Історія вчить, що наполегливість і стратегічне терпіння були ключем до перемоги в деяких із найбільш важливих битв сучасності. Лідери Сполучених Штатів і Європи повинні протистояти так званій "втомі від України" за допомогою правдивого наративу, який би чітко пояснював, що поставлено на карту в цій війні, і скільки часу може знадобитися для досягнення цілей.
Лише через двадцять місяців після того, як владімір путін розпочав свій жорстокий напад на Україну, політики, публіцисти, "експерти" та телевізійні балакучі голови безперервно барабанять про межі терпіння Заходу щодо подальшої підтримки уряду та народу України. Додаткові виклики глобальній безпеці, що виникли останнім часом внаслідок жорстокого насильства і нестабільності на Близькому Сході, підживлюють ці занепокоєння.
Такі коментатори повторюють мантру про те, що терпіння громадськості уривається, що західні уряди не можуть дозволити собі продовжувати надавати військову, гуманітарну та економічну підтримку Україні, що ресурси обмежені і їх потрібно спрямовувати на внутрішні потреби.
Деякі спостерігачі нарікають, що український контрнаступ не призвів до швидкої і рішучої перемоги. Інші вважають, що Захід повинен тиснути на Україну, щоб вона шукала дипломатичного рішення і домовлялася про припинення війни з путіним, який був би дуже радий зафіксувати ще одне захоплення територій, яке він розпочав у Грузії 2008 року, а потім у Криму і на Донбасі 2014-го.
Це нетерпіння частково відображає шалений темп сучасного світу, в якому новинний цикл переходить до свіжих історій одним клацанням миші або свайпом. Впливові події – навіть великі війни – надто швидко відсуваються на другий план новими, менш життєво важливими проблемами або новими кризами, такими як на Близькому Сході, або тими, що насуваються на Тайвань, чи Північна Корея. Така нетерплячість і обмеженість уваги не лише підривають здатність Заходу дати відсіч російській агресії, але й загрожують його здатності стримувати інших, неминуче взаємопов'язаних агресорів і загроз – серед них Китай, Хамас та Іран.
Уроки історії є повчальними. Уявіть собі, що сталося б, якби через двадцять місяців після початку Другої світової війни, коли британці воювали самотужки, а їхні міста щоночі бомбардували під час так званого "бліцу", Сполучені Штати вирішили припинити свою незамінну військову підтримку, і так і не запровадили б Закон про ленд-ліз.
Або подумайте, як міг би виглядати світ, якби через кілька років після ядерних загроз Холодної війни між Заходом і Радянським Союзом Сполучені Штати і Західна Європа, замість того, щоб створити НАТО для стримування радянської агресії і подальшої експансії, вирішили, що такі зусилля займуть надто багато часу і будуть надто дорогими.
У війні за незалежність США Континентальна армія, як і Україна, зіткнулася з ворогом, який переважав їх у військовому відношенні. Але вони боролися сім довгих років з кількома перемогами до кінця. Джордж Вашингтон мудро уникнув поразки і воював доти, доки пріоритети Великої Британії не змінилися і незалежність не була здобута. Враховуючи цей приклад надзвичайного стратегічного терпіння в основі своєї національної історії, Сполучені Штати повинні визнати необхідність повної, довгострокової підтримки України в її боротьбі за свободу і незалежність.
Всі ці результати – поразка нацизму у Другій світовій війні, розпад Радянського Союзу і відновлення свободи на європейському континенті, а також боротьба за незалежність Америки – вимагали стратегічного терпіння. Це терпіння передбачає готовність вистояти перед обличчям рішучого супротивника, долати труднощі і зберігати єдність – внутрішню й зовнішню – перед загрозами безпеці, процвітанню і демократичним цінностям.
Уроки історії не втрачені для українців. Під час візиту до Вашингтона у складі делегації українських військовослужбовців та лідерів громадянського суспільства (див. відеозаписи тут і тут) молодший сержант Збройних сил України Ігор Семак звернувся до США та інших країн із закликом не зупинятися на досягнутому курсі. "Це дуже реально для нас, ця підтримка Америки, – сказав він. – Я також сподіваюся, що американці сьогодні живуть відповідно до спадщини величі і не забувають, ким вони є насправді".
Сьогоднішні прихильники скорочення підтримки України і тиску на українців, щоб вони вступили в переговори з впертим та холоднокровним ворогом, який мріє про відновлення імперії, демонструють світові нетерплячість Заходу до складних, довгострокових викликів, які вимагають наполегливості і рішучості. Ті, хто прагне обмежити підтримку Києва або закликає до переговорів, повинні спочатку пояснити, чому вони очікують, що Україна мала б перемогти набагато більшого, окопаного російського ворога в перші місяці контрнаступу. Зрештою, союзники воювали шість років, щоб перемогти Гітлера у Другій світовій війні.
путін дедалі більше усвідомлює, що його злощасне вторгнення стикається з серйозними перешкодами через об'єднану підтримку України з боку США та Європи, і що його найбільша надія на послаблення цієї підтримки тепер залежить від здатності росії підживлювати наратив про виснаження і високу ціну для Заходу. Її зусилля з дезінформації спрямовані саме на цю ціль у західній громадській думці.
Сполученим Штатам і європейським країнам необхідно побороти свою схильність до нетерпіння і рішуче протистояти потоку дезінформації з боку путінської росії. Для формування стратегічного терпіння лідери повинні протистояти так званій "втомі від України" за допомогою правдивого і всеосяжного наративу, який чітко пояснює, що поставлено на карту в цій війні, наскільки складно буде досягти поставлених цілей і що необхідно зробити, щоб підтримати Україну на подальшому шляху. Трансатлантична громадськість має розуміти, що це довготривала боротьба, яка потребує послідовної підтримки з боку США та Європи, але яку Україна сповнена рішучості вести. Прем'єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль зорганізував британську громадськість на довгу, болісну боротьбу палкими промовами, які зміцнили волю британського народу. Виступаючи в серпні 1940 року, в той час, коли німецький Люфтваффе щоночі бомбардував британські міста, він закликав своїх співвітчизників йти вперед: "Ми повинні методично готуватися до майбутніх кампаній", а два-три роки – це не так вже й довго... "оскільки нам випала честь бути єдиними поборниками свобод усієї Європи".
Сьогодні американські та європейські лідери повинні чітко заявити, що майбутня безпека і процвітання їхніх країн критично залежать від того, що відбувається в Україні. Вони мають забезпечити постійну двопартійну підтримку тривалої війни. Національні лідери повинні прагнути сформувати очікування не лише щодо тривалості та вартості цього виклику, але й щодо кінцевих вигод. Перш за все, наполегливість і підтримка Заходу можуть звільнити Україну і відновити її суверенітет, одночасно даючи зрозуміти виснаженій у військовому відношенні і ослабленій росії, що вона більше не може досягти територіальних здобутків за допомогою військової сили. Це дозволило б відновити стабільність і безпеку в Європі, які росія підірвала своїми неодноразовими агресіями з 2008 року.
Відсіч агресії шляхом надання допомоги Україні також стане потужним сигналом, який відлунюватиме в Азії та на Близькому Сході, змушуючи інших потенційних агресорів призупинити свої дії. Нарешті, спільна рішучість відновить ліберальний, заснований на правилах світовий порядок, демократичні цінності, а також безпеку і процвітання, які так прагнуть підірвати авторитарні уряди в усьому світі.
Якщо ж Захід, навпаки, втратить терпіння і шукатиме коротких шляхів, як це зробив прем'єр-міністр Невілл Чемберлен 1938 року, коли він умиротворив Гітлера, вважаючи, що зможе досягти "миру для нашого часу", ціна знову стане вищою і більш руйнівною. Історія дає Україні чіткий урок, до якого Заходу варто було б прислухатися: партнери, які поділяють зобов'язання захищати свої цінності перед обличчям авторитарних викликів, повинні виховувати і підтримувати стратегічне терпіння серед своїх народів. Якщо Сполучені Штати і Європа зроблять це, вони зможуть продовжувати підтримувати молодшого сержанта Семака і мужній та рішучий народ України, щоб перемогти російську агресію, одночасно зміцнюючи життєво важливі альянси і партнерства у все більш небезпечному світі.
Про авторів:
Джексон Джейнс – старший науковий співробітник Німецького фонду Маршалла та почесний президент Американського інституту сучасних німецьких досліджень при Університеті Джона Гопкінса у Вашингтоні. Протягом багатьох років займався німецько-американськими відносинами на різних посадах. Серед іншого він працював директором з розвитку програм в Університетському центрі міжнародних досліджень у Пітсбурзі (1986-1988) та очолював Програму німецькомовних регіонів Європи в Інституті дипломатичної служби Державного департаменту США (1999-2000).
Джейнс є почесним президентом Міжнародної асоціації з вивчення німецької політики, членом Ради з міжнародних відносин, а також членом Міжнародного інституту стратегічних досліджень та Атлантичної ради США. 2005 року він був нагороджений Офіцерським хрестом ордена "За заслуги" Федеративної Республіки Німеччина, найвищою цивільною нагородою країни.
Крістін Берзіна – керуюча директорка GMF Geostrategy North у Вашингтоні, відповідає за розробку програм з питань безпеки та територіальної оборони країн Балтії, Північної Європи, Арктики, а також США. Вона очолює портфоліо з питань безпеки та оборони, включно з аналізом НАТО, зовнішньої політики США щодо Європи та геостратегічних зв'язків між США та ЄС.
Раніше пані Берзіна працювала над питаннями протидії авторитарному впливу як керівниця групи з геополітики Альянсу за безпеку демократії GMF, а також над питаннями трансатлантичної безпеки та енергетики, базуючись у Брюсселі та Берліні. Вона отримала ступінь магістра міжнародних відносин Кембриджського університету та ступінь бакалавра політології та історії Єльського університету.
Джерело: German Marshall Fund
