53 відсотки українців у 2015 році визначили для себе шлях в Європу як пріорітетний. Проте, європейські політики вважають, що говорити про вступ в Євросоюз України, так само як і Молдови та Грузії, в наближчому майбутньому не варто. "Країни східного партнерства не є готовими для вступу в ЄС, це очевидно. Але так само Євросоюз зараз не в тій формі, щоб приймати нових членів," – зазначає представник Європарламенту Ребекка Гармс.
Ребека Гармс. Фото: Голос Америки
Основною проблемою пост-радянських держав на її думку є те, що олігархія контролює державні структури. Саме це заважає Україні, Молдові та Грузії наблизитися до членства в ЄС. "Молдова, яка до недавнього часу була найуспішнішою з країн-асоціатів в сфері реформ, тепер має дуже глибокі проблеми. В ЄС недооцінили те, як швидко корупційні схеми можуть відновитися та поставити під свій контроль демократичні органи влади та про-європейських політиків," – наголошує Гармс.
Незважаючи на це, виконання реформ, направлених на боротьбу з корупцією, в цих державах в 2016 році сповільнюється. Судова реформа – найпроблемніша в Грузії, зараз на стадії заморозки. Кабмін України, всупереч обіцянкам, досі не влаштував роботу Національного агенства з питань запобігання корупції. Верховна Рада України в лютому прийняла зміни до Закону "Про запобігання корупції", які дозволять депутатам уникати відповідальності за приховання своїх статків до 2017 року. В Молдові за 2 роки список вимог ЄС до влади є виконаним лише на 18%. Зміни в законодавстві країн-асоціатів штучно призупиняються, а реформи мають косметичний характер. Не зважаючи на це, Євросоюз чекає. Але що змушує його вести політику вичікування?
Геополітичні питання ніколи не мають одновимірної відповіді. Не тільки Україні, Молдові та Грузії необхідна підтримка Євросоюзу, а і ЄС має вигоду із асоціації з цими країнами. Політикум Європи пам’ятає історію і знає, що вона має тенденцію повторюватися. Але цього повторення він допустити не бажає.
Україна, Молдова та Грузія, зразка 1919 року, проіснували недовго. Звільнившись від російських колонізаторів, вони намагалися розбудувати власну незалежність, але не змогли втримати її і 5 років. Молдовська Демократична Республіка протрималася найменше. Як і в сучасній Молдові, її зв’язки з Румунією були дуже тісними. Настільки тісними, що після двох місяців незалежного існування, Румунія захопила та присвоїла собі її територію. Це суперечило не тільки міжнародним, але й власне румунським законам. На це ніхто не звернув уваги. В 1919 році для Європи існували речі важливіші, ніж окупація Молдови. Наприклад, загроза більшовицької інвазії, чого західні країни боялися найбільше.
Захисником від цієї проблеми хотіла стати новостворена УНР. То була цікава країна. Політичні еліти та міщани були дуже свідомими, існувало сильне громадянське суспільство, проте, в геополітичному плані вона була занадто слабкою. Її розривали битви між незліченними супротивниками, населення не знало чию йому переймати сторону, а пропаганда зі сторони більшовиків доповнювала загальну картину хаосу.
Як і сьогодні, Україна хотіла рухатися в Європу, тому просила країни Антанти визнати її незалежність. Але на Паризькій мирній конференції українську делегацію навіть не допустили до переговорів. Уряд Грушевського з кожною поразкою у війні все більше доводив Європі, що його держава – лише об’єкт зазіхань Польщі та Росії. Про жодну міжнародну правосуб’єктність УНР не могло бути й мови.
Грузинська Демократична Республіка була в трохи ліпшому становищі. Вона, всупереч багатьом внутрішнім сутичкам, найдовше з усіх трьох країн залишалася незалежною. Одним з наймасштабніших був грузино-осетинський конфлікт 1918 року, абсолютний копіпаст якого можна було споглядати в 2008. Сьогодні Грузія однією з перших виконала вимоги ЄС і вже готова до введення безвізового режиму з країнами Євросоюзу. В 1919 році її було визнано країнами західної Європи, бо вона разом з Вірменією та Азербайджаном, мали стати буферною зоною між Росією та Сходом. До того ж, цей регіон міг стати альтернативним джерелом нафти та газу до Європи, на що сьогодні також направлений основний вектор європейсько-кавказької політики.
Росія в світлі останніх подій теж розглядає Грузію як буферну зону між своєю територією та Туреччиною, вважає грузинський журналіст, Звіад Корідзе. В цьому плані Російській Федерації дуже невигідна можливість інтеграції Грузії в НАТО, бо це приведе до нарощення західного воєнного потенціалу на території країни. Тому зараз в Південній Осетії збільшується кількість російської воєнної техніки.
Євген Магда, український політолог, в своїй лекції про гібридну війну зазначає, що Росія використовує одні й ті ж методи щодо своїх сусідок знову й знову. Вона не хоче вчитися на своїх помилках. А от Європа хоче. Через бездіяльність в 1919 році вона отримала гігантський агресивний Радянський Союз прямо біля свого порогу, готовий напасти на неї за найменшої нагоди.
То ж в 1991 Євросоюз використав можливість знешкодити цього геополітичного монстра. Він був зацікавленим в тому, щоб його сусідки функціонували за зрозумілою системою, були мирними і передбачуваними. ЄС користується цим аргументом й досі. Хоча, основною мотивацією його зближення з країнами східного партнерства, звичайно, стала агресія Росії проти Грузії та України, яка показала, що РФ не полишила своїх імперських амбіцій.
2016 рік є вирішальним для євроінтеграції України, Молдови та Грузії. Тим часом влада цих держав наче намагається довести ЄС, що асоціація їм не потрібна. Верховна Рада України хоч і приймає закони, необхідні для введення безвізового режиму, не виконує всіх вимог, поставлених перед нею Європарламентом. "Попри увагу громадянського суспільства й нібито зрозумілу позицію президента, парламенту вдалося внести такі зміни до Закону (ЗУ "Про запобігання корупції" – прим. Автора), які дозволяють чиновникам цілий 2016 рік ховати статки та маєтки, переписуючи їх на інших власників та далеких родичів," – коментує український політолог, Станіслав Федорчук. – "Наразі я очікую, що президент накладе вето на цей Закон. Якщо цього не станеться, ми вкотре продемонструємо ЄС та іншим західним партнерам нашу незацікавленість у зміні зовнішньополітичного вектору". В Молдові, всупереч тому, що вперше за 25 років існування держави уряд і парламент представляє проєвропейська сила, експерти не передбачають активізації євроінтеграційної політики. Судова реформа в Грузії також не буде активно розвиватися. У Молдові та Грузії 2016 рік може стати роком дострокових виборів. Політологи не виключають таку ж можливість і для України. За словами Дейвіда Блосса, американського журналіста-розслідника: "Нічого хорошого в роки виборів не стається. Якщо в цьому році нікого не вбиватимуть, це вже буде добре".
Чи потрібні ми Європі настільки, що вона терпітиме зневагу до її вимог від урядів країн-асоціатів ще один рік? Безумовно, ЄС несе певну економічну вигоду з асоціації. Наприклад, Звіад Корідзе вважає, що євроінтеграція Грузії є першим кроком до євроінтеграції Туреччини, яка тільки що втратила свого найбільшого торгівельного партнера і має дуже перспективний ринок. Так само, попри те, що Україна експортує в ЄС лише близько 30% свого експорту (а це становить менше 5 % європейського імпорту), з встановленням ЗВТ ці цифри будуть рости. Але чи вистачить ЄС аргументів для того, щоб тягнути за собою безперспективні Україну, Молдову та Грузію? "На питання чи потрібні ці країни ЄС можна дати просту відповідь," – говорить Ребекка Гармс, - "і ця відповідь – так. Проте, за нею є багато викликів, які і ЄС, і асоціати мають подолати”.
Навіть євроскептики вважають, що Євросоюз надає цим країнам великі поступки. Це зрозуміло, адже він не хоче повторювати старі, але все ще болючі, помилки. Україна, Молдова та Грузія ж поки що стало йдуть в сторону старих грабель. А за цими граблями на них чекає те, що починається на літеру Р і закінчується на літеру Я. То ж поки є час їх обійти, позіхати не варто.
Катерина Мячіна для iPress.ua
