Село Великі Озера знаходиться на відстані 132 км. на північ від Рівного й 36 км. – від Дубровиці, – районного центру.
Сутеніє, гілляччя ударяє об скло, за одним поворотом слідує наступний, але пейзаж залишається незмінним - густий сосновий ліс, жодних ознак наближення до населеного пункту, починає здаватися, ніби так триватиме без кінця. Селище причаїлося глибоко в хащах, а мешканці, боячись, що його знайдуть сторонні, сумлінно несуть нічну варту, стережуть єдину під’їзду дорогу, пильно вдивляючись в ніч.
Вчитися копати
22-річний Андрій та 25-річний Василь, увійшовши до кімнати, відразу ж просять, щоб я ставив свої запитання. Видно, не хочуть витрачати час на пусті балачки. Спочатку відповідають досить стримано, проте вже хвилин за десять наввипередки діляться своїми думками стосовно нелегального видобутку бурштину та своєї причетності до нього. Враження щодо певних епізодів у хлопців відрізняються, іноді діаметрально, тому доходить навіть до легких суперечок.
«Ми не кожного дня цим займаємось, – розповідає Андрій. – Наприклад, Василь завтра до Києва їде на роботу». «Там що більше платять?» – запитую. «Коли як, зара тут ціни на бурштин впали, – відповідає Василь. – По-разному буває».
Міліцейські облави – тема, яку копачі готові обговорювати довго, приправляючи свою розповідь «смачними» деталями. Минулого року, – починає Андрій, Куплю (назва урочища за 7-8 км. від Великих Озер), – намагалися взяти в кільце. Він розповідає, що було приблизно 25-30 автомобілів. Як районна, так і обласна міліція. Але селянам вдалося не лише відстояти себе та свою територію, але й дати міліції рішучу фізичну відсіч, – сміється Василь.
Здебільшого все завершувалось побиттям міліціянтів. Кажуть, доходило навіть до того, що копачі відбирали в правоохоронців зброю, а потім обмінювали на пошкоджене чи вилучене обладнання
Хлопці, ніби вихваляючись, хоча самі не були очевидцями, описують кілька випадків протистояння між міліцією та копачами. Здебільшого все завершувалось побиттям міліціянтів. Кажуть, доходило навіть до того, що копачі відбирали в правоохоронців зброю, а потім обмінювали на пошкоджене чи вилучене обладнання. За версією Андрія, міліція приїжджає лише для того, щоб вибити з копачів гроші, і якщо вдається, то нікого не чіпають, тільки тоді, коли люди відмовляються платити – виникають конфлікти.
До цього бізнесу в навколишніх селах долучаються всі, хто хоче та має таку можливість. Дорослі чоловіки, молоді хлопці, навіть люди похилого віку та діти. Останніх беруть із собою старші.
«Восьмикласник Толя (із села Великий Черевень) купив вже шостого мотоцикла і машину за власні гроші», – розповідає Олена. Таких історій, як стане зрозуміло згодом, тут кожен може розповісти з десяток. А брата його мають посадити на 5 років, – додає жінка, після чого нагадує доньці про домашнє завдання з англійської, яке вона має виконати.
Пізніше Олена розповість про те, що школу, в якій вона працює ось уже 22 роки, збираються закрити, а дітей перевести у Великі Озера.
«Вони не хочуть вчитися, – скаржиться вона. Думають лише про те, що після школи зможуть займатися бурштином. Запитують у мене: «Ви вчилися, і що це Вам дало»? А що я можу їм відповісти, – зітхає жінка, – проти правди не попреш».
Віктор Янукович із компанією зупинялись в селі, – говорить Олена, – діставали з кишень гроші, розривали навпіл й кидали на землю, а діти лазили навколішки і збирали їх
Хлопці охоче діляться здогадами про причетність до нелегального видобутку бурштину Олександра Януковича. У 2011 році його молодший брат Віктор разом із друзями брав участь у джиперському раллі рівненським Поліссям. Саме з цією подією люди пов’язують прихід до нелегального бізнесу «сім’ї» Януковича. «Вони зупинялись в селі, – говорить Олена, – діставали з кишень гроші, розривали навпіл й кидали на землю, а діти лазили навколішки і збирали їх». Згадують про місцевих чиновників, зокрема, про колишнього голову райдержадміністрації в Дубровиці. Водночас говорити про тих, хто причетний до цього сьогодні навідріз відмовляються.
Контроль над нелегальним видобутком переходить із рук у руки. Часто трапляються конфлікти між своїми. Якщо родовище знаходиться поблизу села, то й копають там місцеві. Явище набуває масового характеру. За словами хлопців, чи не кожен другий купує собі мотопомпу і наймає на роботу 5-6 осіб. В рубриці «оголошення» районної газети легко знаходимо інформацію про продаж таких помп.
Дехто з власників помпи наймає на роботу ще й так званих «фішок» – людей, які стоять на «шухері» по дорозі з Дубровиці. В разі міліцейської облави вони по телефону повідомляють старателям про наближення правоохоронців
Андрій та Василь теж так працюють. Дехто з власників помпи наймає на роботу ще й так званих «фішок» – людей, які стоять на «шухері» по дорозі з Дубровиці. В разі міліцейської облави вони по телефону повідомляють старателям про наближення правоохоронців. Андрій розповідає, що в таких випадках люди встигають за 7-8 хвилин зібрати і завантажити до машин все наявне обладнання, й зникнути з місця. Тоді всі, хто працює, допомагають один одному. Проте працювати «фішкою» – ризиковано, адже якщо проґавиш міліцейське авто – дістанеться від своїх, а якщо зловлять правоохоронці, то теж легко не відбудешся.
Олена розповідає про один з таких випадків. Коли міліція вже проїхала повз, чоловік, який стояв при дорозі, намагався подзвонити, щоб попередити копачів. Тоді з машини помітили світло телефону в темряві і повернулись. Після цього чоловік потрапив до лікарні з численними травмами. «Можуть і свої закласти», – говорить Андрій. «Як це свої?», – дивуюсь. «Ну так, хтось комусь дорогу перейшов чи ше шось зробив», – пояснює.
Під час нашої розмови до хлопців неодноразово намагаються додзвонитися, але ніхто з них жодного разу на дзвінок не відповідає. Не знаю напевне з чим це пов’язано, але чомусь здається, що таким чином вони виявляють свою повагу, навіть не так до мене, як до моєї зацікавленості їхнім життям, їхньою розповіддю.
«От, якби тебе зараз (вночі) до Будимля завезти, – міркує вголос Олена, – щоб ти сам побачив, як вони там з ліхтариками бурштин шукають, то місто не зрівняється. Але якщо «шухер», – я тобі не позаздрю, та і їм теж».
Вже на дворі запитую, чи не зможе Андрій відвезти хоча б до Куплі. «Там всьо контролюється, – відповідає він, – а стороннім вхід заборонено. От якби хоч спецодяг був, то можна було б і спробувати, – ніби починає вагатися. А так, я то втечу, – сміється, – а ти?».
Хто роками займається, той і має
Місцеві чоловіки використовують будь-яку можливість для заробітку, – їздять на сезонні роботи, заготовляють ліс, вимивають бурштин. Звісно не всі, – в самому центрі села, біля невеликого дерев’яного магазину помічаю кількох вже напідпитку, а на годиннику лише десята ранку. Згодом виявиться, що один з хлопців, той що був на милицях, теж займається видобутком бурштину, але травму отримав не в лісі. Школа знаходиться навпроти кладовища, трохи далі сільрада, кілька магазинів та новобудова – сільська лікарня. Щоправда вона вже не працює, як пояснила нам Олена, тому, в разі потреби, доводиться їздити в Дубровицю.
Бібліотекарка, пані Тетяна залюбки погоджується провести до могильної плити Віткевича. 12 квітня 1988 року його прах, на вимогу польської громадськості, було перепоховано в рідному Закопане.
«Наше село, – розповідає вона по дорозі, – дуже мало живе за рахунок бурштину. От у Будимлі, там такі хати будують, що нам і не снилося. А які там магазини. Ото село живе за рахунок бурштину. Вони міліонери там. Але розповідати про це ніхто не хоче, через кримінальну відповідальність (за порушення правил охорони надр). А як воно розбудувалось. Я 20 років там не була. Знаю, що в моєї колеги покійної там була крайня хата. Кажу чоловікові, тож тут десь вона була, але там за тою хатою вже такі будинки набудували. Біля села відразу річка, а за річкою вже видобувають бурштин».
«А в нашому селі літом ягоди заготовляють, – продовжує, – дорогі зараз трохи. Ожину беруть, єгерями трохи молодь працює у лісництвах. В нас нема таких достатків у людей. Ви самі бачите які у нас хати. Ми з одним чоловіком в Будимлі розговорились, – розповідає далі жінка – і він мені сказав, що наші люди порівняно спокійні. В нас ніколи не буває, щоб міліцію гонили, а от в Старому Селі (Рокитнівський район), там народ смілий, якщо міліції приїхало мало, а їх більше, – то й машини попалять, і міліцію поб’ють.
Я скажу вам те, що будь-хто тут скаже, – підсумовує жінка, – наше село за рахунок бурштину не живе. Бо в нас його тільки недавно почали видобувати, з минулої осені. А по інших селах займаються вже роками. Хто роками займається, той і має».
Йокнапатофа: історія одного копача
Розповідають, що у Будимлі краща ситуація з видобутком?
Так, там є кілька мільйонерів, родовище дуже близько біля села – переїхав річку й копаєш. Там все село цим займається.
А в Куплі що, там теж були хороші поклади?
Там тоже є.
Але у вас менше цим займаються?
Ну як, у нас не менше, просто менше помп. Хтось може на когось робити.
Скільки ти більше всього заробляв за раз, за сезон?
Я не рахував. Не знаю.
Розцінки від чого залежать?
Від місця.
Які розцінки в Куплі?
Раніше платили 500, якщо працюєш на того, хто має помпу. Зараз 300.
Ти збираєшся й далі займатися бурштином?
Якщо «менти» підуть, то буду.
А чому у вас не так як у Будимлі?
Ну, воно як виходить, треба шукати місця. В одному може бути, а поруч – нема.
Як гадаєш, будуть Куплю далі розробляти? Може там бути так, як зараз в Будимлі?
Може.
А якщо закон про легалізацію приймуть?
Якби його легалізували, то і приймали б стабільно, якісь проценти на державу, а решта собі, так виходить.
Якщо відкриється підприємство і буде фіксована зарплата? Незалежно від видобутку – 1500грн, наприклад, ти пішов би працювати?
Чого ж ні, пішов би. Якщо така робота буде постійно, то звичайно пішов би.
Ти навчався після школи?
Після 11-го класу пішов в Сарненський технікум на будівельника. Провчився рік, міг піти вчитися далі, тоді міг би стати майстром чи прорабом, але випала можливість поїхати у Київ, і я поїхав. Бо там вже треба було гроші за навчання платити.
Коли ти вперше копав бурштин?
Влітку 2012 року, з одногрупником. Копали лопатами.
Багато заробили?
По 500 грн.
Це ж небезпечно?
Був випадок, що недалеко від села хлопця деревом привалило.
Ці території з покладами бурштину поділені між населенням?
Ні, вони взагалі не поділені.
Якщо родовище близько біля села, копають лише місцеві?
Та ні, приїжджі теж можуть копати. А з іншого боку, якщо село не захотіло, щоб приїжджі копали, то й не дадуть. Або гроші потрібно платити.
Хто бере участь в облавах?
Міліція з області, з району.
Яка їхня основна ціль?
Виходить, що кожний хоче собі відхопити шматок. Якщо нема «фішок», то вони заїжджають і починають качати права. «Фішки» – це як окрема професія. І платять їм за роботу по-різному, залежно від умов. Можуть отримувати від 200 до 300 гривень. А можуть і по 500 за годину.
Ти сам під «облави» потрапляв?
Один раз потрапляв. Зловили навіть. Нас було шестеро, з помпою. Працювали ввечері. Коли «менти» нас накрили, ми запропонували їм 100 баксів, але один сказав: «допиши нулика», ми відмовились, тоді нас спакували і з усім обладнанням повезли в Дубровицю. По дорозі я подзвонив до знайомих хлопців, і вони змогли домовитись. Не знаю як. Мабуть заплатили. Ми могли б тоді і не попастися. Просто «фішку» не виставили.
Ми підходимо до «пробки», і Микола розповідає, що вона зроблена ручним буром, глибина три метри. Але тут бурштину не було, каже він. Пробок від бура взагалі небагато, більше від помп.
Ти не збираєшся купити помпу, щоб серйозно зайнятись видобутком?
Та, ні. Насоси дорогі, компресор дорогий. Поки не планую.
Скільки заробляєш у Києві?
6 тисяч.
Чим плануєшся займатися?
На Київ буду їздити. Хто куди: хто на Київ, хто з сачком, хто бовтається.
Часто ти їздиш «бовтати»?
Часто. Якщо бовтають вночі, то підсвічують ультрафіолетовими ліхтариками. В залежності від того, який це бурштин він світиться або салатовим або голубим.
Перекупники часто приїжджають в село?
Постійно.
Які у копачів з ними стосунки?
Дєлові. Нас не цікавить скільки вони заробляють. Ми здаємо, получаємо свої гроші – і все.
Звідки вони?
З Дубровиці, Сарн, Рівного. Навіть китайці приїжджали. З перекладачем. Раніше розрахунок був у доларах, а зараз, коли впала ціна, то в гривнях. Ціна впала минулої осені через коливання курсу долара та зменшення попиту з-за кордону.
А напряму хтось бурштин збуває, без перекупників?
Не чув про таке.
Підходимо до ще одного отвору в землі. Ця «пробка», – говорить Микола, – зроблена помпою.
Розкажи як це відбувається?
Спочатку роблять дірку, а потім розмивають. На тичку намотується шланг й опускається вниз, запихається в пісок, так вимивається. Два шланги приєднують до помпи або просто переробленого мотору з мотоциклу чи машини. Один шланг опускають у канаву з водою, інший – в яму, де може бути бурштин. Водою яма вимиваються і шматочки бурштину різного розміру час від часу з’являються на поверхні разом зі сміттям, глиною та піском, а люди стоять навколо і намагаються зловити їх сачками.
Скільки людей стоїть на такій «пробці»?
Від 2 до 4 чоловік. Залежить від потужності мотору. Все одно за раз все не викопаєш. Лише 20-30%. Можна «бовтати» після того, як бригада залишила одну лунку й перейшла на іншу. З цим нема ніяких проблем. Якщо лунку залишили, ти спокійно можеш там «бовтати». Всім байдуже, і там теж можна щось знайти.
Я тут раз «двойку» найшов, - каже Микола, а далі розповідає про різновиди каменю: «мінусовка» - від найменшого до 2-х грамів, «двійка» - від 2-х до 5-ти, «п’ятірка» - від 5-ти до 10-ти, «десятка» - від 10-ти до 20-ти, і т.д.
Які розцінки на бурштин?
«Мінусовки» окремо не беруть, лише від 1 до 2 грамів, по $35-40/ А того року брали по $170.
За «п’ятірку» - $450. За «десятку» - $1200. Якщо камінчик з мухою чи павуком, то «десятка» може десь $600 коштувати. А якщо, наприклад, «двохсотка», то рахується за вагу, і окремо за муху.
Де можна здавати камінь?
Зараз у сусідньому селі. В нас взагалі мало точок. Позакривали. А приймати може, як місцевий, так і приїжджій. Була ситуація, коли в мене вдома приймали. Перекупник під’їхав, й потім вже всі інші підходили, щоб здати.
Ти один в сім’ї?
Ні. Сестра старша є, заміжня. Брат в цьому році школу закінчив.
Чим займається?
Теж бурштином. Сьогодні поїхав копати.
Брат поїхав, а ти чого ні?
Його беруть на роботу, йому запропонували, а мене – ні. А з сачком їхати я не схотів, смисл мені... Коли далеко десь їхати, де можна добре заробити, то є смисл. А тут вони працюють «китайками» - малопотужними моторами, тому на «підхватці» не багато зловиш, бо апарат слабенький, і менші потоки води. В нас в селі великих моторів дуже мало. Але взагалі багато хто займається бурштином, чим далі, тим більше людей. Кожен другий, напевне. От тільки, якщо раніше приймали все підряд, то зараз прозорий камінь не беруть, кажуть, що скло. Раніше такий навпаки більш цінним вважався, а мутний гірше брали, його люди навіть намагались відшкрябати.
Скільки ти в загальному займався бурштином?
Півроку десь. Якщо порахувати всі дні. Я й в Києві дні рахую, але там морально важче. Ціни всюди виросли, на продукти, за житло платити, а за роботу залишились такі самі.
А що ти там робиш?
Штукатурю, плитку кладу.
Не хочеш звідси кудись перебратися?
Поки, ні. А там видно буде. Якшо вже живеш тут, то не хочеться нікуди їхати, бо ти якось сильно прив’язаний до цих місць.
Повертаємось назад до села. Пропоную Миколі сходити разом на пиво і ще трохи поговорити.
Ні, – відповідає він, – смисла нема. Я зараз додому, поїм, та й на рибалку.
23 квітня Верховна Рада ухвалила в першому читанні законопроект про особливості видобутку бурштину-сирцю на родовищах і проявах, які не мають промислового значення.
Залишається сподіватися, що закон таки буде прийнято в цілому і це, хоча б з часом, проте призведе до реального врегулювання ситуації. А звичайні люди, які заробляють видобутком собі на життя, отримають можливість робити це легально.
