спрямувати глибоке суперництво - між сербами і албанцями, сербами і хорватами. Перестановки лідерів, дублювання функцій деяких держінститутів і переписування Конституції допомагали у цьому, проте, не вирішували проблем, хоча майже усі югославські національності розмовляли однією мовою.
Тіто залишив після себе неефективних бюрократів. Фото: forum.net.hr
Тіто залазив у борги для підтримки зростання економіки і забезпечення миру, проте, коли прийшли рахунки, вдався до фінансової жорсткості, що лише стало ще одним політичним подразником.
Таким чином, криза Європи сьогодні не є безпрецедентною. І вона не є лише фінансовою чи економічною. Головне питання: як може – і чи взагалі може - багатонаціональна конфедерація вижити на просторах між Уралом і Атлантикою. Світова війна була виправданням створення такої конфедерації, а холодна війна допомогла її увічнити. Як може ЄС уникнути долі всіх попередніх імперій і конфедерацій в історії Європи?
Якщо дивитися на все це таким чином, скрутне становище Європи справді виглядає важко.
Франко-німецьке суперництво провокувало континентальні кровопролиття, найжахливішим з яких була Друга світова війна. Об'єднана Європа повинна була пов'язати Францію та повоєнну Західну Німеччину настільки економічно міцно, що війна стала б неможливою.
Це був благородний і, принаймні, потенційно здійснюваний проект. Але, поглянувши назад, сьогодні стає очевидним, що автори європейського об'єднання перестаралися у вирішенні первинної задачі.
Вони могли б отримати франко-німецький мир, не надаючи Іспанії і Фінляндії право вето щодо політики, яка впливає на окрему долю німецького чи французького народів, і навпаки. Можна було утворити зону вільної торгівлі та забезпечити вільний рух капіталу, не роблячи вигляд, що Греція та Нідерланди належать до валютного союзу.
Невже ЄС перестарався у своєму розширенні тому що Франції хотілося розширення своїх нереалістичних зовнішньополітичних амбіцій? Чи тому, що бідні країни Європи прагнули привілейованого доступу до грошей Німеччини? Тепер це вже не має значення.
Справа в тому, що Європа застрягла в цій конфедерації, і вирішити це політично чи економічно вже неможливо.
Короткострокові зусилля, спрямовані на те щоб просунутися далі, займають тепер голови політиків континенту. Але вони наражаються на нові тектонічні сили, які спрямовані тепер проти ЄС, - точно так само, як аналогічні сили повалили Священну Римську імперію і Югославію.
Є тільки два шляхи просування вперед. Одним з них є розпад союзу,- хоча навряд чи він буде таким кривавим, як югославська криза, - колапс ЄС, навіть поступовий, розорить континент і залишить по собі токсичні залишки націоналістичної злоби.
Інший вибір - продовжувати виконувати багаторічний рецепт – "ще більше Європи". Він каже, що єдиними ліками від бід сучасної, порівняно вільної конфедерації, є ще більш жорстка конфедерація.
Однак, на практиці це означатиме подальшу відмову від національного суверенітету на користь Брюсселю, включно із втратою обраними парламентами контролю над прийняттям основних фінансових рішень.
І не буде ця поступка владою симетричною: Німеччина та інші багаті країни будуть визначати нові правила гри, а країни-боржники будуть скаржитись і виконувати їх.
Майбутнє об'єднаної Європи, якщо воно у Європи є, виглядає більш суворим, більш спірним і - насамперед - менш демократичним, ніж його сьогодення. І я повторюю: це у найкращому випадку.
Оригінал: The Washington Post
Переклад: iPress.ua
