Президент України – це не президент росії. І це більше ніж проста істина – це суть того, що відрізняє молоду демократію від деспотичного режиму.
Це також пояснює, чому президент Зеленський має набагато обмеженіші можливості ніж кремль на переговорах про мирне врегулювання або перемир'я. Хоча він уже чітко дав зрозуміти, що як глава держави не піддасться надмірним вимогам путіна, міжнародний тиск залишається високим. Він відкидає цю ідею не просто тому, що вважає вимоги кремля рівнозначними капітуляції; путін може наказати своїй армії відступити і, безсумнівно, здатний придушити будь-який народний спротив, який це може викликати, але для України все зовсім інакше.
Згода народу є центральним питанням для уряду України. Опитування показують, що три чверті українців відкидають максималістські вимоги росії про здачу нині не окупованих територій в обмін на мир. Зазнавши величезних втрат, можливо, близько пів мільйона загиблих і тяжкопоранених, український уряд має враховувати не лише позицію росії, США та європейських союзників, а й думку власного народу.
Є ще один аспект, який майже не згадується у західних дискусіях про Україну та її можливості: погляд армії. З майже мільйоном (переважно) чоловіків Збройні сили України є важливою і потужною силою. Це їхня кров пролита, це їхні друзі були вбиті чи скалічені. Саме підрозділи ЗСУ мали б відступати з фортечних міст Донбасу на менш вигідні позиції.
Тому показовим стало відеозвернення командувача Сил безпілотних систем, полковника Вадима "Мадяра" Бровді, в якому він попередив про наслідки такого кроку. Він заявив, що війна цього року не закінчиться, а українські сили мають можливість змусити росію піти на переговори на умовах Києва пізніше. Його слова прозвучали як застереження: будь-яка угода, яку військові вважатимуть несправедливою, може викликати негативну реакцію. "Ніхто у світі не зможе змусити підкоритися армію в мільйон бійців", – сказав Бровді.
Погляди ключових структур, таких як розвідувальні служби та елітні формування, наприклад, корпус "Азов", невідомі, і важливо зазначити, що ЗСУ були добре дисципліновані протягом війни – не було жодних спроб заколоту, як це сталося в росії 2023 року.
Чи є Бровді виразником ширших настроїв офіцерського корпусу – питання відкрите. Він відомий як нонконформіст і мав бурхливе минуле до вступу в армію у 2022 році, проте згодом став надзвичайно ефективним командиром. Проте є ознаки більш широкого занепокоєння серед військових щодо деяких пропозицій, які зараз оприлюднюються.
Командир 1-го окремого штурмового полку Дмитро Філатов заявив, що армія ніколи не погодиться відступати з територій, за які вона заплатила кров'ю. "У нашому підрозділі ніхто навіть не думає здавати будь-які території без бою", – наголосив він.
Підполковник, який попросив не називати його імені, поставив критичне питання: "На що ми обмінюємо території? Краматорськ і Слов'янськ – це не просто міста, це система фортець. Нам доведеться відступити... і будувати все з нуля. Лише якщо ми отримаємо повне повернення Запорізької, Херсонської, Сумської та Харківської областей – і, що найважливіше, гарантії безпеки, які не є порожніми обіцянками, – це матиме сенс. Інакше це буде капітуляція, яка завдасть нищівного удару по внутрішній стійкості України".
Довіри до кремля серед українських військових не існує. Всі вони добре знають довгу історію російської зради, починаючи з відмови від Будапештського меморандуму 1994 року, в якому росія чітко визнала суверенітет і кордони України. Ланцюг порушених обіцянок й агресії простягається від конфлікту навколо Тузли 2003 року, вторгнення "зелених чоловічків" до Криму, використання російських військ для вторгнення на схід України у 2014 році до брехливих заперечень у 2022-му, що росія нібито не планує повномасштабну війну. Для багатьох українців вибір полягає в тому, щоб втратити життя зараз або ризикнути втратити набагато більше пізніше, коли знекровлена нація знову стане об'єктом нападу.
Сержант Євген Малік, який обороняв Маріуполь і провів два з половиною роки в російському полоні, застерігає від ілюзій щодо компромісу: "Мої друзі воюють на Донбасі, і я хочу, щоб вони повернулися живими. Але я не маю жодних сумнівів: якщо Україна віддасть Донбас росіянам, уже наступного дня вони підуть далі, порушивши всі домовленості під якимось сміховинним приводом. Ми бачили це раніше, і це обов'язково станеться знову".
Леся Огризко, директорка Центру безпеки імені Сагайдачного, заявила: "Уся ця дискусія про територіальні поступки свідчить, що нас затягнули в пастку російських наративів – подання цієї війни так, ніби вона про землю. Але якщо подивитися на карту найбільшої країни світу, стає очевидним, що росії не потрібні нові території. Ця війна – про українську державність і суверенітет. Якщо Трамп не хоче повторити помилок Обами, який погодився з анексією Криму і цим підштовхнув путіна до ескалації війни проти України, він має бути достатньо розумним, щоб не потрапити в ту саму пастку".
Президент Зеленський навів критичний контраргумент до тверджень про нібито перемогу росії у війні: росія захопила близько 7% території України між 2014 і 2021 роками, ще 13-20% 2022-го (досягаючи піку в 27%) і лише близько 1% з 2023 до 2025 року.
Британська військова розвідка оцінює, що за нинішніх темпів російським військам знадобиться понад чотири роки і ще два мільйони загиблих і поранених, аби росія повністю окупувала всі чотири українські регіони, на які вона претендує.
Україна – не єдина сторона конфлікту, яка стоїть перед складним вибором, і путін разом зі своїми радниками у кремлі це добре розуміє.
Джерело: CEPA
