Поки президент Путін, мабуть, рятується від рецесії втечею, конфлікт між Україною та Росією забиває останній цвях у кришку труни колишнього СРСР. ЄС і США спостерігають у розпачі за тим, як Росія розвалює архітектуру безпеки континенту. Чи є Росія новою хворою людиною Європи?
Основні тези
■ ЄС слід припинити позування і повернутися до своїх сильних сторін: тисяч дрібних, але важливих кроків, які були властиві для Східного партнерства. Брюссель може мобілізувати гроші, а не війська, і йому слід більш уважно прислухатися до потреб українців. Країни Центральної Європи повинні не лише модернізувати свій оборонний потенціал, але й придивитися до функціональності, ефективності та компетентності власних національних інституцій, щоб зменшити їхню вразливість до впливу путінської Росії.
■ Європа і США не повинні ігнорувати можливості того, що Росія, можливо, буде заохочена піти далі. Москві доведеться зв'язати Крим географічно з материковою територією Росії, а також з коридором до Придністров'я. Крім того, їй необхідно частково контролювати український військово-промисловий комплекс для досягнення модернізації її Чорноморського флоту та армії.
Російська реальність
Президент Путін, можливо, і не перебуває у контакті з реальністю та живе в "іншому світі", як сказала Ангела Меркель після обговорення з ним кримської кризи. Проте, він доволі добре розрахував реакцію Заходу: незважаючи на іноді запальну риторику, ані НАТО, ані Сполучені Штати не готові йти на війну з Росією через Україну. Вони навіть не в стані розшифрувати його реальні наміри через неймовірно інтенсивну кампанію дезінформації, керовану Москвою.
ЧИТАЙТЕ: Україна для Путіна - лише предмет для торгу з Заходом, - Станіслав Бєлковський
Якщо останні кілька місяців наново визначили Україну, то кризі вдалося об'єднати росіян навколо путінського "русского мира". За найсвіжішими опитуваннями, троє з чотирьох росіян підтримали б свій уряд у разі воєнного конфлікту з Україною. Росія зараз переживає економічну рецесію одночасно зі сплеском національної гордості, що сягає найвищого за багато років рівня. Порівняйте це з ЄС, у якому європейська ідентичність перебуває у занепаді після років суворої ощадності та економічних труднощів. У цьому контексті, санкції Заходу, якими б болючими вони не були, не зможуть стримати Кремль, але зможуть допомогти йому відвернути увагу громадськості від стану економіки.
Радники Путіна, можливо, думають, що Росія не лише сповнена рішучості захистити етнічних росіян і свою стару систему сильного (і корумпованого) центрального уряду, але вони також бачать унікальну можливість змінити регіон, викорінюючи самоорганізацію і децентралізацію, яка дорівнює анархії в очах росіян. Саме тому Москва хоче стримати основні синдроми української кризи - нерівність, хабарництво, слабкі центральні інституції, яким не довіряють - твердою силою.
Чому Україна повинна мати значення для Центральної Європи?
Східні члени НАТО - шоковані можливістю військового конфлікту - тепер тихо ставлять під сумнів готовність альянсу захищати їх, можливо, навіть сильніше, ніж розраховував Путін. З іншого боку, країни Центральної та Східної Європи нині переоцінюють власний оборонний потенціал, і деякі з них - як-от, Латвія і Литва - вже вирішили значно збільшити свої видатки на оборону.
ЧИТАЙТЕ: Сергій Тарута: Цей театр абсурду влаштований Росією і "Сім'єю"
Ці країни повинні дивитися на Україну як у дзеркало, тому що вони стоять перед такими самими проблемами, хоча й з очевидними відмінностями у масштабі. Якщо повернення Росії до старих звичок сприйматимуть як попереджувальний дзвінок, то країнам Центральної Європи варто буде не лише розраховувати на НАТО чи ЄС, оскільки інтеграція у ці найважливіші міжнародні структури певним чином уповільнює внутрішні зміни. Країни Центральної Європи повинні вивчити функціональність, ефективність та компетентність власних інституцій, а також власні - яким властиві гра з нульовою сумою - політичні практик, оскільки саме вони були причинами Майдану.
І нарешті, Україна
Позиція Росії надзвичайним чином допомагає завершити будівництво української нації. Справжнім випробуванням тепер є, чи зможе Україна вижити як (функціональна) держава. Інсайдери наводять кілька приводів для оптимізму: позитивна зміна урядовців та їхніх відносин з громадянами; низький рейтинг радикальних партій в опитуваннях громадської думки; місцеві громади, що мають набагато сильнішу "контрольну" роль у нових призначеннях; набагато вищий рівень толерантності у використанні місцевих мов; волонтерство, громадянська активність і краудфандінг перебувають на неймовірно високому рівні; і спрага критично важливої інформації (порівняно зі звичайною пропаганди) зростає. Українці дедалі більше готові перебудовувати свою країну.
Водночас новий тимчасовий уряд є сумішшю старих політиків з певною частиною свіжої крові, у якому присутні багато прибічників старих звичок. Донині не було ще ніякого професійного перегляду бюджет, який необхідний, щоб отримати зовнішню фінансову допомогу. Розслідування того, хто несе відповідальність за масові вбивства на Майдані є провокаційно повільним. Нерішучість тимчасового уряду у ситуації в Криму обурила навіть збройні сили. І недавні кадрові призначення вказують на дедалі більший вплив Юлії Тимошенко у Києві.
ЧИТАЙТЕ: Чи може Росія окупувати Україну
Майбутні президентські вибори (призначені на 25 травня) відіграють ключову роль у зміцненні легітимності, але ще слід з'ясувати, чи можна буде провести їх без серйозних інцидентів, особливо у Східній Україні. Рішення Віталія Кличка підтримати Петра Порошенка має сенс: він власне програв вибори, коли угода, в укладенні якої брали участь у ролі посередників міністри країн-членів ЄС, була відхилена Майданом 21 лютого. Хоча багато хто вважає Порошенка представником минулого, він є прийнятним як для Майдану, так і російськомовних, він інсайдер та добрий менеджер, і має широкі зв'язки у владі. Він також має ділові інтереси у Росії та Білорусі, і таким чином його може розглядати, як прийнятного, Москва.
Водночас парламентські вибори становлять серйознішу проблему, оскільки до них дуже далеко. Великі партії, зокрема, Партія регіонів, хотіли б зберігати нинішню ситуацію якомога довше, натомість, лідери Майдану наполягають на якомога більш ранньому часі проведення голосування.
Що далі?
Щоб рухатися уперед, Україна відчайдушно потребує угоди з Росією. Проте, малоймовірно, що нинішні політичні вимоги Росії - федералізація як мінімальна мета - можуть бути задоволені будь-яким українським урядом. Тим часом, Росія тримає у руках зброю: можливо, вона сподівається, що постійна військова загроза буде тримати Україну під контролем, а проросійські настрої посилюватимуться.
Вашингтон тепер, принаймні тимчасово, переорієнтувався на Європу, оскільки лише США можуть прийняти військовий виклик з боку Росії. Його мета проста: утримати Україну цілою. США можуть тепер підтримати балтійські держави, Польщу і Румунію, що можливо знову відштовхне Західну Європу від Центральної. Водночас криза, ймовірно, надасть новий імпульс Партнерству трансатлантичної торгівлі та інвестицій (TTIP).
ЄС повинен припинити безглузде позування. Воно не є політикою, і він у будь-якому випадку не може зрівнятися з Путіним у позуванні. Слід повернутися до дій, які є сильною стороною ЄС, безлічі дрібних, але важливих кроків, які були характерні для Східного партнерства - це має ключове значення. Брюссель може мобілізувати гроші, а не війська, і він повинен, нарешті, почати уважніше прислухатися до потреб українців.
ЧИТАЙТЕ: "Казус беллі" Володимира Путіна
Кожен попередній крок Путіна щодо України мав для нього негативні наслідки. Крим, найімовірніше, перетвориться на скриньку Пандори: сепаратизм небезпечний для федерації з 80 багатонаціональними регіонами. У разі відсутності прийнятного міжнародного врегулювання статусу Криму, слід очікувати низки позовів, відсутності іноземних інвестицій, а також інших економічних наслідків. Невпевненість Росії, ймовірно, зросте з її гордістю, через її структурні слабкості та економічну рецесію, яка незабаром опиниться у центрі уваги.
Якою є остаточна мета Росії? Паризька зустріч держсекретаря США Керрі та міністра закордонних справ Росії Лаврова свідчить про (тактичний) відступ Москви. Росія дуже серйозно зблефувала, щоб змусити світ де-факто погодитися з анексію Криму. Але вона має намір і далі бути заправкою для Європи, оскільки в неї немає іншого вибору.
Не звертати уваги на можливість того, що Росія буде заохочена піти далі, бачачи, що й Україна, і Захід слабкі, було б помилкою. Встановлення зв'язку Придністров'я із Кримом видається необхідним для забезпечення роботи інфраструктури (водопостачання, електропостачання, підвозу продовольчих товарів) півострова. Москва, кидати гроші на кожну проблему, не боїться витрачати значні кошти для приєднання Криму до материкової частини Росії. Але це трапиться ще не скоро, так що їй або треба домовитися з Україною, або змусити її до укладення угоди. Військово-промисловий комплекс України є також необхідним для Росії, якщо вона серйозно розглядає можливість модернізації Чорноморського флоту та своєї армії. Крім того, Казахстан - що має надзвичайно цінні запаси нафти і газу - рано чи пізно зіткнеться з проблемою передачі влади наступнику, яка, найімовірніше, обернеться хаосом. Навіть стабільна незалежність Білорусі тепер виглядає непевною, на що вказує двозначна поведінка Аляксандра Лукашенки після анексії Криму. Він повинен виглядати як вірний союзник, але він не може приховати того, як йому не подобаються ці події.
ЧИТАЙТЕ: Наступне завдання Росії - зірвати вибори 25 травня, - Євген Марчук
Якщо Росія піде вперед, ми зможемо побачити "Приморський Союз" (від Придністров'я до Вірменії) замість Митного союзу. Це буде повторенням історії, оскільки турки аналогічним чином контролювали Чорне море. Вони теж залишили решту України їй самій, щоб потім стати хворою людиною Європи. На таке визначення цілком може претендувати зараз Росія. Яка іронія є у тому, що хворою людиною Європи назвав Туреччину російський цар Микола I.
Балаш Ярабік - старший експерт Інституту центральноєвропейської політики та експерт аналітичного центру FRIDE.
Джерело: CEPI
Переклад: iPress.ua
