Протягом 40 хвилин після приземлення десантники "захопили" аеродром, здолавши опір умовного супротивника з мобільними групами на снігоходах і парапланах.
Менш ніж через годину десантники вже були готові прийняти на "захоплений" аеродром літаки військово-транспортної авіації з основними силами десанту, важкою технікою і озброєнням.
"Чорне" золото в білій пустелі
Ще 30 років тому Арктика вважалася нікому не потрібною білою пустелею – заповідником моржів та білих ведмедів.
Усе змінилося, коли вчені встановили, що Арктика відчуває наслідки глобального потепління вдвічі швидше, ніж решта планети.
Таким чином неосяжні північні простори вже незабаром стануть доступними для судноплавства та видобутку корисних копалин з шельфу.
Геологічна служба США підрахувала, що близько 30% нерозвіданих світових запасів природного газу та 13% нерозвіданих запасів нафти, знаходяться в Арктиці.
Ілюстрація: snob.ru
Тут також є поклади вугілля, заліза, урану, золота, міді, рідкоземельних металів, дорогоцінного каміння та багато іншого, в тому числі, звичайно, риби.
Титановий прапор під Північним полюсом
Першими про свої права на північну маківку планети заявили Росія та Канада. Однак ООН розважливо відмовила обом.
Потім в арктичну суперечку несподівано втрутилася маленька Данія. Копенгаген обґрунтував свої претензії тим, що Північний полюс пов’язаний із Гренландією 2000-кілометровим підводним хребтом Ломоносова, тоді як сама Гренландія є напівавтономною територією Данського королівства.
У відповідь Росія заявила, що хребет Ломоносова (у районі якого, за деякими оцінками, залягає близько чверті світових нерозвіданих запасів вуглеводнів) є продовженням Сибірської континентальної платформи.
Тут уже прокинулися й американці, чий Сенат ратифікував Конвенцію ООН з морського права 1982 року, що дало можливість США де-юре висунути претензії на континентальний шельф за межами 200-мильної економічної зони.
До арктичної суперечки вирішила долучитися й Норвегія: а раптом пощастить й собі щось урвати?
Уряди всіх країн, зацікавлених у розширенні своїх територій на північ, наввипередки організовували масштабні експедиції, мета яких – картографічні дослідження арктичного дна, які б дозволили їм претендувати на володіння полюсом.
Річ у тім, що межі Арктичного шельфу визначаються тією самою Конвенцією ООН з морського права від 1982 року.
Відповідно до цього документа, межі економічних зон прибережних держав були встановлені на відстані 200 морських миль (370 кілометрів) від берегів материків й островів.
Однак Конвенція також допускає визнання особливого статусу для континентального шельфу, який власне в Арктиці часто виходить далеко за 200-мильну зону.
Крім того, Конвенція ще й дозволяє державам економічне використання території, що розташована у 300-кілометровій зоні від її континентального шельфу.
Усе разом теоретично дозволяє якійсь із країн відхопити мало не всю Арктику разом з полюсом, адже шельф заходить далеко вглиб Північного Льодовитого океану.
Тож чітке картографічне визначення меж шельфу вкрай важливе, адже від цього залежатиме розмір дозволеної для економічного використання території.
Артур Чілінгаров. Фото: itogi.ru
Наразі пріоритет тут належить Росії. У 2007 році експедиція під керівництвом депутата Держдуми РФ, Героя Радянського Союзу і відомого полярника Артура Чілінгарова на дні океану безпосередньо під Північним полюсом встановила прапор Російської Федерації, виготовлений для довговічності з титанового сплаву.
Полярні ведмеді з автоматами Калашникова
Але експедиції – це одне, а військова сила – інше. Ще в січні 2009 року тодішній президент Росії Дмитро Медведєв підписав "Основи державної політики Російської Федерації в Арктиці на період до 2020 року й подальшу перспективу".
Одним з пунктів були плани щодо розміщення воєнних баз на російській частині прибережної території Північного Льодовитого океану.
У квітні 2011 року на Кольському півострові на базі 200-ї мотострілкової бригади було розгорнуто спеціальне з’єднання для дій в Арктиці з місцем дислокації в м. Печенга.
У 2012 році був створений Арктичний центр матеріально-технічної підтримки, особовий склад якого налічує 15 тисяч осіб.
У жовтні 2013 року підрозділи сил спеціального призначення російської армії провели навчання на Кольському півострові. Особливу увагу при цьому було приділено веденню бойових дій в умовах Заполяр’я.
Не варто забувати й про один з найважливіших елементів стратегії стримування – ядерний потенціал.
Підводники російського Північного флоту проводять регулярні маневри, мета яких – навчитися використовувати особливості арктичних акваторій (акустичні перешкоди і наявність значних льодових мас) для прихованого переміщення субмарин, а також проведення ракетних пусків, при яких крижаний покрив пробивається в останній момент, що значно знижує вразливість підводних човнів.
Принаймні з 2011 року російські атомні підводні крейсери проекту "Дельфін" з акваторії Баренцева моря регулярно здійснювали вдалі запуски балістичних ракет "Сінєва" (максимальна дальність польоту – 11500 км, вага боєголовки – до 2,8 т, максимальна глибина пуска – 55 м).
Атомний підводний човен проекту 667БДРМ "Дельфін". Фото: ria.ru
Російська полярна активність зрозуміла – бюджет країни приблизно наполовину наповнюється за рахунок нафтогазових доходів, а вже існуючі родовища Сибіру близькі до виснаження. Потрібно шукати нові джерела.
P. S. Блогери видання EUobserver у статті "Навіщо Путіну Крим" наголосили, що анексією української землі на узбережжі Чорного моря Путін також привласнює право на усі корисні копалини у прибережній зоні. Водночас прогнозовані видобувні ресурси так званої Скіфської ділянки, розташованої на шельфі Чорного моря, становлять 35 млрд. кубометрів газу і 25-60 млн. тонн нафти.
Андрій Калюжний
Фото: topwar.ru
