The Washington Post: Україна показує, що модель “кольорових революцій” - мертва

Ці події такі разючі і так суперечать тому, що очікувалося, що повинні примусити нас відмовитися відразу від кількох ілюзій, давно сформованих нами  про цю частину світу. В першу чергу, час відмовитися від міфу про «кольорові революції»: переконання, що мирні демонстранти, спираючись трохи на тренінги Західних медіа, можуть зрештою піднятися і ненасильницькими методами  повалити корумповані олігархії, які діють у  більшій частині пост-радянських країн після 1991 року. Історія України, починаючи від Помаранчевої революції 2004 року і дотепер, доводить, що це переконання є помилковим.

 

Насправді, корумповані олігархи, що спираються на російські гроші і російські політтехнології, виявилися набагато сильнішими, ніж будь-хто очікував. У них є гроші, щоб перекупити більшість виборних посадових осіб в Парламенті. У них вистачає цинізму, щоб відродити стару радянську техніку селективного насильства: одного або двох вбивств достатньо, щоб відлякати багато тисяч демонстрантів; один або два арешти вистачить, щоб нагадати бізнесменам, хто тут головний. Вони також навчилися маніпулювати ЗМІ (як роблять росіяни), примножувати свої капітали в західних фінансових інституціях (як роблять росіяни), і навіть відправляти текстові повідомлення з погрозами. Вони створили добре аргументовані, добре фінансовані альтернативні розповіді про економічний спад і культурний занепад на Заході. Друг жартома називає це лінією аргументації «всі ваші дочки стануть лесбіянками», але як не дивно, це працює.

 

Недавня історія України повинна привести нас до відмови від чергового міфу, а саме від переконання, що якийсь порядок, що встановився після закінчення холодної війни, все ще панує у Європі і США є його важливою частиною. Це правда, що лідери Євросоюзу протягом декількох років працювали з Україною на різних рівнях – президента, міністрів, бюрократів – намагаючись розвинути більш широкі взаємовідносини. Правда, їхні зусилля не не увінчалися успіхом, після скоординованої російської кампанії з цільових торгових бойкотів, завуальованих військових загроз, великих хабарів (зниження цін на газ) , безлічі дрібних хабарів і потужних пропагандистських зусиль, спрямованих на те, щоб переконати українців: Європа – це зло для них.

 

Тим часом, реакція США була незначною. Після того як європейські переговори зазнали невдачі, адміністрація Обами направила помічника держсекретаря роздавати печиво демонстрантам в Києві. Тепер адміністрація говорить, що може не видати візи кільком українським керівникам. Така політика може дозволити кільком людям у Вашингтоні почуватися краще, але вона також відправить українців безпосередньо в обійми росіян. За словами канадського дипломата: “Це як дивитися хокейний матч, де на льоду лише одна команда”.

 

Потрібний деякий час, щоб усвідомити ці нові істини, але як тільки українці зрозуміють, що ідеал кольорової революції мертвий і що Захід не має інструментів для його відродження, можуть бути наслідки. Якщо мирні демонстрації не працюють, зрештою, дехто може логічно зробити висновок, що прийшов час використати насильство. Українці дійсно не раз вибудовували насильницькі руху спротиву у минулому столітті. Можливо навіть український уряд сподівається, що вони зроблять це знову, оскільки це може швидко надати всій опозиції нелегітимності.

 

Існує менш поганий сценарій, але він потребує більше терпіння, аніж має майже кожен, і більше роздумів, чого майже ніхто не хоче. Що Україні насправді зараз потрібно, то це повільні глибокі культурні зміни під проводом українців, що хочуть жити в менш корумпованій державі. Їм треба створити сильні альтернативні інституції, такі як ЗМІ, профспілки або школи, а також політичні організації. Вони повинні переконати своїх бізнесменів змінити клімат. Вони мають знайти компанії, які відмовляються робити бізнес «як звичайно».

 

Водночас, європейці і американці мають також припинити полегшувати українську чи російську корупцію. Ми повинні почати сприймати серйозні загрози всерйоз. Торговий бойкот має зустрітися з торговим бойкотом. На нечесну пропаганду має бути дана відповідь. Якщо ми хочемо вжити санкцій, ми повинні використовувати реальні економічні санкції і направляти їх на справжніх винуватців – в Москві, а також у Києві. Але перш ніж робити що-небудь, ми маєм бути чесними стосовно масштабів цієї поразки, регіонального характеру проблеми та глибокої слабкості нашої минулої політики. Просто гасел більше не є достатньо. Час повернутися на лід.

 

Автор - Енн Еплбаум, американська публіцистка та історик, дружина польського міністра закордонних справ Радослава Сікорського

 

Джерело: http://www.washingtonpost.com/opinions/anne-applebaum-ukraine-shows-the-color-revolution-model-is-dead/2014/01/24/c77d3ab0-8524-11e3-8099-9181471f7aaf_story.html

 

Переклад: Ірина Бойчук, http://euromaidan.charter4.org/