Надворі XXI століття - чому ж ми працюємо так багато?
Є одна річ, стосовно якої всі футурологи колись погоджувалися: у XXI столітті буде набагато менше роботи. Що б вони подумали, якби дізналися, що робочий день "з 9 до 5" у 2012 році у Великобританії стане більше схожим на – "з 7 ранку до 7 вечора"?
Вони б, звичайно, подивилися навколо і побачили, як широко застосовується технологія у багатьох професіях, які раніше потребували важкої робочої сили. Вони б помітили зростання використання автоматизації на масовому виробництві і, напевно, дивувалися б - чому ми витрачаємо 12-годинний робочий день на чорну роботу?
На це питання не мають точної відповіді ні праві, ні офіційні ліві. Консерватори завжди любили звеличувати моральну силу важкої праці. А багато лівих, зосередивши увагу на жахливих наслідках масового безробіття, головним виходом із кризи вважають "більше робочих місць". Попередні покоління повинні погодитись у тому, що така ситуація є безнадійним розчаруванням.
Майже у всіх випадках утопісти, соціалісти та інші футурологи вважали, що фізичну працю необхідно буде скасувати хоча би з тієї причини, що замість нас її можуть виконувати машини. Соціалістичний мислитель Поль Лафарг написав у своєму багатозначному трактаті "Право бути лінивим" (1883 рік):
"Наші машини, що дихають вогнем, з кінцівками із невтомної сталі, із плідністю невичерпною, виконують самі з покірністю свою священну працю. І все таки на геніальність філософів капіталізму, як і раніше, впливають забобони системи оплати праці, найгіршої із форм рабства. Вони ще не розуміють, що машина є рятівником людства, богом, який повинен викупити людину від найманої праці, богом, який повинен дати їй відпочинок і свободу".
Оскар Уайльд вважав, що людина створена не для брудної роботи. Фото: liveinternet.ru
Оскар Уайльд, очевидно, погодився із цим у своєму есе 1891 року "Душа людини в епоху соціалізму" - він зневажав "дурниці, які сьогодні пишуть і говорять про гідність ручної праці", і наполягав на тому, що "людина створена для чогось кращого, ніж перекладання бруду. Усю роботу такого роду повинна робити машина". Він абсолютно зрозуміло пояснює, що він має на увазі:
"Машини повинні працювати на нас у вугільних шахтах і виконувати всі санітарні роботи, і бути кочегаром на пароплавах, і чистити вулиці, і розносити повідомлення в дощові дні, і робити все, що втомлює і завдає стресу".
І Лафарг, і Уайльд були би нажахані, якби вони побачили, що лише 20 років потому фізична робота сама по собі стане ідеологією Комуністичних партій і Партій праці, які присвячуватимуть себе меті її звеличення, а не скасування.
Хоча комуністична ідея була в тому, що фізична праця в кінцевому підсумку буде замінена. Після російської революції одним із найбільших захисників культу праці був Олексій Гастєв, колишній слюсар і профспілковий лідер, який став поетом, і видав збірники з назвами на зразок "Поезія робочого удару". Він став провідним радянським захисником тейлоризму, американської моделі управління, яку ліві критикують за те, що вона зводить працівника до ролі простого гвинтика у машині.
Гастєв керував державним Центральним інститутом праці. Коли його розпитував про це в 1926 році німецький лівий Ернст Толлер, Гастєв відповів: "Ми сподіваємося, що наші відкриття приведуть до того, що працівник, який раніше витрачав 8 годин на конкретну роботу, зможе це робити за дві або три години". Десь по дорозі до цього майбутнього все це було забуто на користь мускулистих стахановців, які здійснювали надлюдські подвиги з видобутку вугілля.
Страйк шахтарів в Іспанії. Фото: AFP
Американські індустріальні теоретики, як це не дивно, поділяли погляди соціалістів. Дизайнер, інженер і ерудит Бакмінстер Фуллер заявив, що "індустріальне рівняння", - тобто той факт, що технологія дозволяє людству робити "більше з меншими витратами", - незабаром ліквідує саме поняття фізичної праці. У 1963 році він писав: "Протягом століття слово "робочий" не матиме поточного значення. Його значення вам доведеться шукати в словниках початку 20 століття".
Якщо це і сталося протягом останніх 10 років, то насамперед у сенсі, що є постулатом для Нових лівих - "ми всі тепер середній клас" – а не в тому сенсі, що ми усунули використання фізичної праці, або ліквідували розрив між робітниками і власниками.
Дослідження давно встановили, що більшість працівників вважають, що їхні робочі місця не мають сенсу. Якщо подивитися на перелік популярних вакансій у звичайному центрі зайнятості, то потрібні співробітники колл-центру, діловоди і, перш за все, різні працівники у сфері послуг – з цим важко не погодитися.
Тим не менш, утопічні бачення ліквідації промислової праці багато в чому збулися. За останні десять років сталеливарні заводи Шеффілда виробляють більше сталі, ніж будь-коли раніше, зберігши лише невелику частку своєї колишньої робочої сили; а у контейнерних портах Ейвонмаут, Тілбері, Тіспорт і Саутгемптон позбулися більшої частини докерів, але кількість завантажених суден збільшилася.
Це не відбулося в результаті того, що докери чи металурги отримали можливість, як Маркс якось писав про це, "полювати вранці, рибалити після обіду і роздумувати після вечері". Замість цього вони були піддані ганьбі, злидням і нескінченному хвилюванню з приводу пошуку іншої роботи, яка, якщо її знайти, може виявитися небезпечною, погано оплачуваною, без профспілкових гарантій, роботою в сфері послуг.
У нинішню епоху непостійних робіт це практично є нормою. Отже, ідея кваліфікованої, безпечної праці і пошани за свою роботу виглядає не так вже й жахливо. Тим не менш, робітничий рух колись боровся за можливе скасування будь-якої чорної, виснажливої роботи. Сьогодні у нас є машини, проте, бракує сили волі, щоб зробити це реальністю.
Оригінал: The Guardian
Переклад: iPress.ua
