Зимовий похід на Парашку (фото)

А от знаєте, найважче в поході навіть не пройти маршрут, а знайти його початок.

Їздити ми з senquiem в зимовий похід на гору Парашку. До Сколе дістатися проблем ну зовсім не має. Достатньо вчасно причапати на залізничний вокзал (а прийшов я навіть раніше ніж відкривають приміську касу) й придбати квитки на мукачівську електричку. І от, восьма година ранку, ти сидиш у потязі, з усіх боків від тебе сноубордисти і ті хто під них косять хвилин десять намагаються прилаштувати своє шмаття у вагоні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Еко-похід у Карпати Як зробити гори чистими

Їхати до Сколе не довго, години півтори, якщо не помиляюся, а далі…далі пошуки початку маршруту. Виявився він зовсім не там як пише книжка, і навіть не зовсім там, де пишуть інші путЄшествінікі. Потрібно дійти до залізного хреста на перехресті головної та об’їзної доріг, і зліва попри лісове господарство піднятися до лісу. Відшукуємо стежку і вгору.

Я збираючись у цей похід думав, що буде холодно. Виявилось: помиляюся. Хвилин десять вгору і довелося зняти кофту, жеби не так спекотно було. Як підійматися лісом, то доволі тепло, можна навіть зняти рукавички і скинути капюшон. Головне подбати про хороше взуття, котре не намокне і не заб'ється снігом навіть коли ви по пояс провалитесь в сніг.

Ліс, окремо скажу, просто чарівний. Дерева в снігу, скрип сосен, що нагадує скрип старих дверей, віддалено нагадує. Словами певно і не передати, ступаєш крок за кроком, хоч після офісно-планктоного життя останніми місяцями, підійматися не зовсім аж легко. Перечіпляєш гілки котрі низько й тобі на голову падає сніг. Такого білого снігу аж ніяк не відшукати в місті.

Поляна про яку йшлось в маршруті не то зовсім не існує, не то десь в стороні залишилась. Ну не віриться мені, що галявина під самим хребтом, то вона і є.

Уже вибравшись на хребет, можеш з повною насолодою провалитися по коліно в сніг. Тут уже без капюшона і рукавиць не надто тепло: віє вітер, роздмухуючи по гірському хребту сніг. Про вершину казати нічого, з самого хребта відкривався б певно чудовий краєвид, якби сніг та вітер не заважали б далеко глянути…Але навіть якщо так, побачити красу карпатських гір, це не завадило.

Вітер дбайливо замів наші сліди, котрі ми уже не могли розгледіти як поверталися назад. Спускатися звичайно ж легше, і можна час від часу зупинитися аби спробувати хоч частинку тієї краси зберегти на фото. Висновків із подорожі теж не мало привіз з собою назад. Перше то: найсмачніший чай, що я коли не будь пив, то чай із термосу, на засніженому хребті висотою 1200 метрів. А найбільше щастя, повалятися в ідеально чистому карпатському снігу й просто не думаючи ні про що поглянути на небо.

P.S. а іще, поки писав цей текст у четвер, про подорож яка відбулася в попередню неділю, подумалось про те, коли ж я навчуся писати відразу, поки враження свіже, захват яскравий. Хм, буду пробувати, для початку все ж треба розібрати вагон і ящичок з тисячами фотографій за минулий рік і за роки узагалі. То до речі теж цікава історія про те, як Сергій по дурості помилково видалив усі фото за десяток років свого творчества :)

Оригінал: fil0saf.livejournal.com