Стріт-арт як мистецтво нагадування
Стріт-арт - різновид монументального мистецтва, що став популярним на початку ХХІ століття. Характерна ознака - виразний урбаністичний стиль.
Художник безпосередньо комунікує із суспільством. Він надсилає глядачу меседж із певним соціально важливим контекстом. Це секундне сприйняття, яке, однак, на підсвідомому рівні таки залишає слід. Стріт-арт - своєрідний спосіб нагадування про зовнішні та внутрішні проблеми людини і людства загалом.
"Стріт-арт - монолог художника, який хоче йти на діалог", - зауважує Сергій Радкевич (художник) під час дискусії на тему "Стріт арт - мистецтво свободи" в рамках 25 "Book Forum".
Фото: соцмережі
Митець наголошує - важливо розуміти історію та контекст робіт. Адже, якщо пересічній людині показати абстрактний мурал, існує високий ризик того, що вона його не зрозуміє, ба навіть розкритикує.
Гамлет. "Бути тут малюнку чи не бути?"
Чи розуміємо ми значення слова "вандалізм"? Чимало людей називають мурали та графіті проявами вандалізму. Це неправильно. Пояснюємо чому.
Вандалізм - умисне пошкодження чи руйнування культурно-історичних пам'яток, чи майна. Відповідно, вандал - людина, яка керується потягом до руйнації та знищення. Однак, чи можна вважати відомого художника - варваром, а його роботу на стіні будинку із філософсько-соціальним посилом - пошкодженням майна?
Вищезгадані види стріт-арту не слід плутати із "tagging" (швидке нанесення підпису автора на поверхню). Власне, саме цей вид графіті більшість людей сприймає як вандалізм.
Фото: соцмережі
Звісно, мова зараз йде не про "tagging" чи графіті, яке намалювали, аби щось намалювати, а про "Гамлета". Ні, не про Шекспірівського героя, який тримає у руках череп і промовляє: "Бути чи не бути". Радше, контекст полягає у словах "бути тут малюнку чи не бути".
Гамлет Зіньковський - відомий харківський художник, навколо якого розгорілася справжня стріт-арт війна.
"Стіна срачу" - місце, де розгорнулась гаряча дискусія. У 2016 році на стіні одного із будинків Гамлет намалював персонажа "Герой праці" із надписом "Здається, я знайшов себе. Не загубити б його…". Дивно, але лише через два роки мешканці сусіднього будинку вирішили зафарбувати роботу художника, пояснюючи це тим, що малюнок викликає шизофренію.
Фото: соцмережі
Фото: соцмережі
Згодом, на стіні з'явився інший малюнок, щоправда, не настільки майстерний, як попередній, але не менш філософський. Дійсно, так краще?
Фото: соцмережі
Цей "шедевр" зафарбували комунальники. Не дивно, адже поряд розташована будівля Апеляційного суду.
Фото: соцмережі
Це дало поштовх до початку славнозвісної полеміки, чи то діалогу, на "Стіні срачу" між прихильниками стріт-арту та їхніми противниками.
Фото: соцмережі
Вночі з'являвся черговий надпис чи малюнок соціально-політичного характеру, вранці його вкотре зафарбовували працівники ЖЕКу.
Фото: соцмережі
"Стіна срачу" стала мемом в соцмережах. В мережі почали з'являтися фотожаби за мотивами "війни графіті".
Фото: соцмережі
Гамлет обурений тим фактом, що люди зафарбували його роботу. Він не очікував такого розвитку подій навколо свого графіті. Однак, художник не збирається подавати до суду чи фізично вирішувати це питання. Гамлет переконаний, що харків'яни повинні захищати його роботи, якщо пишаються ними.
Однак, на цьому сутички щодо робіт Гамлета не припинились. Пізніше, в Одесі зафарбували інший твір художника "Ця стіна - мій дім", який знаходився на фасаді будинку на вул. Успенського, 3.
Хто і з якою метою це зробив - невідомо. Однак, виникає питання, на яке важко знайти відповідь. Чому ж люди, які це помітили та сфотографували не втрутились у процес і не зупинили вандалів - залишається абсурдним і парадоксальним.
Інше філософське питання, на яке не потрібно давати відповіді.
А чи є сенс зафарбовувати твір художника, який представляв Україну на Венеціанській бієнале?
Власне, тут виникає інша проблема: а яку стріт-арт роботу можна вважати мистецтвом, а яку - ні?
"Гомбріх як номіналіст вважав, що мистецтва не існує, а є конкретні твори мистецтва. Данто пише, що твір мистецтва це втілений задум. Але право розфарбовувати стіни мають усі. Є люди, які стверджують, що теги теж мають символічну цінність. Наприклад, бразильські піксачіос брали участь в бієнале в Сан-Пауло, у Львові на фестивалі "Вивих-92" - теж", - зауважує художник Володимир Костирко.
"Якщо б графіті щось змінило - це було б нелегально", - слова відомого англійського художника Бенксі.
Мурали. Перспективи в Україні
Слово "мурал" тісно переплітається із явищем графіті, але не варто їх плутати, адже значення у них доволі різні. Мурал - вид настінного живопису, який вирізняється своєї масштабністю. Він активно набирає популярності не лише серед українців, але й у світі. Мурал перетворюється на елемент ландшафту, який впливає на характер будинку і прилеглої до нього території.
Художникам-муралістам доводиться докладати чималих зусиль, щоб узгодити свою роботу із міською адміністрацією. Адже без відповідного дозволу влада має право зафарбувати роботу. Якщо художник обрав для полотна стіну житлового будинку, то ескіз свого муралу потрібно узгоджувати із мешканцями будинку. Якщо ж згоди немає - то нема і права малювати. В іншому разі, художнику загрожуватиме 194 стаття ККУ "Умисне знищення або пошкодження майна".
Водночас, ці перепони не зупиняють майстрів кольору, вони і надалі займаються естетизацією вулиць. До прикладу, декілька робіт львівських художників, які створено у рамках фестивалю "Lviv WallKing" 2017 року.
"Спектр". Автор Андрій Савчишин (Stone) вулиця Чорноморська, 1
"Точка фокусування". Автор Віталій Грех (Dilk) вулиця Сянська, 9
"Твоє місто - твій дім". Автор Сергій Грех (Feros) вулиця Сянська, 4
"Ретроспектива". Автор Дмитро Ткаченко, вулиця Чупринки, 25
Львів як культурна столиця України активно сприяє розвитку мистецтва вулиць. Однак, якщо поглянути на це з перспективи історії, то у місті безліч пам'яток культури, до яких не варто прикладати пензлик чи балончик. Адже 298 стаття ККУ "Нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури" передбачена саме для таких "сміливців".
Митці не втрачають натхнення і використовують усі можливості та нагоди розфарбувати місто. Художники (брати-близнюки) Сергій та Віталій Грехи закінчили роботу над створенням нового муралу на вулиці Богдана Хмельницького, 74.
Родом хлопці із Дрогобича, що на Львівщині. Віталій живе та працює в Івано-Франківську, Сергій - у Львові. Малюють вони під псевдонімами Dіlk та Feros відповідно. Почали займатись стріт-артом ще у 2007 році.
Сергій та Віталій Грехи
Ініціатива створення нового муралу належить кластеру вуличного мистецтва "Фарбований Лис", керівником якого є Тарас Довгалюк (псевдонім Taras Arm), який запросив братів Грех приєднатись до роботи.
Митці доклали чималих зусиль, щоб створити мурал такого масштабу. Хлопці ризикували своїм життям, адже працювали на величезній висоті.
Художник розповів про вигляд муралу та його контекст.
"Це колаж елементів, які утворюють людину. Сам малюнок про те, що людина накопичує в собі дуже багато деталей, інформації , багато матеріалізму. Головною ідеєю муралу є: все, що оточує людину, формує її сутність. В руці вона тримає годинник, як символ часу - найважливішого ресурсу людства".
Колекціонер
Колекціонер
Віталій Грех переконаний в тому, що війна, яка триває між прихильниками вуличного мистецтва та його противниками явище позитивне. Чому? Пояснює своє бачення на прикладі вищезгаданого Гамлета.
"Коли художник поміщає свою роботу у вуличне середовище, він має бути готовим до того, що на малюнок будуть реагувати. Люди зафарбували малюнок - це реакція того, що він не сподобався. Це нормально, це навіть цікаво. Якби роботу не було зафарбовано, то це був би черговий малюнок Гамлета, який класний за концепцією та ідеєю, але на який суспільство не зреагувало. Проте, коли є такий прецедент, це створює діалог і стріт-арт стає стріт-артом. Він взаємодіє з людьми".
Художник пояснив відповідь на питання, яке хвилює значну частину суспільства: чи розуміють українці сучасне мистецтво?
"В розвинутих країнах вища культура сприйняття. Люди частіше відвідують виставки, цікавляться мистецтвом, існує більше культурних центрів. В нас про сучасне мистецтво проста людина практично нічого не знає. Для неї це все незрозуміло. Тут потрібно пройти багато етапів навчання: зрозуміти історію мистецтва і чому ми зараз маємо таку ситуацію. У нас це все не розвинуто - саме освітня сторона. Однак, зараз в Україні ситуація набагато краща, ніж 10 років тому. Люди спокійніше сприймають мистецтво".
Також, Віталій поділився думкою щодо того, як покращити розвиток культурної сфери в Україні.
"Потрібна освіта та самоосвіта. Якщо буде освіта, буде мінятись сприйняття. Варто проводити лекції, залучати молодь, створювати незалежні інституції, які будуть лобіювати художників. Адже зараз немає інституцій, які працюють з темою стріт-арту, ніхто не робить дослідницької роботи".
Сприйняття "нового" як чинник розвитку
В умовах тотальної глобалізації суспільства стріт-арт поступово займає свою нішу в сучасному мистецтві. Дедалі частіше вулиці міста прикрашають муралами, графіті та іншими монументальними роботами.
До прикладу, у багатьох країнах ЄС вартість будинків, прикрашених творами визнаних художників значно вища. Навіть роботи Бенксі вилучають і продають на аукціонах. Скільки нам потрібно часу, щоб це збагнути - поки складно сказати.
У прийнятті будь-якого нового явища мистецтва потрібно пройти чотири стадії:
- трактування роботи як вандалізму;
- підсвідоме розуміння певного сенсу роботи;
- розуміння того, що краще цією справою займатимуться професіонали, аніж це перетвориться на масовий вандалізм;
- поява оцінок, розробка перспективних програм.
Щоб рухатись вперед, потрібно навчитись сприймати нові явища мистецтва. Не характеризувати малюнки словами "вандалізм" чи "несмак", а намагатись їх зрозуміти. За ширмою стріт-арту ховається серйозний філософський контекст, який спрямований на людину, а саме на підвищення рівня критичного мислення.
Звісно, потрібно вміти дотримуватись балансу: автентичність має гармонійно взаємодіяти із сучасністю. Будь-яка свобода вираження повинна мати рамки, за які не варто виходити. Однак, складно не погодиться, що розфарбований світ набагато яскравіший ніж буденна, сіра рутинність.
