Прогрес Заходу очевидний. Європа змушує США визначитися – Леоні Аллард
Українська конференція президента Еммануеля Макрона в Парижі могла б стати визначною подією для європейського лідерства у підтримці України в критичний момент її боротьби проти російської агресії. За заявою Макрона про те, що "нічого не повинно бути виключено" для підтримки України, стояло справжнє відчуття терміновості та рішучості, особливо у світлі того, що надання додаткової допомоги Києву з боку США наразі застрягло в Конгресі.
Однак цей меседж був спотворений. Дух і досягнення Паризької конференції, в якій взяли участь двадцять один глава держави й уряду, були затьмарені франко-німецьким розколом і шаленим обговоренням у ЗМІ заяви Макрона про те, що "було піднято питання про відправку військ в Україну" як одного з варіантів.
Зосередження на чутливому, суперечливому та спекулятивному питанні потенційної військової присутності Заходу в Україні відволікає увагу від конкретних кроків, які європейські лідери зробили в Парижі на підтримку Києва.
Зокрема, на Єлисейських полях показали, що вони зробили висновки з минулих помилок і перейшли від закликів у 2022 році "не принижувати росію" до "вжиття всіх можливих заходів для того, щоб росія не виграла війну". Французький уряд також нещодавно підтвердив стурбованість тим, що росія може напасти на члена НАТО протягом кількох років, якщо не зазнає поразки в Україні. Ухвалення Великою Британією, Францією та Німеччиною угод про безпеку України підтверджує послідовність Європи щодо майбутніх зобов'язань та допомоги. Це сигнал про те, що європейці рішуче налаштовані не допустити перемоги росії над Україною шляхом затяжної війни.
Затяжний, але все ще гострий франко-німецький розкол, що проявився після нещодавньої конференції в Парижі, слід розглядати у світлі того, що об'єднує Париж і Берлін: обидві столиці пройшли довгий шлях у підтримці України. Незважаючи на скромні починання у підтримці, Берлін може по праву претендувати на звання найбільшого в Європі постачальника зброї та боєприпасів для Києва. У той час як Париж спочатку тримав свою допомогу Києву в таємниці, останнім часом він збільшив її як кількісно (з півтора мільярда євро у 2022 році до трьох мільярдів, обіцяних цього року), так і якісно, наприклад, надавши високоточні ракети великої дальності SCALP. Це якісне зростання особливо важливо мати на увазі. Зосередження лише на цифрах і рейтингах допомоги не дає повної картини. Франція і Німеччина також докладають значних зусиль для посилення позицій і місій з протиповітряного захисту на східному фланзі НАТО.
Щодо деталей Паризької конференції, то в понеділок Франція досягла значного прогресу щодо двох важливих, але суперечливих ініціатив: зусиль Чеської Республіки, спрямованих на заповнення поточного дефіциту боєприпасів шляхом закупівлі через треті країни, які в іншому випадку не погодилися б напряму відправляти снаряди в Україну, і пропозиції Естонії щодо використання спільних облігацій для європейської оборони. У цих двох питаннях Париж відмовився від своєї колишньої опозиції до закупівлі лише європейських боєприпасів і використання механізмів фінансування ЄС, відповідно. Чеська ініціатива може виявитися критично важливою для подолання поточного дефіциту боєприпасів, якщо додаткова підтримка України з боку США залишиться заблокованою в Конгресі.
Зменшення запасів боєприпасів є важливим і нагальним питанням для України, і слід зазначити, що в середині лютого лідери в Парижі взяли на себе зобов'язання сприяти спільному виробництву боєприпасів в Україні. Водночас також було досягнуто прогресу щодо необхідності дій Європи, які не обмежуються наданням зброї та боєприпасів Україні. Потрібна додаткова допомога, наприклад, для підвищення загальної ефективності української армії та її стійкості. У французькій столиці лідери домовилися розглянути варіанти більш активної участі в кіберзахисті та посиленні українського військового потенціалу, зокрема поблизу білоруського кордону за допомогою невійськового персоналу.
Насправді, дебати про "відправку військ", які розгорнулися після коментарів Макрона, є дещо хибними. Європейці вже кілька місяців обговорюють ідею надання більш прямої підтримки Україні. Це не означає відправлення західних військових бригад в Україну, що, звичайно, підвищило б чутливість членів Альянсу через страх прямої конфронтації з москвою. Але є багато інших способів, за допомогою яких Європа могла б надати підтримку українцям ближче до них, залишаючись при цьому нижче порогу прямого зіткнення.
Наприклад, персонал, який виконує допоміжні функції за межами України, такі як логістика і технічне обслуговування, міг би переїхати безпосередньо до країни, не порушуючи цього балансу. Вони могли б допомогти підвищити ефективність України у визначенні цілей, технічному обслуговуванні, промисловому виробництві і забезпеченні стійкості кібермереж. Це могло б стати потужним сигналом солідарності з Києвом, ускладнивши розрахунки москви і зменшивши її впевненість у своїй остаточній здатності перемогти. Крім того, західним країнам було б корисно ближче познайомитися з Україною, отримати краще розуміння місцевості та розвідданих.
Україна пов'язана з майбутнім Європи. Якщо вийти за рамки заголовків і заглибитися в те, що насправді відбулося на нещодавній конференції в Парижі, стає зрозуміло, що Європа рухається вперед у забезпеченні цього майбутнього. Це добре, але це лише початок, і Вашингтон повинен переконатися, що він бере участь у розмові, яка більше не відбувається лише в штаб-квартирі НАТО.
Джерело: Atlantic Council
Даадлер не правий. москва повинна боятися того, що може зробити Захід – Едвард Хантер Крісті
Я з великою повагою ставлюся до Іво Даалдера, колишнього посла США в НАТО, але вважаю, що його стаття у Politico справді помилкова.
Тому, вже не вперше за останні дні, я збираюся захистити французького президента і те, що він сказав.
Критика Даалдера складається з двох частин. По-перше, загальне звинувачення в тому, що Макрон (і попередні французькі президенти) винні у показовості у визначенні особливого напрямку для Франції, який вона насправді не може виконати. І друга частина, яка суперечить першій: "більш серйозне мислення [цього разу] ... За кілька тижнів до цього начальник штабу оборони Франції генерал Тьєррі Буркхард написав половині своїх колег по НАТО, щоб вивчити можливість створення коаліції охочих перебрати на себе певні завдання від України – зокрема укомплектування оборонних систем, підготовку збройних сил у країні, запуск кібероперацій і надання допомоги в розмінуванні".
Далі Даалдер критикує цю ініціативу з наступних підстав:
- Спочатку це було на рівні начальників генеральних штабів, що означає, що Макрон мав спочатку піти політичним шляхом (ОК).
- Всі союзники, з якими зв'язались, сказали "ні".
- Макрон все ж зробив публічну заяву, яку всі знають.
- Кілька лідерів побігли до преси, щоб виключити можливість розгортання військ в Україні.
- І цілком правильно, на думку Даалдера, тому що такою була позиція адміністрації Байдена на початку війни.
- Крім того, Франція витрачає недостатньо коштів на допомогу Україні (ОК).
- Прихований висновок: поверніться в чергу!
Я глибоко не згоден з усією цією лінією нападок. Мої причини полягають у наступному:
- Ми повинні бути здатними переглянути політичні лінії, які були визначені більше двох років тому, до початку війни. Обставини змінилися: росія тепер розглядається як більш ймовірна загроза нападу на інші європейські держави. Зміна поглядів була оприлюднена кількома керівниками оборонних відомств у грудні 2023 року.
- Перегляд такої чутливої самонакладеної червоної лінії буде нелегким: вона дуже вкорінена, і не в останню чергу для Білого дому. Але якщо обставини зміняться, і якщо один із лідерів побачить необхідність щось змінити, він отримає по повній програмі, незалежно від того, як це буде реалізовано.
- Важливо лише те, чи є в цьому сенс. А він, вочевидь, є. Коли американська допомога скорочується, а російське військове виробництво зростає, динаміка погана. І набагато більше турбує Європу, ніж США. Америка, безумовно, є найбільшим і найпотужнішим союзником. Вона абсолютно точно може залучити всіх союзників до спільної лінії..., якщо сама подає приклад. Вона не зможе цього зробити, якщо втратить контроль над центральним елементом своєї політики, а саме над військовими поставками в Україну.
- У випадку, якщо Україна програє, більша частина Європи зазнає серйозних негативних наслідків на десятиліття вперед. У статті Даалдера це не визнається належним чином.
- Допомога Україні шляхом розгортання там військ, навіть у небойових ролях, є додатковим внеском, який може бути корисним. Він не позбавлений ризику, але може ускладнити російську агресію, а також призвести до протистояння, в якому росія не обов'язково переможе. Зрештою, росія досі не перемогла Україну після двох повних років війни. Безумовно, втручання союзників на підтримку боротьби України може перехилити чашу терезів, що призведе до поразки росії, а це найкращий результат.
- Перш ніж ми дійдемо до цього сильного сценарію, ми повинні принаймні розглянути більш скромні, небойові розгортання. Такої думки дотримується, наприклад, Патрік Тернер, колишній заступник генерального секретаря НАТО з питань політики безпеки.
- Той факт, що уряди кількох країн-членів Альянсу влаштували публічну сварку через слова Макрона, нічого не доводить. Члени Альянсу часто кажуть "ні" майже всьому, що є новим і вимагає зусиль. Ось чому правильно викладати нові ідеї на стіл переговорів з певною наполегливістю.
- Насправді, є вагомі підстави для критики інтенсивності деяких реакцій. Базовим елементом стримування є здатність дати сигнал москві, що за певних обставин ми станемо на її шляху. Нам потрібно припинити виключати певні варіанти дій так рішуче і публічно: кремль чудово знає, що означають такі протести – вони означають, що наші уряди тремтять від страху. І це має припинитися. Це стосується і Білого дому.
- Наші уряди зараз вважають і відкрито заявляють, що російський напад на НАТО є ймовірним. Єдиний спосіб уникнути цього – мати потужні сили і засоби, підкріплені готовністю застосувати їх у разі потреби. москва повинна боятися того, що ми можемо зробити. Тоді і лише тоді вона буде стримана.
