Мій коментар щодо "цього сезону" російського ракетного наступу на Україну, який відбувся останніми днями, викликав багато запитань. Тому я вважаю, що настав час відповісти на деякі з них. Сьогодні мені бракує часу, щоб відповісти на більше, ніж "чотири групи запитань", але я спробую зробити це найближчими днями.
1. Томе, ви повідомляєте лише те, що стверджує офіційний Київ, і сприймаєте це як належне...
Так, я повідомляю про опубліковані офіційним Києвом заяви щодо кількості випущених і збитих російських ракет. Але це заяви, і я весь час намагаюся використовувати слово "заява" по відношенню до них. Сподіваюся, мені не потрібно пояснювати різницю між "твердженням" і "фактом".
Більше того, це не означає, що я сприймаю ці цифри як належне, або очікую, що ви будете їх так сприймати.
Просто для прикладу: мій дослідницький досвід навчив мене, що незалежно від країни та уряду, про яку йдеться, майже нічого з офіційних повідомлень не витримує ретельної перехресної перевірки. Звичайно, часто потрібно 30-40 років, щоб з'ясувати "правду", але офіційні звіти про сучасну війну настільки ж "надійні", як і будь-які чутки, що поширюються в соціальних мережах.
Гаразд, тоді чому я все ще роблю це, чому надсилаю вам офіційні звіти?
Тому що я веду цей блог для того, щоб вести хроніку того, що було повідомлено, аби створити відправні точки для майбутніх досліджень. Дослідження військових питань дуже схоже на математику: потрібна відправна точка. Якщо хочете, "0-значення": щось для початку, на основі чого ви починаєте дослідження, і до якого потім додаєте 1, 2, 3 або будь-які інші цифри, а згодом починаєте застосовувати формули, розрахунки... тобто збираєте інформацію і перепровіряєте все, щоб переконатися чи отримати факти. Іноді в майбутньому з'являється набагато краща, авторитетніша інформація. Але зараз немає іншої "відправної точки", окрім офіційних заяв: навіть якщо я чудово розумію, що вони не є "достовірними", вони допомагають оцінити принаймні загальний масштаб атаки – чи це була "велика атака/зусилля", чи, наприклад, "незначна атака/зусилля".
Очевидно, це не означає, що я приймаю офіційно оприлюднені цифри на віру, або хочу, щоб ви так робили. Ті, хто хоч трохи знайомий з моєю роботою, знають це дуже добре: я ніколи цього не роблю. Щонайбільше, я згадую про них, а потім пропоную цифри, оприлюднені іншими джерелами або засновані на власних дослідженнях. Але це дослідження потребує часу: іноді 30-40 років. І вибачте: я не можу перенестися на 30-40 років у майбутнє прямо зараз...
2. На що націлені росіяни в Україні ("в цей час/рік/сезон")?
Перш за все, слід зазначити, що українська влада дуже добре блокує всю інформацію про те, на що саме націлені росіяни, а не лише про те, по чому росіяни намагаються завдати удару. Тож з України надходить дуже мало достовірної інформації. Дійсно, у всіх соціальних мережах можна знайти лише 6-7 відео та фотографій, що показують "наслідки" російських ударів, наприклад, 29 грудня та 2 січня.
російські контакти та джерела також знають дуже мало.
Результат очевидний: невизначеність. Однак деякі висновки вже можна зробити.
По-перше, на відміну від минулого року/сезону (2022-2023 рр.), коли основною ціллю російських ракетних ударів по Україні були українська електромережа і система енергопостачання (тобто "енергетичний сектор"), цьогоріч або принаймні з 23 грудня 2023 р. і до цього часу (період з 23 грудня 2023 р. по 2 січня 2024 р.) вони, як видається, найперше спрямовані на українську оборонну промисловість.
По-друге, вторинними цілями, схоже, є основні командні об'єкти (або "вузли") Збройних сил України та авіабази Повітряних сил України.
Кілька прикладів.
Київ: 2 січня росіяни стверджують, що вдарили аеробалістичними ракетами "Кинджал" (випущені їхніми винищувачами-бомбардувальниками МіГ-31К) по "головному підземному командному пункту", який, за повідомленнями, на момент атаки займав заступник Головнокомандувача ЗСУ генерала Залужного.
Харків: 29 грудня і 2 січня росіяни заявили, що знищили "підприємство з виробництва БПЛА" (або "завод" чи "складальний цех") у Харківській області.
Одеса: 29 грудня і 2 січня росіяни стверджували, що завдали ударів по "портових спорудах і паливних складах" в районі Одеси.
Київ: 2 січня росіяни стверджують, що збили/знищили/вивели з ладу два зенітно-ракетні комплекси NASAMS у районі Києва.
Військово-повітряні бази ПСУ: 31 грудня росіяни стверджують, що завдали удару по "військово-повітряних базах" ПCУ.
По-третє, для порівняння: за останні один-два тижні мені відомо лише про одне "влучання" – або будь-яке пошкодження – в українську електромережу: удар 2 січня мав залишити без електрики близько 260 тисяч мешканців Києва (не знаю, як довго, але, як завжди, вітається будь-яка інформація/відгук). Причина: повітряна лінія була перерізана незрозуміло чим. Це могла бути російська ракета, український ЗРК або уламки обох... Просто незрозуміло, чи це було навмисно, чи це був нещасний випадок (я поясню причини нижче).
До речі, одна з російських ракет вийшла з ладу і впала на території росії, завдавши значних матеріальних збитків.
І нарешті пов'язане з п.2. питання, чи дійсно росіяни "націлені на цивільне населення" в Україні своїми ракетними ударами (як це широко стверджується)?
Мені шкода розчаровувати, але я так не думаю.
Без сумніву – навіть більше: без жодних сумнівів – російські балістичні та крилаті ракети вже забрали життя сотень українців. Винищили цілі родини. Коли ракета, як, наприклад, Х-22, влітає в житловий будинок... будьте певні, ви не хотіли б цього пережити. Ні вибух від детонації, ні жар, ні тим більше осколки, що розлітаються навколо, ні обвалення будинку, що сталося внаслідок цього...
Проблема: коли хтось використовує такі важкі (і неточні) ракети для ураження військових об'єктів або "просто" об'єктів, пов'язаних із військовими, у міських центрах (незалежно від того, в містах, містечках, селах чи "просто в якихось там хуторах"), постраждають цивільні особи. Так чи інакше. Вони будуть уражені або ракетою, або її ударом, або уламками боєголовки, або уламками збитої ракети, або ракетами, випущеними в спробі збити ракети, що наближаються. Таке вже траплялося десятки разів у цій війні (і в багатьох попередніх війнах теж).
Західне військове керівництво розробило для таких випадків іронічний термін "супутні втрати". У західній громадськості, а потім і в таких конфліктах, як у Лівії, де Захід насолоджувався такою розкішною перевагою, що міг вибирати цілі так, як це було потрібно окремим пілотам, атаки, що спричиняють "серйозні супутні втрати", вважаються "неприйнятними". Однак це не означає, що їх ніколи не було: тим більше, що цього не відбувалося протягом останніх 10-20 років. Більше того, варто лише побачити масу реакцій на західні бомбардування Іраку чи Сирії за останні 10 років або ізраїльські бомбардування Сектора Гази за останні три місяці – і багато висновків стають більш ніж очевидними. Найголовніший із них полягає в тому, що "супутня шкода" не лише регулярно завдається, але й "терпимо сприймається" (іноді навіть "вимагається") громадськістю на Заході. А також те, що західна влада широко бреше про обсяги "супутніх втрат". Якщо ви маєте якісь сумніви, перевірте сайт: airwars.org.
І оскільки такі "практики ураження" не переслідуються належним чином західними цивільними і військовою владою протягом десятиліть... (насправді вони регулярно відмиваються)... ну, поклавши руку на серце: запитайте себе, чому тоді росіян повинно "хвилювати", що вони завдають "супутньої шкоди" Україні?
...Іншими словами: це та сама проблема з неповагою до чинних міжнародних законів і правил ведення війни. Коли Захід систематично ігнорує їх, навіть підтримує порушення законів і правил протягом десятиліть, він створює прецеденти для таких, як "система путіна" в росії, які також ігнорують їх.
4. Кілька запитань були пов'язані з російськими ракетами Х-22 і заявами про те, що українці не можуть їх збити, але також стосувалися пункту 3, тобто "супутньої шкоди".
Я думав, що розглядав це питання в окремому матеріалі. Принаймні, пригадую, що писав щось на цю тему, і намалював наступну ілюстрацію на основі однієї з радянських інструкцій для Х-22, але зараз не можу її знайти. Так чи інакше...
Я намалював це кілька років тому для книги, яку написав мій колега з Великої Британії. По суті, це опис функцій Х-22 та його льотного профілю. Зверніть увагу: Х-22Н – це варіант з ядерним озброєнням. Очевидно, що він не був розгорнутий в Україні...
Суть полягає у тому, що зброя на кшталт Х-22, "Іскандер" і "Кинджал" була розроблена для того, щоб "переманеврувати", "перелетіти" і "пересилити" будь-яку протиповітряну оборону, з якою вони можуть зіткнутися. Подивіться: вони летять на висотах, що перевищують радіус ураження основної маси ракет класу "земля-повітря". Вони спроєктовані так, щоб літати швидше, ніж може зреагувати ворожа ППО; або, якщо не достатньо швидко, то принаймні так, щоб залишити їй дуже мало часу на реакцію. Крім того, вони спроєктовані так, аби пікірувати на ціль на дуже високих швидкостях (так званих "гіперзвукових" швидкостях).
Останнє також означає, що навіть якщо така ракета буде збита при падінні над міським центром, вона все одно майже напевно завдасть певної шкоди. Вона може не влучити в ціль, але навіть пряме попадання, що призведе до її "розпаду" під час падіння на такій високій швидкості, як 2-5 Маха (як у Х-22, "Кинджала", "Іскандера" тощо), все одно майже напевно призведе до "падіння уламків". І ці уламки (наприклад, цілі боєголовки) просто повинні впасти на землю, і вони зроблять це з такою швидкістю і силою, що, швидше за все, повністю знищать, наприклад, типовий сімейний будинок в Україні.
...або половину багатоквартирного будинку...
Кадр із відео, на якому видно палаючі уламки російської ракети, що впала над Києвом рано-вранці 2 січня 2024 року. Будьте певні: незалежно від того, наскільки її "знищили", ця ракета впала, щоб спричинити потужний вибух на землі.
Насправді в таких випадках ніхто не може сказати, де впаде той чи інший уламок. Саме тому для цивільного населення України так само важливо бути дисциплінованим і при оголошенні повітряної тривоги йти до найближчого укриття (незалежно від того, наскільки це проблематично чи довго).
P.S. Так, і такий собі "постскриптум". Ні, у росії не закінчаться балістичні та крилаті ракети найближчим часом. Звичайно, їхні запаси невеликі, але завдяки низьким темпам надання Заходом військової допомоги Україні, а також тому, що Захід досі не зміг перешкодити москві отримувати високотехнологічні компоненти для них з-за кордону (насамперед, зі США, але також з ЄС), у московських "тупоголових командирів" було достатньо часу, щоб відновити їхні запаси.
