Чорноріченський каньйон в Криму. Початок (фото)
Чорноріченський каньйон ось уже три роки манив мене, особливо після того як я прочитав про нього у Каті. Про цю ущелину, по якій протікає одна з найбільш повноводних річок Криму, у мене було уявлення як про надзвичайно важкодоступне місце. Виявляється я помилявся, все виявилося набагато легше, ніж очікувалось.
Одна справа здалеку, а коли приходиш на місце багато орієнтирів зміщуються в просторі. Тому я спочатку трохи не пішов у Алсу, але добре, що на шляху трапився місцевий і вчасно повернув мене назад.
Виявляється, те, що здалеку йшло вправо, поблизу йде вліво :) Але я тут все одно примудрився вибрати праву стежку і мій шлях від цього став в два рази довший і важчий.
Не завжди праве виявляється вірним, але зручна натоптана стежка, здавалося, вела мене в зовсім правильному напрямку. Хвилин через двадцять я опинився біля річки. Ну тепер я не заблукаю - йдучи вгору за течією завжди опинишся в якомусь місці :)
Але довго йти по руслу мені не довелося, шлях по правому березі закінчувався біля скелі висотою метрів двісті!
Звичайно можна було перейти на інший берег по колоді, але ця переправа видалась мені занадто ненадійною. Опинитись по пояс у воді на початку подорожі - не дуже весела перспектива!
Довго я не роздумував і поліз вгору по схилу, щоб обійти цю ділянку річки. Що Бог не дає то все на краще - ось і мені випала можливість помилуватися на осінній каньйон згори.
Схили в цьому місці на моє щастя виявилися не дуже крутими. Хоча є досить небезпечні ділянки зі щебенюватими осипами.
З півгодини підйому і ось уже я нагорі - торжествую в оточенні осінньої пишноти Кримських гір!
Непрохідна ділянка річки залишається позаду і я починаю знову спускатися в каньйон. Спуск як завжди є складнішим за підйом, особливо якщо йти невторованим шляхом.
Тут уже без палиці-виручалки не обійшлося. Хоч я і намагався йти по діагоналі,
але поверхня схилу, усипана дрібною щебінкою, постійно загрожувала прокатати
мене вниз на п'ятій точці.
Якщо шлях нелегкий, закінчення його радує до беспамяті, особливо, коли очам твоїм
відкривається ось така краса!
По правому березі річки проходить широка стежка, а лівий у цьому місці являє собою абсолютно прямовисну високу кам'яну стіну.
Річка то розширюється тихими заплавами, в яких і течії не видно, то перетворюється у стрімкий бурхливий потік.
Пейзажі один мальовничіше іншого змінюються через кожні кілька кроків, тільки не лови ґав! Адже час же не гумовий і доводиться йти вперед майже без зупинки.
Але іноді перед такою чарівною красою доводиться зупинятися і завмирати в благоговінні та подяці долі, що привела мене в це дивовижне місце.
Важкувата, я вам скажу, була справа відібрати з п'ятисот фотографій кілька де-
сятка для того щоб укластися хоча б у два пости.
Як не радів я легкою стежкою вздовж берега, але незабаром довелося знову підніматися в гору. Попереду почулися п'яні крики і регіт компанії, відпочиває на природі, а я волію ці зборища обходити стороною.
Другий мій підйом був легше попереднього і зайняв хвилин п'ятнадцять.
В результаті я опинився на широкій дорозі, по якій, нікуди не звертаючи, і пройшов залишок свого шляху.
Оригінал: igorsamusenko.livejournal.com
