iPress.ua вдалося поспілкуватися з одним із бійців "Правого сектора" про війну, службу в батальйоні, ставлення місцевих мешканців до українських військових.
Оскільки у "Правому секторі" замість імен користуються позивними, дотримуємось цього правила. Далі – розмова із двадцятирічним юнаком, позивний - Артур.
Розкажи про батальйон Правого сектора. Як він організований?
Існує розпорядок дня. Винятки лише тоді, коли ти виїжджаєш на бойове завдання. О 7.00 підйом, звісно що руханка, розминка. Після цього в тебе є хвилин 15, аби вмитись, почистити зуби. О 8.00 снідаємо. Потім – заняття. Які - залежно від дня. Є навіть заняття по медицині катастроф. Всі побратими налаштовані по-бойовому, здаватись ніхто не збирається. У нас багато кваліфікованих людей, які вже відслужили і мають досвід. От я і мої побратими пройшли школу на передовій Майдану.
Тактична амуніція є. За кожним записана. Ми всі маємо однакову форму. Дуже бракує тепловізорів, приладів нічного бачення. Трохи з берцами дефіцит, коли намочені ноги, то заміни нема. Форма також одна.
От гляньте на мене. Хіба я схожий на типового українського військового? Ні. От такі якраз люди і виконують специфічні, нетипові для вояків завдання. Які – сказати не можу. Ми окупантам добряче насолили під час бою під Карлівкою, в інших точках. Недарма за бійця із "Правого сектора" правлять $75 тис.
У більшості тих, хто війну бачив лише по телевізору поняття про бойові дії відсутнє. Як виглядає життя у зоні АТО?
Ми живемо на базі на межі Дніпропетровської і Донецької областей. Дмитро Ярош живе разом з нами, носить таку ж форму, разом з нами їсть кашу, спілкується, дає завдання і разом з нами виконує їх. Їжу варять жінки із Донецька. Їмо кашу, макарони, яєчню. До речі, місцеве населення, зокрема, фермери підтримують нас. Ставляться до нас дуже приязно. На блокпост приносять їсти. Востаннє на базу привезли багато картоплі. З продовольством для населення в зоні АТО проблема. Пачка солі три дні тому коштувала 18-20 грн. Фури з продовольством не доїжджають – на блокпостах терористи їх грабують. Сигарет немає.
Міліції як такої нема, а та, що є, готова працювати на будь-кого. Одного разу заїхали в місто, взяли його під контроль, ми були без розпізнавальних знаків. Питає місцевий головний міліціонер – який йому прапор вивісити. Виявилося, що йому байдуже, який прапор почепити на відділ міліці - ДНР, російський, український.
Як на Збройні сили України, та зокрема "такий лютий" за версією російських ЗМІ "Правий сектор" реагує місцеве населення Східної України?
По-різному буває. Зокрема, люди, які виїжджають з Донбасу, зупиняються на нашому блокпості. Люди виходять з авто, підходять і питають, коли, ми вже увійдемо в їхні міста і села, коли виженемо терористів. Фотографуються з нами. Часто допомагають інформацією – кажуть, де знаходиться ворог. Жінки плачуть – за вивезення з території АТО дітей, окупанти вимагають $200. Але, наприклад, у тій же Амвросіївці ставились до нас погано. Говорили: "Твари, зачем вы здесь? Если бы не вы, этого всего бы не было".
З російської сторони прилетіли "Гради" і поцілили в житлові будинки. Люди починають втікати, в них істерика. Вони свідомі, що стріляли з тої сторони, але думають - якби нас не було, то ніхто би у них не стріляв. Так ставляться не тільки до "Правого сектора", те саме і до службовців ЗСУ.
Як вам воюється разом із Збройними силами України?
Чудово. З ними була взагалі окрема історія. Вони, от ці солдати, думали, що ми, "Правий сектор", – це страшний міф Майдану. Що ми сидимо по штабах, незрозуміло чим займаємось. Прийняли нас на "ура". Правда, спершу не повірили, що це "Правий сектор", коли наші хлопці приїхали на передову в Амвросіївку, на підмогу першому блокпосту. Ми приїхали на підмогу 72-й бригаді. Питають: ви хто? Кажемо – із 40 бригади, ми з "Правого сектора". Вони не повірили. Потім побачили наші нашивки. Воюємо пліч-о-пліч. Є завдання – повантажились в танк і поїхали разом. Ви могли бачити в інтернеті бій під Карлівкою. Там ми були разом із ЗСУ, з батальйонами "Донбас" та "Дніпро". В Карлівці артобстріл відбувався близько двох годин. Нажаль, порівняно з нами, хлопці з ЗСУ просто голі-босі.
Є такий стереотип, що здебільшого окупанти і терористи – це професійні найманці? Це справді так?
Реально, серед них – багато місцевих, призваних в лави ДНР. Є також люди з російськими паспортами. Воюють чоловіки із Осетії, Грузії, Чечні. Їх завезли сюди в зону АТО , а назад вони виїхати не можуть. І це їх дуже злить, що їх от так кинули напризволяще. Назад дороги нема, продовольчі запаси закінчуються.
Відомо, що терористів неодноразово брали в полон.
Ми маємо їхні фотороботи, маємо орієнтування. Знаємо прізвища. От нещодавно - затримали одного. Каже, що приїхав убивати фашистів. У паспорті немає відмітки про перетин російсько-українського кордону. А в його мобільному – смска з банку, здається, "Руский стандарт", що на його рахунок за останні два дні перераховано 200 тис. рублів (66,570 грн.).
Але і серед наших зрадників не бракує. Випадок: затримали українського полковника-прикордонника на пенсії. Він допомагав окупантам перетинати кордон. Він їхав на вантажній машині, перетинав наш блокпост. Давав нам відкупне – 41 тисячу гривень, аби його відпустили. Але не викрутився. У нас була інформація, що він допомагає окупантам безперешкодно перетинати кордон. Ми його затримали і передали СБУ. Ми всіх, кого затримуємо передаємо нашим силовикам, нікого з полонених не вбиваємо і не катуємо. Вони без зброї дуже жалюгідні.
Чого бракує українським військам для перемоги?
Багато всього. Зрештою, зараз перемога ніби більше за нами. Але, реально, вони знають про нас все. А ми про них – дуже мало. В них багато професійних убивць, людей, навчених воювати. Вони підлі: можуть під нашим прапором на танку приїхати під наш блок пост, привітатись "Слава Україні", а потім, коли наші втратять пильність, закидати їх гранатами. У них є хаос, але є професіонали, наводчики. Вони добре озброєні. Нам дуже бракує координації і організації. Буває таке, що незрозуміло, хто стріляє, толком звідки. По помилці свої в своїх луплять, хаос. Ми поміж себе називаємо те, що зараз відбувається в АТО "дірявою війною".
Як виглядає вилазка на завдання з табору "Правого сектора"?
Старші оголошують набір добровольців. Ніхто нікого силою не тягне. Зголосилися, завантажились і поїхали. Ніхто не знає, куди їдемо і що треба робити. Так має бути, щоб не сталося витоку інформації. Ну і вже по дорозі нам дають завдання. Страшно трохи, бо їдеш в невідоме, але з часом минає.
Розмовляв Тарас Кузяк
