Це правдоподібна історія, яку часто дуже добре навчилися розповідати. Проте, вона є надто добре знайомою, щоб бути цілком переконливою. Середній клас дійсно виступає в авангарді протестів ще з часів Французької революції. Він відігравав важливу роль у Туреччині, Бразилії та Єгипті у травні-липні цього року і ще під час більш ранніх заворушень у п'яти-шести інших країнах, що розвиваються, починаючи з 2011 року. Але гнівом середнього класу усе не поясниш.
Середній клас зростає вже протягом багатьох десятиліть, а за останні 10 років швидке економічне зростання поширилося з рідкісною рівномірністю на більшість країн світу, що розвиваються. Так чому ж протести спалахують саме зараз, і лише у деяких вибраних країнах?
Середнє зростання середнього класу
Середній клас не зростав особливо швидкими темпами у країнах, в яких нещодавно тривали протести. За даними Інституту Брукінгса, у 20 найбільших країнах, що розвиваються, середній клас зріс за останні 15 років у середньому на 18 відсоткових пунктів і тепер становить трохи більше половини населення.
Фото: bethkobliner2.squarespace.com
Інститут визначає "середній клас" як тих осіб, що можуть витрачати від $10 до $100 на день, і це визначення мало б охопити усіх людей, що віднедавна стали готовими взяти участь у протестах. Проте, з 2010 року акції протесту спалахували також й у тих країнах, в яких, за даними Інституту Брукінгса, середній клас зростав найшвидшими темпами, а саме у Росії, та найнижчими темпами, як-от в Індії. Найбільші протести вибухали у країнах, в яких темпи зростання середнього класу близькі до середніх: у Єгипті (14 відсоткових пунктів), Бразилії (19 в.п.), Туреччині (22 в.п.).
Немає також і чіткого зв'язку між протестами і зруйнованими надіями на процвітання середнього класу. З 2008 року середні темпи економічного зростання у країнах, що розвиваються, сповільнилися до 4% (з 8%), так що практично кожен новий представник середнього класу має причини для розчарування. Деякі охоплені протестами країни пережили особливо важкі економічні спади, зокрема, нещодавно Бразилія, а перед нею - Росія. Але економіка інших росла швидше - зокрема Туреччини і навіть Єгипту до падіння режиму Хосні Мубарака у 2011 році. Так чому ж у цих країн так само лютує середній клас?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому середній клас прийняв на себе найбільший удар
Можливо, шукати спільні характерні ознаки протестів у різних країнах варто не на вулицях, а у коридорах влади. У 20 найбільших країнах, що розвиваються, правлячі партії перебувають зараз при владі в середньому трохи довше восьми років, або удвічі довше, ніж ще десять років тому. З дев'яти країн, у яких правляча партія перебуває при владі довше, ніж вісім років, значні протести проти політики влади відбулися, принаймні, у шести: в Аргентині, Бразилії, Туреччині, Росії, Південній Африці та Індії.
З 11 країн, у яких правляча партія перебуває при владі менше ніж вісім років, гучні протести відбулися лише в одній країні: у Єгипті. І в Єгипті ліберали протестували проти уряду Братів-мусульман через те, що він повернув економічний застій та політичний авторитаризм попередньої влади - це, власне, було повстання проти подоби старої диктатури. Тепер, коли ісламісти кидають виклик військовому "перевороту", середній клас відчуває, що потрапив знову у пастку того самого конфлікту, який вже давно дошкуляє Єгипту.
Нудні герої
Фото: AFP
Це все повстання проти "старих режимів", що викривають небезпеку надто довгого перебування при владі, ризик знайомий ще з часів Луї XVI. Часто навіть успішні лідери cтають надто самовдоволеними або самовпевненими, втрачаючи здатність проводити реформи достатньо швидко, щоб підтримувати збалансованість зростання у різних регіонах та класах. Врешті-решт, достатній кількості людей набридає старий режим, і населення починає ставитися вороже навіть до таких велетнів повоєнного економічного розвитку, як Сухарто в Індонезії чи Махатхір Мохамед у Малайзії. Зрештою, як писав Ральф Волдо Емерсон, "кожен герой рано чи пізно стає занудою".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Протести у Туреччині: середній клас не терпить, що з ним не рахуються
Поки незрозуміло, чому зараз при владі перебувають так багато старих режимів, але останнє десятиліття було визначним для економік, що розвиваються, і швидке зростання було зафіксоване практично в усіх 150 країнах, що розвиваються. Через це багатьом правлячим партіям за інерцією вдалося залишитися при владі. Нині, коли зростання уповільнюється, в людей уривається терпець до своїх лідерів, що не пристосовуються до жорстких умов посткризового світу.
У Бразилії Робітнича партія перебуває при владі вже 10 років, і за президента Ділми Руссефф вона дотримується етатистського підходу до розвитку, започаткованого ще її попередником - попри те, що падіння цін на сировинні товари пригнічує зростання в економіці країни, що залежить від експорту сировини.
Протести в Бразилії. Фото: businessinsider.com
Протести, що спалахнули проти Володимира Путіна та його партії у Росії у 2011-2012 роках, були частково викликані його неспроможністю диверсифікувати економіку, орієнтовану на нафто- і газовидобуток, після 13 років перебування при владі. У Туреччині проблемою є надмірна самовпевненість правлячої партії, що нав'язує усім ту саму модель, яка давала сильне зростання протягом останніх 10 років. У Південній Африці страйки шахтарів, що вперше спалахнули ще у 2010 році, залишаються загрозою для 20-річного правління Африканського національного конгресу. В Індії акції протесту проти корупції та неналежну увагу правоохоронців до повідомлень про зґвалтування дали змогу висловити глибоке розчарування дев'ятирічним правлінням коаліційного уряду, у якому домінує Індійський національний конгрес.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому середній клас не при владі
Ймовірність повторного спалахування цих протестів залежить, принаймні частково, від того, чи люди мають змогу змінити старі режими. У справжніх багатопартійних демократіях, таких як Індія та Бразилія, найближчі вибори дають їм таку можливість. Але в таких країнах, як Росія та Південна Африка, де немає чіткої альтернативи правлячим режимам, ризик повторення протестів є набагато більшим.
Якщо протести спалахують у першу чергу проти старих режимів, то дійсним буде і зворотній висновок: нові режими можуть розраховувати на поблажливе ставлення з боку молодого середнього класу.
У Мексиці, на Філіппінах, у Нігерії, і навіть у Пакистані, відносно нові лідери використовують свій політичний капітал, щоб проводити необхідні реформи. У цих країнах молоді, освічені та віднедавна заможні люди не мають ніяких причин, щоб агітувати своїх друзів у Twitter'і та виходити на вулиці. Поки що вони задовольняються спостереженням за політикою по телевізору.
Оригінал: Bloomberg.com
Переклад: Сергій Брикса, iPress.ua
