Прізвище Олександра Шутюка у львів’ян асоціюється з тим, що в місті щось змінюється на краще. З чого все починалось?
Ну, мабуть все почалось з того, що я народився. А якщо брати не настільки далеко, все почалось з того, що я вступив у Львівський лісотехнічний університет на дизайн, почав працювати дизайнером інтер’єрів, став цікавитися процесами, що відбуваються в місті і з часом, крім обговорення якихось речей, почав пробувати сам щось змінювати.
Спочатку була ідея трамвайного мосту на вул. Сахарова. Я досить довго її виношував, аж поки зібрався з силами та зробив візуалізацію у вільний від основної роботи час. Потім з'явилися деякі інші ідеї і так одне за іншим, і пішло-поїхало.
Проект трамвайного мосту між вул. Сахарова та Княгині Ольги у Львові. Джерело: alex-shutyuk.com
Крім "Липневої" і "Дайте пройти", ми ще про щось не знаємо?
Я не те, що є членом якихось організацій. В мене "членського квитка" немає (сміється, - ред.). І зрештою ці рухи не є офіційно зареєстрованими і дуже часто спонтанно-ситуативно допомагають люди, яким в даному конкретному місці "зі мною по дорозі". Дуже часто буває, що люди допомагають просто тому, що їм так хочеться.
А звідки беруться ідеї? Звідки знаєте, що тут треба зробити стовпці, тут поставити лавочки, там засадити вулицю деревами?
Стосовно стовпців, то не зовсім моя "парафія", я там швидше деколи щось докладаю, докидаю пару гривень. А де їх треба поставити? Там і без мене вистачає жвавих бурхливих обговорень. Наприклад, публікують фотографії, що в певному місці постійно тротуари запарковані машинами. Учасники групи самі вирішують, яка ділянка пріоритетніша.
Взагалі, останнім часом в цьому сенсі помітні зміни в кращу сторону. Люди починають розуміти, що від них теж щось залежить в такому суто побутовому рівні, вони самі ініціюють, самі щось пробують робити, а не тільки жаліються, що все погано. І це дуже обнадіює, що такі громадські рухи наберуть обертів.
Зрозуміло, що від загальної кількості людей, що живуть в місті, це все одно якийсь невеликий відсоток, але завжди зміни в будь-якому суспільстві ініціюються меншістю, яка є більш активною, налаштованою на позитивні зміни.
Наприклад, зараз з цим проектом з озеленення Городоцької люди самі перераховують гроші, щоб його швидше реалізувати. Мені особисто дуже приємно, що після реалізації проекту на Галицькій в певного кола людей до мене є якась довіра і мені дуже хочеться виправдати цю довіру, щоб все реалізувати максимально так, як це задумано.
Проект облаштування площі Галицької у Львові. Джерело: alex-shutyuk.com
Так площа Галицька виглядає сьогодні. Джерело: alex-shutyuk.com
Ми вже бачимо, що зроблено з Вашої ініціативи та за вашої участі. Тепер хотілось би дізнатись, що в планах?
Я таких аж надто далеких планів не будую. Зараз збираємо кошти на озеленення нижньої частини вулиці Городоцької. Раніше був проект ще по верхній Городоцькій (частина вулиці, що проходить біля приміського вокзалу та Привокзального базару, - ред.), але в цьому проекті ще досі немає дозволу комісії з безпеки руху.
Я, ніби, довго, цю ідею виношував, а процес по нижній Городоцькій почався значно жвавіше. Бачите, як є - не зацікавило одне, зацікавило щось інше.
Чи бувало так, що якийсь проект не знаходив підтримки, однодумців? Може, було навіть так, що хотілось опустити руки і більше цим не займатись?
На щастя, вже є певна кількість людей, які слідкують за моїми постами, ідеями в соціальних мережах. І досить швидко назбирується декілька тисяч гривень, дехто вже по кілька разів переказував гроші. Буквально нещодавно Олександр Одуха з "Дайте пройти" з власної ініціативи надрукував п'ять тисяч інформаційних флаєрів з реквізитами, з візуальним зображенням і навіть з QR-кодом, за яким можна детальніше почитати про проект озеленення Городоцької.
Робимо це для того, щоб активізувати сам процес і, загалом, сума, на яку ми розраховуємо досить немала. Також нещодавно Олександр організував в себе на роботі благодійний конкурс-розпродаж домашньої випічки і зібрані на ньому кошти (понад 3 тис грн) перерахував на користь озеленення Городоцької. Я теж побував там, скуштував тортиків.
Звісно, не обходиться без критики. Не так давно одна група ландшафтних архітекторів дуже розкритикувала проект клумби біля церкви Анни та звинуватила у тому, що загальна вартість проекту занадто висока. Щодо суми, то, крім вартості самих рослин, до кошторису входять також і різні супутні матеріали, оренда техніки та логістика.
А щодо клумби, то я запропонував їм розробити власні її варіанти, але з того часу жодного проекту вони не запропонували.
ЧИТАЙТЕ: "Автомобіліст – худоба, безліч худоби – це стадо, якому потрібен пастух"
Зараз плануємо з’їздити в один з садових центрів, вони пропонують певні дерева, які могли би там рости, щоправда, це не клени, а декоративна японська вишня. Вони досить гарно квітнуть, морозостійкі та витривалі до вуличних умов.
Загалом, реалізація таких проектів, це процес, у якому завжди можливі сюрпризи, які змушують імпровізувати та шукати альтернативні рішення. Наприклад, коли встановлювали лавки на Галицькій, то досить довго довелося шукати вантажівку, яка б їх перевезла та підйомний кран . Щодня в місті їх видно на кожному кроці, а коли до діла, то один в той день буде зайнятий, інший – не зможе приїхати в центр і так далі.
І тут так само: спочатку запланували на Городоцькій посадити кулясті клени, зараз виявилось, що в наявності немає такої кількості, як нам потрібно. Поспілкувались також з представницею GIZ, яка займається озелененням і вона порадила звернути увагу на інші види дерев, які є оптимальнішими у довгостроковій перспективі, наприклад, акація.
Проект озеленення вул. Городоцької у Львові. Джерело: alex-shutyuk.com
Але, як виявилось, в наявності в садових центрах акації зараз немає. Їх, правда, можна накопати в лісівництві, але робити це можна тільки восени. Бо є різниця, як садити дерева. Якщо їх привозять чи в горщику, чи у відрі, то фактично їх можна пересаджувати будь-коли, що для самої рослини не є великим стресом. А коли дерево викопувати прямо з землі, то в будь-якому випадку для нього це "стрес" і тоді це треба робити в правильний період, щоб воно не загинуло і з максимальною вірогідністю прижилось. Тому це треба робити навесні або восени.
Тобто, навіть хороші справи без труднощів не обходяться?
Завжди треба імпровізувати, шукати якісь альтернативні варіанти. Я не жаліюсь, я розказую, як воно є. То зі сторони може виглядати, що, як я собі придумав, так воно і буде, але не завжди так виходить. Звісно, до цього треба прагнути, але завжди є місце випадку.
Якщо згадати про той випадок, коли ландшафтних архітекторів дуже обурив наш кошторис. Не сам кошторис, який вже розписаний, як графа в ньому під назвою "непередбачувані витрати". Вони мене почали розпитувати, що це за такі "непередбачувані витрати", на що вони передбачені. А як я їм можу пояснити, в чому суть непередбачуваних витрат, якщо ти не можеш передбачити, яка халепа тебе спіткає в процесі?
ЧИТАЙТЕ: Що робити, коли влада не може вам допомогти
Зазвичай, в "непередбачувані витрати" закладається відсоток від загальної суми. Відповідно, чим більша загальна сума, тим більше передбачено на непередбачувані витрати. Наприклад, згадуючи про лавочки на вулиці Галицькій, спочатку там було все розроблено і пораховано, а вже в процесі, коли замовляли самі лавки, з'явилась ідея зробити спинку не під прямим кутом, а трохи нахилити, щоб зручніше було сидіти. Тобто, спочатку, такий незначний здавалося б нюанс не був врахований в ціні самої лавки і вимагати від виробника, щоб він це зробив за власний рахунок теж якось не випадало. Вже не пригадаю, чи ми заплатили ще по 500 чи по 1000 гривень за кожну лавку додатково. Тобто, на рівному місці ще 2000 гривень. Ось вам і непередбачувані витрати.
З власного досвіду знаю, якщо рахувати усе до копійки і нічого не докинеш в плюс, це гарантовано, що цих грошей тобі не вистачить.
Ви згадували про свою іншу роботу. Ви дизайнер інтер'єрів, так? Чи не заважає така громадська активність вашій основній професії?
Звичайно, воно трохи відволікає. Фактично з початку року ситуація була така, що багато замовлень не було, і якраз був час, щоб займатись, як ви кажете, громадською активністю. Воно якраз заповнило такий собі вакуум чи порожнечу, яка виникла внаслідок того, що багатьом людям не до інтер’єрів. Останнім часом знову з’явилось трохи більше роботи, повторюсь, що це відволікає, але я вже, як взявся, то мушу доробити до кінця.
Щодо реалізації самих задумів, наскільки місцева влада в цьому плані йде на контакт?
На контакт звичайно, що йдуть. Навіть стосовно озеленення нижньої Городоцької, про яке ми зараз найбільше говоримо, фактично все почалося з того, що я опублікував у себе в блозі фотографію, в якій у фотошопі просто домалював дерево і дуже здивувався, бо буквально через кілька днів після цього мене разом зі співавтором цієї ідеї Михайлом Закопцем запросили на громадські слухання, які відбувались у міськраді. Правда, вони відбувались з іншого питання, наше питання додали до порядку денного і запросили, щоб ми про це все розповіли: про ідею, про сам задум.
Вже потім було багато різних зустрічей стосовно того, як це має робитися, зокрема з представниками управління екології та ДАІ. Щоправда, спочатку планувалося, що проект буде реалізовуватися за кошти з міського бюджету, але через ситуацію в державі від бюджетного фінансування довелося відмовитися та шукати фінансування самотужки. Тобто, місто це дозволило, а гроші ми повинні знайти самі.
Наразі гроші на подібного роду проекти виділяють лише прості львів’яни. Ще було, що ми ходили з Михайлом (Закопцем, - ред.) до Церкви Анни, вони фактично під боком, вони теж пообіцяли зі свого боку виділити кілька тисяч гривень – переказати в той садовий центр, де ми будемо купувати рослини.
Проект озеленення вул. Городоцької у Львові. Джерело: alex-shutyuk.com
Якщо фізично порахувати, то скільки людей бере безпосередню участь в озелененні нижньої Городоцької?
Вся візуалізації, плани і тому подібне – це все робив я. Стосовно організації перевезень, то тим більше займається Михайло Закопець, бо він, окрім того, професійно займається озелененням, в нього є і робітники, і вся необхідна техніка, має контакт з садовими центрами, тому це більше його частина. В нас в цьому плані так розподілені обов’язки, що я займаюсь візуалізацією самої ідеї і пишу про це в себе в блозі, який є досить читабельним - це така своєрідна інформаційна підтримка, а він більше займається втіленням.
Ще є кілька людей, які при потребі допомагають щось надрукувати, чи підійти, куди потрібно, з кимось поговорити або щось в тому роді. Тобто реально цієї справою займається до 4-5 людей.
Ви щось з цього маєте? Бо щось не дуже віриться, що все так на громадських засадах.
Нерви маю (сміється, - ред.) Звичайно, щоб спокійно сприймати ті всі кпини і критику, треба відростити собі великий "дзен", бо якщо все сприймати близько до серця і болісно, то… то важко буде. Іноді бувають такі моменти, але вони недовго тривають. Я стараюсь до всього ставитись з певною іронією і гумором - так легше.
Для чого вам це?
В принципі все дуже банально і в чомусь егоїстично, але я хочу жити в більш комфортному місті, ніж воно є зараз і по можливості шукаю тих, кому зі мною по дорозі.
Тоді, яким ви бачите Львів через років двадцять?
Він би мав бути з хорошою мережею громадського транспорту, який би був в хорошому стані, ходив би за графіком і щоб в ньому була цивілізована, зрозуміла система оплати. В місті через 20 років мала би бути вирішена ситуація з паркуванням, в тому плані, що в ньому має бути достатня кількість паркомісць там, де треба, має бути платна парковка, там, де вона є і мають бути штрафи за паркування в неправильному місці, які неминуче накладатимуться на кожного. Бо зрозуміло, що самими лише евакуаторами цієї проблеми не вирішиш, бо одного відвезли, а інший став на його місце.
Це, ніби викопування траншеї чайною ложечкою – обсяг роботи великий, але багато ти не накопаєш, бо не накопаєш - бо треба лопату, а лопати нема. Зараз фактично навіть немає механізму, щоб нормально виписати штраф тому, хто став десь в на зебрі чи ще десь.
Наліпки типу "Ти погано паркуєшся" вже не діють. Вони з одного боку створюють такий свого роду резонанс, привертають увагу до проблеми, але вони її не вирішують, бо створюють конфронтацію між водіями та пішоходами. Хоча водії іноді теж бувають пішоходами і пішоходи бувають водіями. А це дуже часто сприймають, як якийсь, не знаю, конфлікт всесвітів, дві раси зійшлися – "чотириколісні" проти "двоногих" і вони між собою з'ясовують, хто має більше право на життєвий простір.
В таких випадках перехожі чи звичайні свідки залишаються байдужими. Як боротись з такою байдужістю?
Це важко і, чесно кажучи, в мене немає рецепту, як зробити так, щоб людям було не байдуже до того, що відбувається в них під ногами. Більшість людей просто переступають і йдуть далі. Таке буває тому, що не завжди є сили реагувати на все, бо якщо ти реагуватимеш на все, то ти ніколи не дійдеш туди, куди тобі треба.
Я для себе встановлюю якийсь такий "поріг реагування", скажімо, що одна річ не дотягує до того, щоб на неї щось говорити, інша – дотягує. Такий собі "больовий поріг".
Ми бачимо те, що вже зроблено чи робиться у Львові. Чи не плануєте, так би мовити, відкривати "філії" в інших містах?
Як на мене, то основне, щоб такий рух працював, як приклад для наслідування, а далі люди вже самі повинні ініціювати, щоб щось робити. Мені навіть з інших міст писали, що наша справа їх надихає на те, що вони і в своїх містах пробують організувати щось подібне.
ЧИТАЙТЕ: Львівські волонтери перенесли через польський кордон каски і бронежилети для військових на сході
Мовляв, у Львові роблять, а ми чим гірші? Спілкувався недавно з однією дівчиною із Харкова, то вона розповідала, що в них чомусь набагато менше ініціативних людей. Вона дуже захоплювалась, наскільки в нас це масово, активно і потужно поширюються такі громадські рухи. Хоча, здавалося б, Харків – вдвічі більше місто, ніж Львів. З чим це пов’язано – навіть не знаю. Напевно, впливає і загальне виховання людей і менталітет відрізняється, хоча я думаю, що не настільки суттєво. Мені здається, що це, швидше, в межах якоїсь статистичної похибки. Може, навіть причина в банальному, що в нас тут Європа ближче.
Звідки у Вас беруться ідеї? Напевно, багато подорожуєте?
Подорожую мало – часу немає. Інтернет допомагає (сміється, - ред.) В мене вже навіть виробилась така звичка, маю кілька папок з ідеями, і коли десь бачу щось цікаве, то зберігаю собі. І, скажімо, коли мені щось треба, то я вже знаю в якій з папок це шукати: "Інтер'єр", "Громадський простір", "Архітектура" чи інше. І коли треба в певній галузі щось піддивитись, освіжити в пам'яті, то сів собі за комп’ютер, перелистав, щось в око впало.
Напевно, все пізнається в порівнянні – Львів комфортний для життя звичайного статистичного мешканця міста?
У Львова є всі для цього передумови. Єдине, напевно, що в ньому є дисбаланс уваги між центром і периферією. Такі спальні райони отримують менше уваги, хоча саме в них живе більшість львів’ян. Тобто, є така диспропорція, що ми більше стараємось для туристів, ніж для себе, ніби, робимо все напоказ.
Хоча, якщо порівнювати з іншими містами, то в нас ще далеко не все так погано, справді, все пізнається в порівнянні.
Розмовляла Наталія Сколоздра
