Хадашим, або синагога "Якоб Гланцер Шул"
Львівським синагогам дуже не пощастило. У Чернівцях чи Одесі їх збереглося більше. Львівські синагоги підривали, або ж спалювали. У Радянському Союзі свідомо розбирали те, що могли відбудувати. Звісно, існувала певна лояльність місцевого населення, але так і не з'явився особливий спротив руйнуванням.
Синагога Якоб Гланцер Шул (Хадашим) у 1968-1970 р. Фото: wikimedia.org
Хасидська синагога (Хадашим) діяла до 1962 року, доки її не закрила радянська влада. Раніше тут була жіноча галерея. На верхньому поверсі були жінки, вони заходили через окремий вхід.
Фото: facebook.com/enltexa/media
У період окупації нацистів її розібрали і переробили під склад та конюшню, а в часи Радянського Союзу - під спортивний зал поліграфічного інституту. Коли тут була конюшня, всередину могла заїжджати вантажівка чи фіра.
"У синагозі три поверхи. У дворі колись був будиночок різника. Ми розібрали його, бо він фактично падав на перехожих", - розповідає Олександр Назар - голова товариства єврейської культури ім. Шолом-Алейхема та керівник Львівського волонтерського центру при ВЄБФ "Хeсeд Ар'є".
Архівних фотографій, на жаль, майже не збереглось - немає інтер'єру, розписів. Зате їх помітно зараз, вони відкрилися через погані умови.
Фото: facebook.com/enltexa/media
Товариство імені Шолом-Алейхема
Сьогодні у синагозі знаходиться товариство єврейської культури, в якому вже досить довго відбувається зміна поколінь. Минулого року йому виповнилось 30 років. Товариство створювали люди, яким сьогодні понад 80-90 років, багатьох уже немає в живих. Тепер прийшла "молода команда" з новими ідеями і методами.
Фото: Тетяна Казанцева
Фото: Тетяна Казанцева
Пріоритетні напрямки нашого товариства - єврейське просвітництво: культура, мова. Також займаємось збереженням єврейської спадщини, взаємодією з різними єврейськими організаціями. Попри те, що ми неприбуткова організація, завжди треба думати де брати гроші і частину жертвують туристи, коли відвідують синагогу. Можливо, глобально це копійки, але для нас це значні кошти.
Були концерти, святкування, кінозал. З березня-квітня товариство планує відновити культурну роботу. Тут були мовні курси, фестиваль "Дні мови ідишу".
У Львові є різні мовні курси: наші, інших організацій, в Католицькому університеті є біблійний іврит, ідиш. Зараз ми трохи призупинили свою роботу і спрямували спрямувати свої сили на відбудову приміщення. Ще до нашого приходу у Хадашим була проблема: у 2009 році зірвало частину даху. Поки його ремонтували, все замокло і відпали шматки ліпнини. Сподіваємось відновити її цього року.
Товариство планує зробити волонтерський табір у серпні і одним з об’єктів обрали синагогу. Це вже буде третій табір, але цього разу його перенесли з області до Львова. Загалом очікують на 50 волонтерів зі США, Німеччини, України.
Першочергово разом з волонтерами ми хочемо привести будівлю до ладу, щоб нічого не впало на голову і можна було більш-менш безпечно тут знаходитися.
Фото: facebook.com/enltexa/media
Єврейська спадщина
У 2012 році коли поруч будували торгівельний центр, зробили обстеження будівлі і розрахували її конструктивну здатність. Звісно, до будівництва залучили шалені гроші, які руйнують всі закони фізики і природи, додає Олександр.
Через суд ми намагалися добитися укріплення частини будівлі. Так, у нас нічого не вийшло, але з’явилися дослідження, що будівля в порівняно задовільному стані. Тоді ми купили риштування і демонтували частини, які візуально виглядали аварійними. Ми програли цей суд, але зараз наша стратегія трохи інша. Ми скидаємось грошима і намагаємося працювати за свої кошти. Також збираємо кошти через Facebook.
Товариство радіє маленькій перемозі: вони змогли поставити котел. На опалення збирали протягом двох років. Тепер потрібне паливо і це кожен раз новий челлендж, зізнається Олександр, і поспішає показати мені приміщеня з котлом.
Потрібні проекти, затвердження, а у нас просто обмаль фінансів. З часом ми б хотіли відбудувати її такою, якою вона мала б бути. Вона може виконувати функції синагоги, але оскільки в нас є чинна синагога на Міхновських, то там і зараз збираються парафіяни, щоб молилися.
В іншу синагогу ходять на свята, але не співпрацюють. Там проводять лекції, але в основному збираються на вечірню і ранішню молитву.
Внутрішні розписи синагоги на вулиці Міхновських. Фото: photo-lviv.in.ua
Наша основна мета більш просвітницька - культурний центр, який ніс би якусь певну інформацію для гостей міста чи львів'ян про єврейську історію.
До війни було досить багато єврейського населення, яке залишило певну спадщину, цікаву для дослідження та обговорення.
Зал Синагог
Ми прагнемо зробити в головному приміщенні "Зал Синагог". У цьому районі було чимало синагог і ідея в тому, щоб наповнити будівлю старим містом, але вдихнути нове життя і сенс.
У синагозі плануть зробити 3D моделі тих, які зруйнували. Мова не йде про Староєврейську вулицю чи центральний район, а про краківське передмістя. Вже готові дві моделі. Одна модель - синагога Темпль, яка була на Старому Ринку і синагога Хадашим - проекту 1912 року архітектора Підгорецького, який не був реалізований.
Фото: facebook.com/marla.osborn
Темпль. Фото: facebook.com/marla.osborn
Синагога Хадашим. Фото: facebook.com/marla.osborn
За проектом Підгорецького вона мала бути набагато гарнішою. Відновлення синагоги має обговорюватися з істориками, архітекторами, культурологами стосовно того чи вона має бути така як зараз, чи як на макеті.
Сьогодні синагога виглядає як будинок з великими вікнами. Ідея в тому, щоб наповнити її змістом. Мені здається, моделі мали б певний сенс. Багато туристів нас відвідує. Це трохи інші туристи, ніж на площі Ринок. Бо там переважно люди приїжджають випити і поїсти.
Фото: facebook.com/enltexa/media
Фото: facebook.com/enltexa/media
Місця на Площі Ринок - це взяти старшу жінку, накласти на неї багато макіяжу і пофарбувати. Воно все ніби і гарне, але не зовсім справжнє, жартує Олександр.
Тут чи на Підзамчому відчувається дух старого Львова. Звичайно, він і понищений пластиковими вікнами та балконами, але поки його не забудували і не переробили, відчувається місце присутності. Сюди приїжджають з Німеччини, США. Якщо людина з усіх туристичних речей обирає саме синагогу на Вугільній, то це цілеспрямована подорож.
"Залом Синагог" хочуть акумулювали більше туристів і зробити з Краківського передмістя щось схоже на знаменитий Казімеж у Кракові. Свого часу він був непривабливий, але потім він став цікавим для туристів.
Українська спадщина
Я у цій справі вже 8 років, до мене займалася ще одна жінка. А хіба місто цікавить українська спадщина? В них добре виходить збивати штукатурку з аварійних будівель. Це називається "ми не можемо зберегти, але зняли аварійність". В такому випадку - краще нехай не займаються, ми спробуємо своїми силами.
Зараз подалися на культурний проект-конкурс на 50 тисяч гривень - соціально-культурний простір для туристичної галузі. Олександр сумнівається, що їм вдастся виграти, але вважає, що говорити про це потрібно.
Якби місто допомогло, було б круто. Але з іншого боку, коли ти береш у влади гроші, то виходить, зобов'язаний їй. Інколи краще бути бідним, але гордим, ніж багатим і винним комусь.
Фото: facebook.com/marla.osborn
Існує ситуація, коли часто руйнуються відомі місця помешкання українців, які після за себе залишили якусь спадщину. І замість них будують семи чи чотирнадцяти-поверхові будинки.
За його словами, це імпотенція влади і від цього в перспективі постраждає тільки місто.
Статистику завжди можна підганяти, залежно від того яке замовлення. Якщо когось попросять, щоб було більше українців, то він порахує навколишні села. В моєму розумінні варто пам'ятати про людей, незалежно від того хто вони - євреї чи ні. Ми опікуємось про євреїв, хтось буде за поляків чи українців.
На його думку, там де є євреї, є нехороші настрої. Існує три групи людей: лояльно ставляться до євреїв, більша частина людей, яким байдуже і негативно налаштовані.
Останнім часом ксенофобські настрої помітні. У 2017 році кинули коктейль Молотова у синагогу на Міхновських. Також іноді обливають фарбою пам'ятник жертвам гетто. Їх не впіймали. Але навіть якби й впіймали, то покарати тих, хто їм вклав в голову таку поведінку - неможливо.
З коктейлем Молотова - це вже занадто, пощастило, що вони не влучили у вікно. Тепер у нашій синагозі є волонтери, які чергують. Ми розуміємо, що вікна можуть побити в будь-яку хвилину.
Мрія: відбудувати синагогу
Олександр зізнається, що інколи руки опускаються. Але якщо усвідомлювати, що твоя праця - благородна, то стає набагато легше.
Мені дуже допомагають батьки, в мене батько українець, а мама - єврейка. Але я залучаю і свого батька до цієї справи. Фундамент ми заливали вдвох. Це дуже важко фізично, але так відчувається цінність.
Щоразу з'являється виклики, які не дають втратити ентузіазм.
Коли ти студент чи живеш з батьками - простіше. Цій справі треба присвячувати багато часу. А тепер треба ще й гроші заробляти, вдома побути і елементарно піти за продуктами. Не хочеться повертати назад після того як вкладаєш стільки сил. І дуже класно, коли щось виходить.
"Зал Синагог" - певною мірою ідея мого брата, який живе в Ізраїлі. Від ідеї до реалізації може пройти вічність, а може і ніколи не здійснитися. Бо можна мати тисячу гарних ідей і жодної не реалізувати.
На третьому поверсі синагоги є невеличка камерна сцена і фортепіано. Є також кімната, де планується мовний клас.
Кожної п’ятниці ми святкуємо шабат.
Шабат шалом
Ми ніколи не знаємо скільки людей буде. Може прийти двадцять людей, а може семеро. Буває приїжджають з інших областей.
На шабат до синагоги щоп’ятниці збираються всі охочі. За одним столом зустрічають святий день - суботу.
Кашрут буває різний, дехто до цього дуже строго ставиться, а ми так "лайтово". В нас молочний стіл. В кожного дому є свої страви, але все одно якісь правила кашруту є. Обов'язково мають бути вино або виноградний сік, хала, - розповідають мені жінки, які накривають на стіл.
Чоловіки збираються за столом в головних уборах - ярмулках. Шабат починається з благословення. А потім в цілковитій тиші кожному наливають виноградного соку. Пояснюють, що словами можна втратити зв’язок з дійством, яке відбувається.
Перед тим як споживати їжу, миють руки. Олександр показує, що воду потрібно набирати у посудину і тричі змити водою кожну руку. Опісля діляться одним хлібом і приступають до трапези. Тут шумно, багато історій, розмов та суперечок.
Фото: Marla Raucher Osborn
Найповажніший серед чоловіків починає співати щось з книги.
Це притча царя Соломона жінкам, пояснюють мені.
Зараз він читає її всім, а мій син щоразу співає її своїй дружині. І це для мене настільки чуттєво, розповідає пані Галина.
Щоп'ятниці обговорюють нову недільну главу, називаючи Тору книгою життя, а оповідання розуміють з власного досвіду.
Під кінець шабату хтось запитує: "Ви дали нашій гості прочитати газету? Ось, тримайте. Ми видаємо газету товариства. "Шараф" називається.
Дивлюсь, а на першій сторінці календар з пам’ятними датами: 27 січня - міжнародний день пам’яті жертв Голокосту.
