Чи існує специфічно російський спосіб ведення війни? Те, як російська армія систематично нехтує Женевськими конвенціями у своїй жорстокій, неспровокованій агресивній війні проти України, неминуче наштовхує на це питання. Про це пишуть генерал США та колишній очільник ЦРУ Девід Петреус і член Палати лордів Ендрю Робертс у колонці для Washington Post.
росія свідомо обрала війну в Україні, яка нагадує найгірші аспекти Другої світової – конфлікту, що призвів до розробки Женевських конвенцій 1949 року. Масові зґвалтування, катування та обстріли житлових районів є надто частими і свідчать, що російське вище командування закриває очі на зловживання (насправді російське вище командування винагороджує за це і всіляко стимулює до воєнних злочинів – iPress). російський офіцерський корпус, схоже, розглядає терор і смерть цивільного населення як невід'ємну частину плану своєї кампанії.
Автори пишуть, що під час їхнього візиту до Бучі та Ірпеня під Києвом у травні вони зіткнулися віч-на-віч з російським варварством. Вони побачили, як у цьому місті російські солдати викопали братську могилу, сподіваучись приховати масове вбивство, яке сталося там наприкінці лютого-березні 2022 року. У полі за церквою було поховано близько 458 осіб, багато з них зі зв'язаними за спиною руками та зі слідами тортур. Зараз їхні тіла ексгумовані слідчими з розслідування воєнних злочинів.
Вражає, пишуть генерал та член палати лордів, що у ХХІ столітті порушення прав людини все ще є невід'ємною частиною способу, яким росіяни борються як із зовнішніми, так і з внутрішніми ворогами. Однак, якщо взяти до уваги російську історію і психологію її часто погано керованої армії, винятково жорстокий російський спосіб ведення війни стає, можливо, більш зрозумілим.
Провівши дослідження для своєї нової книги "Конфлікт: еволюція війни від 1945 року до України", автори зазначають, що одразу звернули увагу на те, як сильно еволюціонувала війна за цей період. Розвиток – особливо в галузі інтелектуальної та високоточної зброї і безпілотних систем – дозволив сучасним арміям краще дотримуватися стандартів Женевських конвенцій, які спрямовані на обмеження жорстокості війни і захист цивільного населення, медиків і тих, хто більше не може воювати, наприклад, поранених і військовополонених.
Вони нагадують, що "розумні бомби" вперше почали широко застосовуватися під час операції "Буря в пустелі" в 1991 році, і з того часу в мікроелектроніці та навігації було досягнуто величезного прогресу, що дозволило вбити Касема Сулеймані, командувача іранських сил "Кудс", в січні 2020-го високоточними боєприпасами, випущеними з американського безпілотника MQ-9 Reaper, які знищили його автомобіль, що рухався, без супутніх втрат.
Щоправда, пишуть автори, російські технології "розумної зброї" обмежені західними санкціями після вторгнення в Україну, але вони все одно були більш ніж здатні оминути житлові квартали і торгові центри. Проте багато українських цивільних об'єктів зазнали руйнувань і продовжують атакуватися.
Жорстокість, безсумнівно, на думку експертів, відображає розчарування від того, що російські наступальні дії не принесли їм швидкої перемоги. Виплеснути це розчарування і злість на беззбройних цивільних через тортури і зґвалтування – це відповідь, яка, на жаль, така ж трагічна, як і сама війна (на наш погляд, автори помиляються, адже звірства і тортури росіян могли навіть бути ще більшими, якби вони досягли своєї мети – iPress).
Автори – ніби прагнучи реабілітуватися в очах читачів – згадують, що дійсно, навіть коли Червона армія перемагала в кампанії 1944-1945 років у Східній Європі та Німеччині, її солдати зґвалтували кілька мільйонів жінок, згідно з книгою Ентоні Бівора "Падіння Берліна 1945"; інші історики наводять навіть вищі цифри. Така поведінка суттєво відрізнялася від поведінки всіх інших армій у цьому конфлікті, включно з німецькою, де зґвалтування, безумовно, мали місце, але їм не потурали. Навпаки, є чимало свідчень того, що під час Другої світової війни російські офіцери розглядали зґвалтування як корисний і безкоштовний спосіб винагородити своїх солдатів, покарати ворога і тероризувати населення. Так само і сьогодні путін чудово знає, що його війська робили в Чечні, Грузії, Сирії, Африці, а тепер і в Україні.
Щоб зрозуміти, чому це відбувається, можливо, варто поглянути на чисту жорстокість, яку демонструвала сучасна російська і радянська історія, включно з громадянською війною в росії, чистками Іосіфа Сталіна, політикою "колективізації" і голоду, Другої світової війни і кілька конфліктів, що відбулися після неї.
Так само, зауважують автори, росіяни продемонстрували здатність поглинати надзвичайно високі втрати, які в західних арміях були б політично неприйнятними. Знову ж таки, радять вони, варто звернутися до минулого.
"Друга світова війна є домінуючим досвідом у радянській військовій історії", – писала Кондоліза Райс у 1986 році, яка згодом стала держсекретаркою США, і це залишається істиною й сьогодні. Схоже, що путін бачить 1943-й, коли Червона армія почала витісняти країни Осі з СРСР – як історичний прецедент для свого вторгнення в Україну. Аналогія сміховинна: росіяни воюють з народом України, а не з іноземними загарбниками. Тим не менш, вона має змусити замислитися, оскільки лише перша з чотирьох великих битв за Київ коштувала Радянському Союзу у понад 700 000 вбитих, поранених, полонених або зниклих безвісти. За оцінками, втрати радянських військових під час Другої світової війни становлять до 10,7 мільйона осіб.
Отже, наголошують Петреус та Робертс, існує безліч прецедентів як великих жертв, так і жорстокого поводження з цивільним населенням.
Хоча західні армії теж вбивали цивільних, вони не робили їх своїми цілями навмисно. Наприклад, внаслідок однієї жахливої помилки коаліції в Афганістані 2002 року було розбомблено весільну вечірку, коли традиційну святкову стрілянину з гвинтівок у повітря було сприйнято за агресію. 2011-го хлопчики-підлітки, які збирали палички в досвітні години, були помилково ідентифіковані через тепловізійні приціли бойових гелікоптерів "Апач" як повстанці зі зброєю, що готуються до нападу, і помилково розстріляні.
Однак переважно коаліційні сили на чолі з США у війнах після 11 вересня докладали значних зусиль, щоб уникнути загибелі цивільного населення, регулярно згортаючи для цього операції. "Побачивши наші війська зблизька в неодноразових боях, – стверджують генерали Джим Меттіс і Бінг Вест у своїй книзі "Позивний Хаос", виданій 2019 року, – сумніваємося, що будь-яка армія в історії могла б зрівнятися з їхніми зусиллями, спрямованими на те, щоб уникнути поранення невинних людей".
Захід також не використовує наймані допоміжні підрозділи, як це робить росія. ПВК "Вагнер", наприклад, є синонімом воєнних злочинів; іншою надзвичайно жорстокою групою бойовиків в Україні та Сирії командує Рамзан Кадиров, жорстокий, нестабільний, диктаторський лідер Чечні. Його жорстке правління характеризується викраденням, катуванням і вбивствами правозахисників, політичних опонентів та їхніх родин.
Звісно, важливо розрізняти російський народ і російські збройні сили (знову автори глибоко помиляються і мало знають про звичайних росіян, які готові вішати, закопувати, знищувати тощо – iPress), коли розподіляється провина за "російський спосіб ведення війни". Як справедливо зауважив британський державний діяч Едмунд Берк, "я не знаю методу складання обвинувального акту проти цілого народу". Він писав у 1775 році про американських колоністів. Однак у тому малоймовірному випадку, якщо путіну коли-небудь доведеться постати перед Міжнародним кримінальним судом, на лаві підсудних поруч із ним має опинитися велика кількість його вищого командування і поплічників, – завершують свою колонку Девід Петреус та Ендрю Робертс.
Джерело: Washington Post
