Навіть за його власними мірками, виступ володимира путіна 30 вересня в Георгіївському залі Кремля був безглуздим. Для тих, хто може читати це, його можна знайти тут. Коли він нарікав на Захід, засуджуючи його в жахливих виразах за низку зол, від імперіалізму до сатанізму, здавалося, як зауважив Марк Галеотті, що він намагався переконати себе, як і зовнішній світ, у цій грандіозній цивілізаційній боротьбі з Заходом. Пафосні слова мали на меті продемонструвати нерелевантність законності. Анексія Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської, які мають долучитися до Криму як частини російської федерації, прямо суперечить Статуту ООН.
Замість того, щоб визнавати цей документ як основоположний документ міжнародного права, він був загорнутий у оболонку і поданий як "хотєлкі" Заходу про "міжнародний порядок, заснований на правилах", що лише відображали його егоїстичні та зловмисні інтереси. Мовляв, росія не зобов'язана дотримуватися цих правил. Якщо вона хоче розширити свої кордони, вона має на це повне право.
З часів війни в Косово в 1999 році та використання НАТО принципу самовизначення та звітів про звірства, щоб виправдати свою підтримку косовських албанців, він використовував ту саму комбінацію претензій, щоб виправдати свої порушення суверенітету сусідніх країн. Звідси – надумані процеси бутафорських референдумів і фейкові заяви про український терор.
Наслідки для дипломатії. Захід має зрозуміти – він не повинен вмовляти Україну вийти з України
Хоча слухати ці вигуки завжди неприємно, висновок не здивував. Він пояснив, що це безповоротний крок. Це була його політична пропозиція:
"Я хочу, щоб мене почула київська влада та її справжні господарі на Заході, щоб усі пам’ятали про це: люди, які живуть у Луганську та Донецьку, Херсоні та Запоріжжі, стають нашими громадянами назавжди". (Оплески.)
"Ми закликаємо київський режим негайно припинити вогонь, усі військові дії, війну, яку він розв’язав ще у 2014 році, та повернутися за стіл переговорів. Ми до цього готові, про це говорилося не раз. Але ми не будемо обговорювати вибір народу в Донецьку, Луганську, Запоріжжі та Херсоні, він зроблений, росія його не зрадить. (Оплески.) І сьогоднішня київська влада повинна з повагою ставитися до цього вільного волевиявлення людей, і ніяк інакше. Це єдиний шлях до миру".
Якщо Київ зробить, як він просив, і погодиться на постійну передачу цих територій, незрозуміло, що він отримає натомість: путін, ймовірно, буде прагнути нейтралітету України та припинення санкцій. Якби він вів переговори з позиції сили, тоді ці вимоги могли б викликати довіру. Але його позиція слабка. Єдиним інтересом України є повний вихід росії, який зараз, за словами путіна, конституційно неможливий.
Навіть ті на Заході, хто найбільше прагне до переговорів щодо нинішніх територій, повинні розуміти, що як би важко не було змусити росію вийти з України, вони не повинні переконувати Україну вийти з України. До того ж, хоча Крим мав власний окремий статус, через його анексію ще в 2014 році можна було думати як вирішувати цю проблему на переговорах в особливий спосіб. Тепер же це лише одна з п’яти незаконно анексованих провінцій, доля яких пов’язана.
путін такими кроками себе загнав себе у кут. Раніше можна було уявити, хоча це завжди було малоймовірно, що можуть бути якісь дипломатичні засоби для припинення кровопролиття, наприклад, шляхом обговорення форм спільного громадянства для тих, хто бажав приєднатися до росії, або нових форм домовленостей про безпеку. Зараз цей шлях заблоковано. Відповідь українського уряду на цю промову полягала в тому, що вони не можуть вести переговори з росією, поки путін залишається при владі. Тепер війні судилося продовжитись до свого гіркого кінця. Це також означає, що навіть якщо бойові дії завершаться, незрозуміло, як будуть вирішуватися такі питання, як військові злочини, репарації та скасування режиму санкцій.
Наслідки для використання ядерної зброї. Заявка України в НАТО залишиться на столі, як попередження
Ядерні загрози не були такими помітними в цій промові, як вони були в оголошенні про мобілізацію 21 вересня. Коли він говорив про готовність росії використовувати "всі доступні засоби", щоб зберегти безпеку російської території в її новому розширеному визначенні, був сильний натяк. Був також явний натяк, коли він назвав США "єдиною країною у світі, яка двічі застосувала ядерну зброю, знищивши японські міста Хіросіма та Нагасакі", а потім додав: "До речі, вони створили прецедент". Після 1945 року величезні міжнародні зусилля, багато з яких включали спочатку Радянський Союз, а потім й росію, були спрямовані на забезпечення – успішно – того, щоб цей прецедент не був використаний. Але принаймні путін не заявляв відкрито про ядерні погрози. Трансляція відчуття ядерної загрози є частиною його стратегії, але це не те саме, що визначення способів використання цієї зброї, щоб допомогти переломити хід цієї війни, щоб не зробити всю ситуацію набагато гіршою.
Ядерна проблема дійсно вступає в гру з відповіддю Зеленського на заяву путіна. Він заявив, що буде прагнути прискорити вступ країни до НАТО. Стримуючи це прагнення досі, він робив велику поступку, яку Зеленський залишав доступною як щось, що може бути винесено на стіл під час серйозних переговорів. Але адміністрація Байдена хутко відкинула ідею, що це питання можна вирішити швидко. Коли Україна вступить до НАТО, вона отримає вигоду від статті V альянсу та розраховуватиме на активну участь в обороні України. Це саме той розвиток подій, для стримування якого путін використовує свої ядерні сили. Але заявка може залишитися на столі, нагадуючи росії, що як тільки ядерна зброя буде використана в будь-якій формі, вона більше не служитиме меті стримування.
Втім головна відповідь Байдена, оскільки він відкинув легітимність кроку путіна, вплине на хід війни. Він оголосив, що просуває наступний пакет допомоги Україні на 12 мільярдів доларів і накладає додаткові санкції на росію та членів еліти, відповідальних за розв’язання цієї війни.
Наслідки Лиманcької операції роблять заяви путіна про анексію сміхотворними. Питання, коли у російської еліти урветься терпець
Тим часом, коли вся еліта зібралася, щоб послухати промову путіна, зі Східної України надходили новини про ефективне оточення міста Лиман, ключового вузла матеріально-технічного забезпечення східного Донбасу, як і передбачалося в моїй попередній публікації. Я вказав там на протиріччя між політичною стратегією, яка передбачає просування російського прапора у якомога більшу кількості місць, і військовою стратегією, яка має зберегти обмежені ресурси, і таким чином обміняти територію на час - відмовитися від вразливих позицій для встановлення міцніших оборонних ліній, які можуть утримуватися до тих пір, поки новомобілізовані сили не зможуть заповнити лінію фронту. Політична стратегія перемогла. Зацикленість путіна на взятті та утриманні шматків території будь-якою ціною зробила повну поразку більш імовірною.
Вважається, що в Лимані перебувало близько 2500 військових разом із такою ж кількістю, яку українські сили вже витіснили з навколишніх сіл. Відрізані від матеріально-технічної підтримки, росіяни, схоже, не погоджуються на тривалу оборону своєї позиції, а натомість намагаються вибратися в тій чи іншій формі. З українських джерел повідомляють, що російські війська просили дозволу на евакуацію, але їм було відмовлено. Зараз їх становище ще гірше, ніж показано на карті вище.
Вони опинилися в пастці, без припасів і підкріплень, і мусять або здатися, або спробувати самостійно знайти вихід під сильним вогнем української артилерії. Українським силам не потрібно штурмувати російські позиції. Натомість вони можуть використати наявні сили для наступу, просуваючись до кордону з Луганською областю. Відсутність сил, які опинилися в пастці в Лимані, і зростаючі матеріально-технічні труднощі означають, що російські сили будуть відкинуті назад знову. Повідомляється, що українські частини тиснуть на Кремінну і незабаром можуть загрожувати російським позиціям у Лисичанську та Сєвєродонецьку, захоплених у червні після тривалої та дорогої (для обох сторін) боротьби.
Все це робить заяву путіна сміхотворною, демонструючи, що він не може утримати те, що він щойно анексував. Питання в тому, як довго російський народ і, головне, представники владної еліти, терпітимуть це безрозсудство.
Опитування показують, що підтримка війни різко впала. Останні дані показують, що з 48% росіян, які хотіли продовження війни в серпні, зараз лише 29% налаштовані продовжувати. Ще 15% налаштовані байдуже, а 48% хочуть миру. путін не пропонує шляхів боротьби чи переговорів задля перемоги. Можливо, наразі більше чоловіків втекло з країни, ніж пішло в армію. Глядачі в георгієвському залі виглядають більше збентеженими, ніж натхненними, спостерігаючи за людиною, яка втратила пихатий вигляд, потрапила в оманливий створений власноруч світ, з якого вона спричинила реальну катастрофу.
