Пагони, зелень і листя. Частина друга
Продовження.
ЧИТАЙТЕ: Пагони, зелень і листя. Частина 1
McKinsey, компанія із бізнес-консалтингу, зобразила економічну криву для проектів, які повинні скоротити викиди вуглекислого газу. Внизу знаходяться ті, що коштують недорого, а також є прийнятними для навколишнього середовища (хоча і забезпечити умови при яких ті, що платять за інвестиції пожинатимуть плоди, не так просто).
Найбільша вигода в речах, на які впливає споживчий вибір: гібридні автомобілі, енергозберігаючі лампочки і холодильники.
Міжнародна фінансова корпорація, приватний підрозділ Світового банку, вважає, що 1%-ве збільшення витрат на будівництво може скоротити витрати енергії і води на 20%. Іншими прикладами є використання посухостійких культур і запровадження "заповідних зон" у виснажених рибальством водоймищах.
Посухостійкі культури (в тому числі генетично модифіковані) зменшать кількість води, яку рослини беруть із грунту – що дає додатковий екологічний ефект – вони також є витривалішими, що підвищує врожаї для фермерів в неурожайні роки. "Заповідні зони" допомагають відновити рибні запаси і, як виявилось, призводять до збільшення доходів місцевих рибалок.
На іншому кінці спектру, де екологічно чисті дії є дорогими, застосовується уловлювання та зберігання вуглецю та розвиток сонячної енергетики. Це є нагадуванням того, що скільки би політика не перенаправляла ресурси на зелене зростання, вона не може чарівним чином перетворити все у безпрограшну ситуацію . Компроміси залишаються. Але, принаймні, врахування можливостей зеленого зростання, має зробити їх більш відкритими і зрозумілими.
Сонячні батареї. Фото: exo.at.ua
Якщо це так вигідно, тому чому ж не поспішають компанії? Частина відповіді полягає в тому, що вони лише починають придивлятися.
За даними дослідження для Програми охорони навколишнього середовища Організації Об'єднаних Націй, інвестиції в поновлювані джерела енергії піднялися до $ 257 млрд у 2011 році, вдвічі більше, ніж у 2007 році. Більше третини їх йде до країн з бідним і середнім рівнем доходів.
Деякі інвестиції безсумнівно були заохочені спеціальними субсидіями. Деякі відображають страх компаній перед майбутнім підвищенням цін на нафту, що заохочує їх до диверсифікації в альтернативні джерела енергії, щоб застрахувати свою діяльність.
Але по-справжньому зелений приватний сектор, здається, з’являється дуже повільно. Китайська компанія Suntech, запущена на біржі Нью-Йорка в 2005 році, є зараз найбільшим у світі постачальником сонячних батарей. Індійська компанія венчурного капіталу Khosla Ventures, заснована в 2004 році, має портфель інвестицій в чисту енергетику - від електроенергетики до акумуляторів і двигунів з низьким рівнем викидів.
Як зазначають ентузіасти зеленого зростання, між 2000 і 2010 роками кількість моделей гібридних електричних автомобілів збільшилася з двох до 30, а кількість "зелених будівель", сертифікованих міжнародною рейтинговою організацією LEED, збільшилося з 3 до 8 тис.
Інша частина відповіді полягає в тому, що провали ринку, проблеми із координацією завдань і державне субсидування відвертають підприємства від вибору на користь зеленого зростання.
Відсутність прав власності може зробити раціональним зловживання такими ресурсами як відкрите море або тропічні ліси, що призводить до надмірної експлуатації та колапсу (так званої суспільної трагедії).
"Зелений будинок" у Франції. Фото: francophilia.com
Класична проблема координації виникає в ситуації з орендованим майном. Є сенс для господаря утеплити свій будинок, оскільки це дозволить скоротити рахунки за електроенергію. Але якщо його наймачі платитимуть за рахунками - прибуток дістанеться їм, тому йому не доводиться турбуватися.
У національному масштабі розвиток порівняльних переваг в одній галузі може залежати від суспільних витрат в іншій. Наприклад, Марокко намагається створити бізнес у сфері сонячної енергетики, а це, здається, вимагатиме побудови ліній електропередач в бідних районах країни. Такі інституційні та ринкові провали привертають увагу політиків зеленого зростання, бо вони часто пояснюють, чому зростання шкодить навколишньому середовищу.
Шкода від субсидування
Але ці проблеми відходять на другий план порівняно з наслідками субсидування.
Світовий банк вважає, що уряди субсидують екологічно та економічно шкідливі види діяльності в розмірі близько 1,2 трильйона доларів на рік: $ 500 млрд витрат на дешеві види викопного палива, 300 мільярдів доларів на дешеву або безкоштовну воду, 400 мільярдів доларів на риболовлю і сільськогосподарське субсидування (хоча не всі з них є шкідливими для навколишнього середовища).
Наведемо один приклад: субсидії в Китаї роблять виробництво добрив таким дешевим, що фермери засмічують ними свої поля. Рослинні культури не можуть поглинути їх усіх, надлишки потрапляють в річки та озера, викликаючи жахливі забруднення (деякі китайські озера є яскраво-зеленими від водоростей).
Фермери, очевидно, зберегли би свої гроші, якби вони використовувати менше добрив, урожай би не страждав, системи водопостачання були б здоровішими, виграла б також і державна скарбниця: безпрограшна перемога в усіх напрямках. Але лобісти виробництва добрив та їх союзники від сільського господарства в уряді протистоять цьому.
Державні субсидії є політико-економічною проблемою на $ 1 трлн, а не результатом неминучого конфлікту між економічним зростанням і навколишнім середовищем. Її не так легко вирішити. Але прихильники зеленого зростання тримають парі, що країни були б більш схильними до скорочення своїх субсидій, якщо б їх економіки зростали, а у них були б гроші, щоб відкупитися від противників. Зараз же економічне зростання є майже невідчутним, і нема чим пом'якшити удар.
Енергія вітру. Фото: epochtimes.com.ua
В принципі, політика зеленого зростання повинна підвищити продуктивність і забезпечити довгострокові темпи зростання, у порівнянні з іншими підходами. Використання природних ресурсів більш ефективно повинно повернути втрачений капітал в бік більш продуктивного інвестування. Витрати на такі речі як чиста енергія повинні стимулювати інновації, і це добре для економіки в цілому. Підвищення вартості природного капіталу є добре для зростання економіки, як і примноження капіталу в будь-якому іншому випадку.
Тим не менш, сумніви залишаються відносно зеленого зростання. По-перше, незрозуміло, наскільки далеко будь-яка політика підвищення ефективності може зайти без належних цін на викиди вуглецю, ресурси води та (в більшості бідних країн) ресурси землі. Навіть загроза встановлення цін на викиди вуглецю або використання води може сама по собі зробити користь, тому що компанії не можуть дозволити собі раптом опинитися у ситуації, коли доведеться платити, скажімо, 40 доларів за тонну вуглецю без будь-якої підготовки. Тому вони починають використовувати тіньові ціни. Тим не менш, ніхто ще не знайшов шлях до оцінки використання основних ресурсів. А без них політика найзеленішого зростання завжди буде другорядною.
Далі. Політика зеленого зростання бореться із місцевими екологічними проблемами краще, ніж із глобальними. Переваги, наприклад, від управління водними ресурсами можуть бути відчутними в національному масштабі просто зараз, але майбутні вигоди від більш низьких викидів парникових газів розсіюються в просторі та часі. Таким чином, турботи про те, чи зможе зелене зростання впоратися зі змінами клімату, є частково обгрунтованими.
Крім того, зелене зростання ґрунтується на ідеї, що є можливою оцінка навколишнього середовища з достатньою точністю для компаній, щоб належно врахувати їх екологічні витрати. Це хороша ідея. Але справу "обліку природного капіталу" потрібно ще вдосконалювати. Статисти і бухгалтери домовилися про загальні принципи аудиту, але вони ще не достатньо розроблені для компаній.
Все, що було сказано про зелене зростання, вже є покращенням порівняно з тим, що існує на даний час (в багатьох бідних країнах практично нічого), і тим, що екологи неодноразово вимагали в минулому.
Країни із бідним і середнім рівнем доходів добре знають, що їх довкілля погіршується, їх міста розповзаються, і їх водопостачання закінчується. Вони також знають, що спроби вирішити ці проблеми шляхом урізання темпів зростання означатимуть здійснення політичного самогубства і засудження бідних на безнадійне майбутнє. Зелене зростання пропонує найкраще вирішення проблеми країнам, що стикаються з гострим конфліктом між забезпеченням процвітання і збереженням навколишнього середовища.
Оригінал: The Economist
Переклад: iPress.ua
