Кінець ОПЕК
Сорок років минули з того часу, як 16 жовтня 1973 року набуло чинності арабське нафтове ембарго, викликавши періодом неймовірних змін та потрясінь. Після того, як США надали підтримку Ізраїлю під час війни Судного дня, картель з країн, що розвиваються (через Організацію країн-експортерів нафти, або ОПЕК), заборонив продаж своєї нафти союзникам Ізраїлю і тим самим створив геополітичні обставини, що, врешті-решт, дали їм змогу встановити контроль над світовим видобутком нафти та ціноутворенням на неї, забравши його у велетенських міжнародних нафтових компаній - і започаткувати епоху значно вищих цін на нафту. Цю подію у той час вітали як першу велику перемогу держав "третього світу", що поставила Захід на коліна. Задумане частково для того, щоб компенсувати населенню арабських країн йому належне після десятиліть колоніалізму, ембарго відкрило шлюзи для безпрецедентної передачі багатства з Америки та Європи на Близький Схід. За одну лише ніч найбільший сегмент світової економіки, ринок нафти, став настільки політизованим, як ніколи раніше в історії.
Нафтопровід в Саудівській Аравії. Фото: arms-expo.ru
Але через чотири десятиліття ролі, нарешті, можуть змінитися. Тепер, у 40-річчя ембарго 1973 року, США мають історичну можливість очолити контрреволюцію проти енергетичного світу, створеного ОПЕК, оскільки інновації в енергетиці США, як виглядає, готові покінчити з багаторічною, ризикованою "залежністю від імпортної нафти". Вашингтон повинен скористатися цією можливістю та через свій тиск лібералізувати торгівлю енергоресурсами, так само як велетні Кремнієвої долини лібералізували обмін інформацією.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сланцева революція у США змінить світову нафтогазову індустрію, - звіт
Перед кризою 1973 року дві третини світових нафтовидобувних потужностей перейшли з власності приватних американських та європейських компаній у власність державних національних нафтових компаній. Замість того, щоб дозволяти силам попиту і пропозиції визначати ціни, після 1973 року експортери нафти з найменшою вартістю її видобутку, як-от Саудівська Аравія, Ірак і Іран, штучно обмежували видобуток та перешкоджали інвестиціям у нього, створюючи тривалий потік ренти або таку дохідність експорту, яку б ніколи не виправдали ринкові умови. (Нині ціни на нафту у реальному виразі у понад чотири рази вищі, ніж у 1972 році.) Протягом менше ніж за десятиліття відбувалася величезна реструктуризація у галузі: державні підприємства, з обмеженими навичками управління проектами та роздутою найманою робочою силою, перевершили великі нафтові компанії, як-от Chevron та Shell як за капіталізацією, так і за розміром.
1970-і роки стали початком глибокої та безпрецедентної передачі багатства країнам Близького Сходу, яка має значний вплив і нині - як на демократичні рухи, так і на тероризм та громадянські війни. Лідери регіону не змогли створити довгострокові механізми широкого перерозподілу вигод від цієї передачі багатства серед свого населення, і забезпечити для нього справедливу участь в управлінні доходами від продажу ресурсів, що принесла б регіону нову стабільність. Натомість, вони марнували гроші, прикрашаючи позолотою свої палаци і купуючи цілі автопарки розкішних автомобілів. Протягом десятиліть вони марнували можливість скористатися своїм нафтовим багатством для модернізації своїх суспільств і підготувати своє населення до майбутньої глобальної економічної конкуренції. Наслідком - присутнім не лише на на Близькому Сході, але й в інших країнах-експортерах нафти - є криза управління, яка сама по собі спричинює перебої у постачанні нафти на світовий ринок.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Запасів нафти достатньо, щоб продовжувати смажити всіх нас
Величезні припливи нафтодоларів принесли зі собою нову політичну парадигму "рантьєрського" патронажу, що характеризується марнуванням бюджетних коштів, корупцією, репресіями та купівлею озброєнь на мільярди доларів. Населення нафтовидобувних держав, здебільшого, живе зараз у не набагато кращих умовах, ніж у 1973 році. Чимало країн розорені війнами або ж їх розриває міжконфесійна ворожнеча. І навіть після десятиліть відносно високих цін на нафту і пов'язаних з ними грошових переказів мігрантів, у більшості країн Близького Сходу ВВП на душу населення залишається на доволі скромному рівні - нижчому за $30000 за паритетом купівельної спроможності.
Іран. Фото: eg.ru
Глибока нерівність за доходами означає, що більша частина населення регіону насправді досі живе у злиднях, навіть у Саудівській Аравії. Тож нікого не повинно дивувати те, що через 40 років після нафтового ембарго 1973-го, мешканці регіону повстають проти тих, хто змарнував їхнє майбутнє. Змучена очікуванням того дня, коли зростання доходів від продажу нафти у який-небудь магічний спосіб поверне їй надію на процвітання, молодь виходить на вулиці; портові робітники та нафтовики страйкують; а джихадисти зі зброєю у руках намагаються назавжди покласти край нафтовому прокляттю. Їхнє розчарування проявляється не у вакуумі. Високі ціни на нафту, пов'язані з усіма цими заворушеннями, успішно заохочують до інвестицій у видобуток в інших країнах. Енергоощадність так само стає важливим трендом, що скорочує у довгостроковій перспективі ринки для близькосхідної нафти. Як наслідок, з плином часу правителям арабських країн буде дедалі важче розраховувати на гроші від експорту нафти, що могли б зберегти їхню владу. І це повільно доходить до населення, яке вони тримали у спокої протягом десятиліть завдяки подачкам.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Санкції проти Ірану спричинили ріст цін на нафту
За іронією долі, саме тоді, коли політичні революції набирали обертів на всьому Близькому Сходу, визрівала революція іншого типу, що, цілком ймовірно, відкриє собою нову епоху змін та перетворень на ринках нафти й газу. Ця інша, енергетична революція посилює також ефект політичних революцій.
З січня 2011 року, на зорі повстань проти диктаторських режимів у Північній Африці, обсяг нафти на Близькому Сході, який не видобували внаслідок внутрішніх заворушень (в Іраку, Нігерії, Судані, Сирії, Ємені) або через міжнародні санкції (в Ірані), загалом, перевищував 2 млн барелів на день (млн б/д), що у чотири рази більше за середній дефіцит пропозиції нафти перед так званою Арабською весною. Пізніше, влітку минулого року знову вибухнула Лівія, забравши з ринку ще понад 1,2 млн б/д. Але вплив цих потрясінь був відносно м'яким, зважаючи особливо на те, що за цей самий період видобуток у Північній Америці, осередку трьох революційних змін у видобутку нетрадиційних вуглеводнів (сланцевого газу та нафти, нафти й газу з глибоководного шельфу та нафтоносних пісків), зріс на понад 2,5 млн б/д. І це ще не межа.
"Арабська весна". Фото: forexaw.com
Зростання виробництва енергії з відновлюваних джерел також було значним у Сполучених Штатах та за їх межами, а дедалі вищі витрати на викопні види палива та активні втручання держави створили нові ринкові можливості. Обсяг світового виробництва біопалива подвоївся до понад 1,2 млн б/д з 2006 року, але виробництво енергії завдяки силі вітру, починаючи з 2008 року, зросло в еквіваленті барелів нафти на день з 1 млн до 2 млн (і збільшується приблизно на 20% на рік). Виробництво сонячної енергії, тим часом, в еквіваленті барелів нафти на день зросло з 20 тис б/д у 2008 році до 400 тис. б/д торік.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Експортери нафти запобігають падінню цін на "чорне золото"
Але усі ці зміни у видобутку енергоресурсів та виробництві енергії не просто компенсують тривалий дефіцит видобутку нафти, викликаний Арабською весною. Видобуток нафти й газу з нетрадиційних родовищ, а також буми чистих технологій породжують безліч нових, невеликих компаній, що займаються розвідкою родовищ нафти й газу, віддані інноваційним підходам і готові ризикувати. Вони не беруть участь у багатомільярдних мегапроектах, як великі міжнародні та національні нафтові компанії, і через це в них є менше підстав турбуватися за збереження високих прибутків від величезних активів, відкритих кілька десятиліть тому. Вони дають Сполученим Штатам шанс відіграти провідну роль у змінах у торгівлі енергоресурсами - і не лише у США, а й у всьому світі.
Інновації в енергетиці набувають різних форм у США, створюючи широкі можливості для експорту і даючи Вашингтону інструменти, необхідні йому для того, щоб уникнути повторення обставин, що виникли після нафтового ембарго 1973-го року. Нафтове ембарго було настільки руйнівним, тому що сильне економічне зростання, яке тривало протягом 1960-х років, виснажило резерви видобувних потужностей у США та й в усьому світі, внаслідок чого експортери нафти з Близького Сходу отримали ненормальне монопольне становище. Схожий дефіцит резервних видобувних потужностей зробив ринок нафти вкрай вразливим для дій ОПЕК у 2006 та у 2007 роках, коли картель вдався до контр-сезонних скорочень обсягу видобутку задля підвищення цін, не оцінивши ризики для глобального економічного зростання. Але, оскільки зараз вже зростає видобуток нафти й газу зі сланцевих пластів у США та Канаді, здатність таких експортерів нафти, як Росія, використовувати «енергетичну зброю» для отримання додаткових вигод від країн-споживачів зменшується.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: The Washington Post: Японія і Південна Корея купуватимуть сланцевий газ у США
Американські інновації у таких сферах, як використання альтернативних видів палива (включно з електромобілями та транспортними засобами, що працюють на природному газі), енергоощадні технології, накопичення енергії у батареях, інтелектуальні енергомережі, доповнюючи збільшення пропозиції нафти й газу з нетрадиційних родовищ, повинні також змінити попит, даючи споживачам в усьому світі більшу свободи вибору. І, оскільки Сполучені Штати стають експортером енергоресурсів - за конкурентними цінами - це повинно гарантувати зміни. Пропонуючи реальні альтернативи постачальникам енергоресурсів, що використовують їх у своїй зовнішній політиці, Сполучені Штати можуть використати свій вплив для лібералізації світових енергетичних ринків, подібно до того, як смартфони та соціальні медіа покінчили з блокуванням комунікацій та інформаційних потоків репресивними урядами і великими багатонаціональними або державними корпораціями.
Фото: lngworldnews.com
Надлишок природного газу у США - це лише перший крок. Швидке зростання внутрішньої пропозиції природного газу у США вже позбавило Росію та Іран інструментів тиску на імпортерів цього ресурсу. Суттєво знизивши у США попит на імпортований зріджений природний газ, видобуток сланцевого газу у США автоматично збільшив до Європи постачання зрідженого природного газу з альтернативних джерел, покінчивши з фіксованими цінами, які їй нав'язували старі монополії. Але це лише початок: протягом найближчого десятиліття, цілком ймовірно, що США перевершать і Росію, і Катар, і стануть провідним постачальником природного газу на світові ринки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: До 2020 року США стануть найбільшим виробником нафти
Надлишок природного газу у США має геополітичне значення, що полягає у зменшенні для Росії можливостей використовувати свої енергоресурси, як клин між США та їхніми європейськими та азійськими союзникам. Це значення посилюватиметься, якщо адміністрація Барака Обами не перешкоджатиме будівництву терміналів для експорту зрідженого природного газу. З американських нетрадиційних родовищ нафти й газу від Техасу до Пенсильванії видобувають також надлишки газоконденсату, які дедалі частіше експортують як паливо для транспорту чи нафтохімічну сировину до Європи, Азії та інших регіонів світу - зменшуючи водночас зростання попиту на нафту з країн Близького Сходу. Не слід виключати й коли-небудь експорт сирої нафти зі США, що зміцнить вплив Америки на ринкове утворення цін на нафту, в аналогічний спосіб до того, як дедалі вищий видобуток нафти у Північному морі дав більше важелів впливу європейським країнам у 1980-х рр.
Оскільки дедалі більша кількість компаній та інвестори вирушають до Північної Америки для розробки багатих нетрадиційних родовищ нафти і газу, близькосхідні важковаговики, як-от Саудівська Аравія, Кувейт та Іран, послаблюють контроль над своїми резервами, втрачаючи свою здатність об'єднуватися та створювати штучні дефіцити. Мексика та Аргентина вже відмовляються від своєї протекціоністської політики ресурсного націоналізму і проводять реформи для залучення інвестицій у видобуток на своїй території.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сланцевий газ: Америка знову починає холодну війну з Росією
Надлишок природного газу у США спонукає також до створення в Америці нових двигунів та модульних установок для заправки газом, щоб природний газ можна було без проблем використовувати як паливо для вантажних автомобілів, поїздів і кораблів, кладучи край монополії нафти на транспорті. Близько 40 млн барелів нафти на день з 85 млн, які зараз становить світовий ринок нафти, можна замінити природним газом - у вигляді стиснутого природного газу для автомобілів та автобусів, а також у вигляді зрідженого природного газу для особливо великих і важких вантажівок та кораблів. За нашою консервативною оцінкою, до 2020 року щонайменше 2 млн барелів нафти на день прогнозованого попиту на нафту будуть витіснені попитом на природний газ, що ще більше послабить перспективи зростання світового попиту на нафту у майбутньому, і, знову ж таки, поступово підриватиме вплив близькосхідних експортерів нафти.
Американські інновації та експорт енергоресурсів і технологій відкриють світові енергетичні ринки для конкурентних інвестицій і дадуть споживачам більший вибір. Але Вашингтон повинен прийняти цей вибір, опираючись закликам продовжити заборону на експорт енергоресурсів або з міркувань ресурсного націоналізму, або щоб захистити старі монополії. Дійсно, ми повинні повністю відмовитися від ментальності років нафтового ембарго - ментальності дефіциту та заощадження ресурсів - і повернутися до більш традиційного пропагування вільних ринків. Енергетичний сектор вже досяг цього у торгівлі нафтопродуктами, у якій Сполучені Штати є одночасно найбільшим у світі імпортером та експортером. США рухаються у тому самому напрямку з торгівлею природним газом, збираючись експортувати його або трубопроводами до Мексики чи східної Канади, або через термінали для зрідження. І вони повинні рухатися в тому самому напрямку з експортом сирої нафти, через зростання її надлишку як на континенті, так і на узбережжі та шельфі Мексиканської затоки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: НАТО підтримав видобування сланцевого газу
Зростання вітрової та сонячної енергетики у Каліфорнії та Техасі заохочує до створення нових батарей для накопичення енергії та будівництва інтелектуальних енергомереж, закладаючи основу для більшої свободи вибору споживачів та більших можливостей контролю. Децентралізована генерація електроенергії, що зараз доступна лише переважно заможним споживачам, які можуть дозволити собі приватні генератори, може набути ширшого поширення. Колись у найближчому майбутньому вона дасть змогу забезпечити енергією села в Африці на південь від Сахари або у Південно-Східній Азії.
Фото: EPA
Уряд США повинен підтримати реформу електроенергетики, щоб ці зміни таки відбулися. Вона приведе до застосування більш ефективних технологій, локальної, децентралізованої генерації електроенергії, переходу до тарифікації залежно від часу доби і зняття піків навантажень. Такі реформи є критично важливими для інтеграції в енергосистеми об'єктів відновлюваної енергетики, обсяг виробництва у яких суттєво коливається протягом дня. Докладаючи зусиль задля поширення цих нових енергетичних технологій, Сполучені Штати можуть перекроїти світову енергетику за власним смаком, так щоб нафтодержави більше не могли тримати у заручниках автовласників або вимикати тепло й світло для мільйонів споживачів задля досягнення власних геополітичних цілей.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як і чому сланцевий газ витісняє вугільну галузь
Так само, як важко було передбачити вплив комп'ютерів Apple на майбутні глобальні соціальні тренди, так зараз може видатися важко назвати точний час, коли ці енергоресурси з нетрадиційних родовищ США та інновації у вигляді інтелектуальних енергомереж лібералізують енергетичні ринки. Але Apple таки перезавантажила наш спосіб мислення про комп'ютерні обчислення і змінила цим світ. Аналогічним чином, зрушення, що зараз спостерігаються в енергетичному секторі, вказують на те, що ринки відвойовують своє місце в урядового контролю, а свобода вибору споживачів перемагає постачальників-монополістів. Темпи змін, можливо, спочатку будуть повільними, але, зрештою, вони будуть не менш приголомшливими, ніж 16 жовтня 1973 року - день, що похитнув своє ударною хвилею стовпи світової економіки, і залишкові коливання після якого досі є помітними нині.
Джерело: Foreign Policy
Переклад: iPress.ua
