RSS
СПЕЦПРОЕКТИ

Леся Кондратюк про IT-освіту для дітей та унікальний український стартап Open World для незрячих людей

Проект створений для того, щоб зробити міста "видимими" для незрячих людей за допомогою спеціального мобільного додатку і BLE-маячків, управління якими буде здійснюватися через створений для цього сайт. Це спеціальні пристрої, оснащені технологією Bluetooth Low Energy, які передають сигнал мобільного пристрою при наближенні його на певну відстань (наприклад, в радіусі п'яти метрів). При цьому мобільний додаток повідомляє користувача про повідомлення. На відміну від більш дорогого GPS, BLE-маячки споживають менше енергії
В рамках проекту "iGeneration - покоління, що примножує", iPress.ua поспілкувався із Лесьою Кондратюк – засновником і директором "Дитячих Наукових Студій МАН" у НЦ МАНУ, а також business developer і директором по зв'язках із громадськістю у проекті Open World– social business to aid blind people і CamTouch.
Леся Кондратюк про IT-освіту для дітей та унікальний український стартап Open World для незрячих людей Леся Кондратюк. Фото: biggggidea.com

Лесю, ти маєш безпосереднє відношення до розробки двох унікальних українських технологічних проектів CamTouch і Open World – social business to aid blind people. Можеш розповісти про це докладніше?

Так, CamTouch - це проект одного із наших вчителів і засновників студій Андрія Коноваленка. Ще в школі він розробив такий стилос, який дозволяє перетворити будь-яку поверхню на інтереактивну: можна спроектувати зображення на стіну, стелю, підлогу; можна на людину. У нас часто просять його для різних компаній для розваг, люблять люди порозмальовувати один одного. Тобто його можна використовувати для будь-якої наочності. Чим він відрізняється від інших подібних гаджетів? Тим, що ним можна користуватись на відстані, знаходячись між камерою і поверхнею на яку проектується зображення.

При цьому, вартість такої мультимедійної розробки всього 139$, що робить її дуже конкурентоспроможною. Бо, наприклад, забезпечити смарт бордами школи є дуже дорого (середня ціна cмарт борду складає 700-800$). Але, оскільки, майже кожна школа має проектор, ми можемо значно здешевити таку технологію для шкіл. І от, наразі, готуємо велику партію CamTouch і починаємо його поширювати. Я знаю, що Андрій отримує фінансування від фонду "Ноосфера" і в Дніпрі вже багато шкіл забезпечені такими гаджетами.


Фото: ITC.ua

Інший проект Open World – social business to aid blind people – це технологія сигнальних маячків для незрячих людей, розроблений також одним із засновників Дитячих студій, Ванею Селезньовим. Він інженер, і починав з розробки гаджетів для допомоги незрячим. Спочатку це була рукавичка, потім перстень, який би орієнтував в просторі; але потім, ми якось подумали, що набагато корисніше було би розробити щось більш універсальне, що могло допомагати всім, а не лише індивідуально. Власне так проект потрапив в IT лабораторію. До проекту долучився Андрій Коноваленко, як IT розробник і я, як business developer по розвитку бізнесу, зв’язками з компаніями, громадськими організаціями. Плюс з нами почали співпрацювати двоє незрячих консультантів: це Василь Закревський чотириразовий призер Паралімпійських ігор та Ігор Кушнір, можна сказати, професійний тестувальник різних гаджетів для незрячих.


Ілюстрація: igate.com

З лабораторії ми перейшли у бізнес-інкубатор "1991" і вже за час існування проекту (з січня минулого року) нам вдалося розбудувати інфраструктуру виробництва, постачання, патентування маячків; і вже в березні у нас буде промислова партія. Наразі маємо замовлення на більш ніж 600 маячків з різних міст України: Львів, Чернівці, Дніпро, Кривий Ріг, Краматорськ, Луцьк, Рівне, ну і Київ, де ми зробили пілотну тестову версію – встановили 10 маячків на Майдані Незалежності (один маячок у нас вже вкрали, але ми не засмучуємося…), адже після проходження державної сертифікації замінимо ті тестові маячки на серійні.

- А в чому технологічна унікальність ваших маячків?

Насправді, у способі використання маячків. Такі маячки називаються "біконами" - поширена зараз у світі технологія, використовується в indoor навігації, а також для різних маркетингових цілей. Особливість нашого маячка в тому, що ми додали динамік і він тепер вміє говорити; такого раніше не існувало і такі бікони обмежувались лише звуковим сигналом.

Відзначимо, що автори проекту планують встановити BLE-маячки на автобусах, аптеках, школах, та інших міських об'єктах. Якщо до зупинки під'їде автобус з маячком, то користувач дізнається, що це за номер і за яким маршрутом він рухається. Якщо підійти до аптеки, на якій є сенсор, додаток розповість про графік її роботи, акціях і т.д. Окрім того, люди з обмеженими можливостями зможуть переключати світлофори, аби безпечно перейти дорогу. Для того, щоб програма запрацювала на повну силу, необхідно, щоб муніципальна влада оснастили bluetooth-маячками хоча б основні об'єкти інфраструктури.


Фото: innotech.ua

- Коли плануєте вихід на закордонні ринки?

Нам телефонували з Іспанії, цікавились нашим продуктом. Але поки що ми не поширювали інформацію закордон, так як для цього нам потрібно отримати патент, а вже після цього ми плануємо виходити на закордонний ринок, і якщо буде можливість виготовляти великі партії, то готові співпрацювати з такими великими ринками, як наприклад, Китай.

Лесю, тепер розкажи про ваш освітній проект: як все починалося, в чому особливість? Які завдання, цілі, можливо місію, ставили перед собою?

Останнім часом писала бізнес-плани по студіях, там де всі ці сторінки про дохід, матеріальне забезпечення, вимоги до приміщень, цілі… Так що менше думаю про місію, а більше про якісь інші речі (сміється). Тим не менше у студій дійсно є цікава місія… Три роки тому, як кандидат філософських наук, викладаючи філософію для IT спеціалістів, паралельно працюючи в дитячому садочку і школі, я помітила, що в Україні не вистачає IT освіти для дітей саме молодшого віку (7-8 років). Так чи інакше, з комп’ютерами знайомляться із самого дитинства, а от як зробити це знайомство правильним…?

Відтак, маючи досвід співпраці із приватними школами, приватними студіями, я запропонувала своїм студентам додатковий заробіток, а для себе, мені було цікаво сприяти розвитку дітей; ми почали робити перші кроки, набирати перші групи. Перший курс який ми запропонували три роки тому був курс комп’ютерної грамоти для дітей 6-7 років, де ми навчали дітей правильно користуватись технічними гаджетами. Згодом, ми познайомились з такою громадською організацією як "Дія", яка тоді переважно займалась мистецькими заходами, але вони мали цілий павільйон на кіностудії Довженка. Вони пішли нам назустріч, і ми в них попросили місце, де могли б займатись із дітьми. Почали поширювати інформацію по школах, проводити відкриті лекції, на яких розповідали про важливість і цікавість IT. 

Зрештою, на одне із занять до нас потрапив директор Малої академії наук України Лісовий Оксен Васильович, він зацікавився цим; і от з квітня 2014 року працюємо в партнерстві з Малою академією наук.

На даний момент ми розробили вже 13 авторських курсів, що спрямовані на вивчення технологій за останніми методиками STEAM, Blended learning. Але наша особливість в тому, що ми працюємо з дітьми саме молодшого віку: від 5 до 14 років. Особисто я займаюсь розробкою програм для IT напрямку, але, разом з тим, щоб вони включали і розвиток підприємництва, - такого собі соціально відповідального бізнесу. Ну, і звичайно намагаємось розвивати у дітей креативність не лише за допомогою інженерних наук, тому також у нас викладається філософія для дітей.


Фото: biggggidea.com

- Тобто, від курсів комп’ютерної грамотності ви поступово розширились до багатьох дисциплін?

Так. І ми не обмежуємось, а навпаки, намагаємось залучати молодих фахівців студентів, як правило, старших курсів, які горять любов’ю до своєї дисципліни; і якщо вони хочуть впроваджувати курс авіа моделювання чи будь-який інший цікавий інноваційний курс, і людина дійсно хоче донести його до дітей, - ми абсолютно не проти. 

Наразі, у нас в студії навчається більше двохсот дітей і вони завжди відкриті до нових проектів.  У нас є і математика, біологія, фізика, хімія, але разом з тим філософія і арт-студії; тобто ми комбінуємо, намагаючись показати де і як можна застосувати ці дисципліни в реальному житті.

Наскільки цей проект є інноваційним для України?

Думаю що інноваційний з кількох причин… Найперше, це злиття приватної ініціативи, громадського руху разом з державним інститутом. Відбулася  своєрідна співпраця між бізнесом і державою; і ось такого в даній сфері ще не було. 

За останній місяць в Києві відкрилося більше 9 шкіл з робототехніки і паралельно великі IT корпорації Microsoft, Intel, зацікавлені у вихованні нового покоління, відкривають свої короткострокові програми. Єдине що ці короткострокові програми не є системними. Вони є волонтерськими, розраховані на місяць-два чи на певну кількість занять і мають один мінус: якщо не додавати додаткової мотивації для викладачів, то втрачається дисципліна, втрачається послідовність; коли діти, позаймавшись якийсь час обривають навчання, таким чином нема ресурсу що міг би забезпечити системне навчання дітей в цих напрямках.

В студіях ми теж цьому вчились. Наприклад,  у нас коли дитина приходить в 5-6 років, кожного року вона опановує одну дисципліну: для молодшого віку це комп'ютерна грамота, далі основи програмування, де ми залучаємо візуальне програмування з допомогою Scratch разом з Arduino, таким чином показуючи як програмування застосовується разом з робототехнікою, навчаються створювати свої джойстики, свої ігри... Плюс ми проводимо тематичні табори, де ми намагаємося об’єднати всі наші дисципліни і показати, що недостатньо бути просто програмістом, недостатньо бути інженером: якщо ти маєш здібності, для прикладу, до інженерних наук, то ти маєш вміти знайти людину яка має здібності до підприємництва, адже все це добре працює в комплексі.

Таким чином, до 14 років діти встигають пройти всі курси які у нас є, відповідно вже маючи базові знання і навички різнопланових дисциплін: 3D моделювання, 3D друк, програмування, робототехніка, стартопологія (від start up), філософія, математика, фізика, хімія, біологія… І батьків ми намагаємось теж скеровувати в цьому напрямку, що до 14 років дитина має освоїти всі ці дисципліни для того щоб при виборі вже профорієнтації їй простіше було (освоївши комплекс дисциплін) визначитись зі своїм вподобанням.

Ти згадала про ваші тематичні табори… В цьому контексті розкажи про ще один ваш проект "Табір переможців".

Так, це наш паралельний проект. Так сталося, що коли започатковувались Дитячі студії, паралельно ми розпочали проект спільно з фондом "Запорука" допомоги онкохворим дітям, і, власне, засновники Дитячих студій стали першими репетиторами в дитячому відділенні Національного інституту рака.

На даному етапі це постійно діючий проект, розрахований в бюджеті фонду "Запорука": тобто є фінансування, забезпечена матеріально-технічна база проекту. Ми, як ідейні засновники проекту, користуючись тим що ми креативні і тим що маємо ресурс в Пущі Водиці в Малій академії наук, мали змогу збирати дітей з усієї України, котрі перемогли свою хворобу у форматі такого літнього табору. На сьогодні провели вже чотири, наступного року, в червні, планується  вже п’ятий табір.

Власне, проект покликаний дати нове дихання, відкрити нові горизонти дітям, котрі, через свою хворобу, втратили інтерес до життя, до навчання. Викликати у них новий інтерес до навчання, до знань; показати, що в технологіях є багато нових відповідей  і можливостей.  Зрештою,  нам вдалося їх зацікавити, зокрема їх дуже зацікавило 3D моделювання і робототехніка. До речі,  двоє дітей з табору, кияни, зараз займаються у нас в студіях.  я помічаю, що ці діти є набагато стараннішими і наполегливішими, тому що вони вже інакше ставляться до життя.

Тепер давай трохи про загальне… Запитання до тебе як до людини дотичної до освіти. Як вважаєш. чи потрібно кардинально змінювати систему освіти в Україні? Якщо так, то на яких принципах і засадах має формуватися нова система?

Нова система має не те щоб будуватися, і не те щоб стара змінюватися… Зараз взагалі пішла така тенденція до кардинального узагальнення, що мовляв державна освіта погана, загальна освіта жахлива, школи жахливі, вчителі жахливі; нічого не працює, знань не дають… Ну, це якась така нездорова пропаганда… Насправді це не так. Те що є байдужі немотивовані вчителі чи пасивна дирекція, то це все вирішується на місцях і не є якоюсь системною проблемою. Знову ж таки, коли говорять про зарплатню… Я особисто знаю багатьох молодих класних вчителів, які встигають зробити ще багато всього окрім власне своїх основних обов’язків. Коли вчитель приходить в школу, він проводить 3-4, нехай навіть 6 занять на день; залишається ще така купа вільного часу, що я не знаю стільки всього ще можна зробити! Я так і сама робила коли працювала 4 роки в школі: возила дітей закордон, розробляла програми обміну, власні авторські курси, намагалась залучати дітей до різних волонтерських проектів, культурних проектів, бо від них дійсно є віддача. 

Тобто проблема не в системі, а в людях. І не тих хто розробляє програми, а тих хто безпосередньо працює з дитиною: жодна нова система не буде працювати, якщо немає кому втілювати її на місцях. Директор має повноваження відібрати якісних вчителів, а не тих кого потрібно чи кого нав’язують; а хороших вчителів у нас дуже багато. 

Я завжди говорю: от яке завдання у жолудя – стати дубом, а яке завдання в людини – стати, в першу чергу, людиною і реалізувати себе. Ось в цьому напрямку потрібно працювати. Потрібно створювати середовище, особливо якщо ми беремо дітей молодшої і середньої школи, де дітям не втовкмачують знання, а де вони самі б прагнули цими знаннями збагачуватися. Разом з тим, має бути дисципліна, не така вертикальна насильницька, а дисципліна-приклад, тобто самодисципліна для вчителя який має сам стати прикладом. А діти вони дуже вловлюють усе, вони наслідують: наслідують мову, слова, рухи… Я кажу, що вчитель має бути прикладом, батьки мають бути прикладом! І замість цього негативу, що все погано, варто почати з себе і стати щасливою людиною. Бо як людина яка постійно жаліється може чогось навчити дітей, - ну не може цього бути… Тобто, немає проблеми в системі освіти (система не працює безпосередньо з дитиною), є проблема в людях, їх світогляді і мисленні. І ще одне, - я би назвала це доповнюваністю, - щоб взяти інноваційні дисципліни і доповнити ними традиційну освіту, тоді вийшов би хороший органічний результат, коли діти розуміли б навіщо їм ті чи інші дисципліни потрібні в житті.

Скажи, що тебе особисто найбільше мотивує займатися власне всім тим чим ти займаєшся?

Цікавість. І можливість побачити те, що може із цього всього вийти. Бо коли ти замислюєш якийсь проект, у тебе є ідея, і  ніхто крім тебе  не бачить цієї ідеї: можуть здогадуватись, щось домислювати по твоїх словах, але зрештою кінцевий результат бачиш тільки ти, - він лише у твоїй голові. І мені цікаво діставати те, що у мене в голові і бачити як це співпадає з тим що є в голові в інших. Коли приходить викладач і каже: "я от прийшов для того щоб…", а я як раз тільки сама про це подумала… І от такі співпадіння вказують, що ти дійсно рухаєшся у правильному напрямку.

Можеш назвати себе успішною людиною?

Так! Абсолютно.

А як вимірюєш для себе успіх?

Перше, це своїм самовідчуттям. У мене немає негативного бачення і світосприйняття. Коли зустрічаюся з друзями, колегами, у нас завжди є що обговорити і про що поговорити. Ми разом створюємо дуже хороші речі, а тому ніколи не витрачаємо час на рефлексування щодо того як все погано.

Успіх визначається тим, що я можу допомогти іншим і бачу результат цієї допомоги. Часом коли я стомлена, а мені потрібно їхати в онкоінститут проводити заняття з малювання, але все одно їду, викладаю ці заняття; а потім коли повертаюсь, у мене втричі більше сил ніж до того як я туди приїхала! Я ще викладаю філософію і програмування, і одного разу дитина мені каже: - "А ви знаєте чому я вивчаю програмування", - "Бо я боюся що нашу планету захоплять роботи і я маю знати як вони працюють", - "А філософія знаєте нащо?", - питаю "Нащо?", - "Бо я хочу серед цих роботів залишатись людиною" (посміхається). І коли діти тобі говорять тобі такі речі, то вже іншого мірила успіху просто не потрібно. Це все те, що я лишаю після себе… Я не залишаю будинку, не залишаю купу книг які ніхто ніколи не прочитає, я лишаю велику кількість вихованих мною дітей. І справа не в кількості, а в тому що ти робиш те що, в принципі, маєш робити, але отримуєш таку щиру вдячність… Ти просто не маєш права опустити руки, та й немає причин цього робити.

Наостанок, поділися мріями, планами на новий рік. Про що можеш і хочеш розповісти.

Хочу придумати для кожного напрямку, кожної дисципліни нову цікаву реалізацію, тобто якийсь проект під кожен напрямок, який би відкрив би дітям і вчителям новий напрямок настільки, щоб вони "загорілися" ще більше.

Хочу розширити штат нашими однодумцями ентузіастами, щоб була можливість більшого забезпечення дітей вчителями і курсами. Є в планах розширити географію, щоб студії запрацювали не лише в Києві, але покрити й інші міста.

Залучити більше ресурсів. Залучити медійників. Бо, часом, це сприймається як щось унікальне; здається, що в людей досі не вкладається в головах, що в Україні існує такий проект. 

Ну, і загалом розвивати далі проект. Ми хочемо розробити лабораторії для дітей, дитячі хакатони; тобто зробити для них такі умови, де би вони змогли приходити зі своїми ідеями, і з нашою допомогою їх відразу реалізовувати.  

Бачити дитячі студії не просто як освітній проект, а як проект тісно інтегрований з розвитком культури і національної свідомості загалом.

 

Розмовляв Владислав Дмитренко

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

03 01 2017 12:20
ТЕГИ: iGeneration
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ
СТАТТІ
TrendStat