Поліське. З історії мертвого міста зони відчуження(фото)
Четвертий за розмірами в Київській області Поліський район — найменш заселений. На одному квадратному кілометрі тут проживає лише п’ять чоловік. І причини — не лише природні особливості краю, а сумнозвісний Чорнобиль.
Центром району до 1993-го року було однойменне селище. Нині — одне з багатьох мертвих поселень Зони відчуження.
Cуперечливі відомості щодо заснування поселення. Першу документальну згадку датовано 1415-м роком. Проте вже очевидно, що заснували містечко ще за часів Київської Русі. Причому заснували саме євреї, тікаючи від утисків київських правителів.
(Щоправда за ґаздування деяких князів євреям в Києві було геть не зле. Навіть Львівська брама колись називалась Жидівською через тамтешні іудейські квартали).
Упродовж століть Хабне залишалось одними з найбільших іудейських центрів на теренах сучасної України. За Литовської держави, як і за Речі Посполитої містечко мало власні укріплення з дерев’яними стінами й баштами. Проте найголовнішим захистом для поселення служили дрімучі ліси й болота.
Містечко належало до Овруцького повіту, а після входження до складу Росії — до Радомишльського. Деякий час господарями краю були Радзівілли, на згадку про те одна із приміських слобід так і називалась, Радзивіллівська.
На урізноманітнення етнічного складу вплинула побудова кількох мануфактур, зокрема — швейної. Працювали також численні артілі, винокурні, кілька цегельних виробництв, кузні. На річці Уж, притоці Прип’яті звели греблю.
На початок XX століття в Хабному проживало 1700 чоловік, поляків, українців, але переважно — євреїв. «Хабне — не Одеса. Відколи Хабне існує, єврей ще ніколи не порушував там суботнього спокою.» — Так згадується тогочасне поселення в однойменному оповіданні Шолома-Алейхема.
До речі, прочитайте при нагоді це оповіданнячко. Воно геть невелике, але дуже колоритне.
Хабне — це містечко. Є таке містечко, що зветься Хабне, і має воно все, що містечкові належить: пошту, казенного рабина, річку, духовного рабина, телеграф, кладовище, пристава, училище, хасидів, дві синагоги, дуже багато бідняків, дуже мало заможних, як звичайно в наших маленьких містечках.
На жаль, я не намагався у хащах відшукати будівлю місцевої школи — це і є одна з колишніх синагог. Мав би зберегтися і польський костел, перебудований на палац піонерів.
Громадянська війна завдала мешканцям міста чимало лиха. Євреї Хабного навіть утворили загони міліції — «охорону» — що прославилась далеко за межами краю. За радянської влади містечко стає районним центром. В 1934-му його, як і район називають іменем секретаря ЦК Лазаря Кагановича та його брата.
(Зустрічається згадка про те, що Кагановичі народились в Хабному, проте насправді брати-більшовикі народились в іншому селі Радомишльського повіту. У сталінські часи їх рідне село звалося Кагановичі Другі, а Хабне — відповідно Перші).
Колективізація, голодомор, геноцид Другої світової знищили більшу частину населення містечка, яке стає селищем міського типу. В 1957-му його називають Поліським. Більшість будинків у центрі селища — 1960-70-х років. Тоді ж у містечку будується кілька нових промислових підприємств.
Під час Чорнобильської катастрофи 1986-го Поліське потрапляє в радіоактивний «західний слід». Тим не менше, сюди відселяють чимало жителів Прип’яті, зокрема й адміністративні установи. Ведеться інтенсивне міське будівництво.
Аби ліквідувати наслідки забруднення, переасфальтовуються всі вулиці, прокладаються нові водогони, на всіх будинках замінюється покрівля. Проте Поліське залишається небезпечним для проживання 12 тисяч жителів — саме таке було населення містечка на час аварії.
Після проголошення незалежності ще якийсь час тривають дискусії, місто відносять до категорії «гарантованого добровільного відселення». Однак згодом Верховною Радою ухвалюється рішення про обов’язкове відселення — мешканців Поліського переселяють до Баришівки, Березані, Переяслава-Хмельницького, Сквири, Яготина.
Районний центр переносять до села Радинка, а пізніше — до Красятичів без перейменування району. А саме Поліське в 1999-му році офіційно стерли з карти України.
І про знаменитих поліщуків. В Хабному народився Ісер Куперман, видатний шашкіст, гросмейстер, багаторазовий чемпіон світу. Опосередковано рідним може вважати містечко актор Костянтин Хабенський. Принаймні прізвище його має до Хабного прямий стосунок.
Вже у Поліському народився політик В’ячеслав Кириленко. Мені не вдалося знайти будь-яких згадок В’ячеслава про його малу батьківщину. Проте декому з колишніх мешканців містечка ще болить. Ось цей щирий і сумний допис я знайшов на стіні однієї з центральних руїн.
Попри доволі суворий охоронний режим Чорнобиля чи тим паче Славутича, мародери, як відомо, повикорчовували навіть батареї з покинутих осель. Проте й досі тамтешні помешкання та установи багаті на численні артефакти.
Потрапити до Поліського значно легше. А отже звідси повиносили все, що можна і неможна. Мародери версії 2.0, напевне, більше розважаються, ніж мають з того якийсь зиск.
Між іншим, на сьогодні в Поліському мешкає з десяток самоселів. З цим фактом вже змирилась і адміністрація Зони. Крім того, відкритим є доступ у поминальні дні, на гробки.
Читачі моїх дописів вже напевне знають, що від єврейської України залишились хіба що скелети мертвих синагог. Від України татарської — деякі топоніми, від України скіфської — кургани та баби у степах. Селище Поліське, як і сусідній Чорнобиль (якщо вже забувати про їх єврейське минуле) — мертві пам’ятки України радянської.
Оригінал: mr-brut.livejournal.com
