Останнім часом багато говорять про "повільні" українські наступальні дії. Насправді ж зараз відбувається неухильне, цілеспрямоване руйнування російської "оперативної системи". На це потрібен час.
Що це за операційна система? Щоб зрозуміти, що це таке, і як Україна її "руйнує", важливо розуміти два фундаментальних поняття: оперативне мистецтво і війна на знищення систем.
На війні ми говоримо про стратегію (зв'язок мети з розподілом ресурсів і діями на високому рівні) і тактику (що включає атаки і проведення конкретних бойових операцій). Через складність сучасної війни стратегія і тактика пов'язані через те, що ми називаємо оперативним мистецтвом.
Оперативне мистецтво – це планування, організація, підтримка і адаптація тактичних дій протягом тривалого періоду часу і, часто, на великій географічній території. Воно забезпечує збройним силам хорошу позицію для тактичної діяльності, яка досягає стратегічних результатів.
Одним з елементів оперативного мистецтва, який є предметом дискусій, є те, чи існує оперативний "рівень" війни. Критики стверджують, що оперативний рівень нівелює стратегію і зводить тактику до менш важливого аспекту. Можливо, але більшість країн визнають цей рівень у своїх доктринах.
Війна на знищення систем. У звіті RAND зазначається, що "мислення про системи пронизує практично кожен аспект підходу армії КНР до підготовки, організації і оснащення для ведення війни".
Теоретики армії КНР розглядають сучасну війну як протистояння між протилежними системами у багатовимірному бойовому просторі. Таким чином, китайці прагнуть створити власні системи для атаки на системи противника. Важливим компонентом цього є деградація і знищення "оперативної системи" ворога.
Оперативна система – це компоненти збройних сил (вище підрозділів і бригад), які об'єднують сили, дозволяють здійснювати одночасні й послідовні тактичні дії та підтримують їхню здатність проводити маневри на оперативному рівні для досягнення стратегічних цілей.
Для росіян в Україні є 6 ключових елементів їхньої оперативної системи: система командування, вогнева система, інформаційна система, розвідувально-ударна система, система підтримки (логістика тощо), а також система навчання та адаптації.
По суті, це мозок і нервова система російських військ в Україні. Ця оперативна система буде першочерговою ціллю при плануванні та проведенні військових кампаній.
Причиною цього є те, що якщо українські сили можуть атакувати російський мозок (яким він є) і нервову систему, то "кінцівки" не здатні координуватися, та їх можна ізолювати і знищити.
Тому, коли українські збройні сили просили сучасні винищувачі, засоби дальнього радіусу дії (а також, ймовірно, засекречені кібернетичні та інформаційні засоби), вони просили можливості атакувати, деградувати і знищити російську оперативну систему.
Всі шість елементів російської оперативної системи були атаковані напередодні українського наступу, що розпочався в червні, і вони продовжують зазнавати атак. Сукупний вплив українських атак на російську систему буде регулярно узагальнюватися і вимірюватися.
Настане момент, коли, за оцінкою України, російська оперативна система буде достатньо деградована, здатність підтримувати тактичні сили пошкоджена, а здатність перекидати резерви обмежена. Цей момент буде визначальним для прийняття рішення про початок широкомасштабних наземних бойових дій.
На жаль, на Заході єдиною моделлю, яку ми маємо для знищення ворожої оперативної системи, є досвід США у війні в Перській затоці 1991 року. Тоді знадобилася 42-денна кампанія з використанням тисяч літаків. Нам потрібно зазирнути в історію, щоб побачити кампанію такої складності.
Отже, коротко кажучи, не існує сучасного відповідника для того, що намагається зробити Україна. Їй бракує контролю над повітрям, а західні країни не змогли надати необхідні типи сучасних винищувачів або кількість систем дальнього радіусу дії (наприклад, ATACMS).
Тому Україні довелося творчо мислити і планувати інший спосіб знищення російської оперативної системи. Це включало розвідку в тилових районах, використання цивільної і військової розвідки, а також вибіркові тактичні дії, щоб спровокувати російську реакцію.
Реакція росії не є лише тактичною. Україна сподівається також побачити, як російський оперативний рівень командування приймає рішення і як працюють його комунікаційні мережі. Вони також захочуть знайти ключові резервні підрозділи, оцінити тригери для їх розгортання і час, необхідний для цього.
Інші цілі цього етапу деградації російської системи включають пошук і знищення логістики/інженерів (які встановлюють мінні поля), а також підрозділів вогневої підтримки. З огляду на розмір російських сил в Україні, це значне завдання, яке потребує часу.
Поки це відбувається, інформація й уроки передаються назад в українську систему для покращення цілеспрямованості та знань про російську оперативну систему. І це дає час українським підрозділам на підготовку, тренування і репетиції для виконання своїх ролей у наступних операціях.
Цей час прийде. Але до того Україна робитиме все можливе, щоб обернути ці наземні бойові дії максимально на свою користь. Це означає, що протягом наступних тижнів вони повинні неухильно, методично руйнувати російську оперативну систему.
Важливим є останній елемент цього підходу. Стримуючи більшу частину своїх тактичних сил, українська сторона має велику гнучкість щодо того, де вони в кінцевому підсумку докладатимуть основних зусиль на наступних етапах.
Ця російська система, можливо, найскладніша з коли-небудь побудованих багатовимірних систем, включає РЕБ, ППО, засоби ураження на великі відстані, кілька захищених вузлів N2 тощо. Жодна країна на землі, окрім США, не може атакувати і деградувати таку систему. За винятком України.
Коли вони це зроблять, українці від'єднають тактичні підрозділи від досягнення стратегічних цілей росії в Україні. Вони нададуть своїм солдатам найкращі шанси прорвати російські оборонні лінії і вивести з ладу їхню оперативну схему оборони.
