Черговий порятунок чергового банку

О, так - ще один банк потребує порятунку, на цей раз в Іспанії. Хто б собі міг це уявити?

Відповідь очевидна - усі це знали. Справді, вся ця історія починає виглядати як комедійна рутина: і знову падає економіка, безробіття зростає, банки потрапляють в біду, уряди поспішають на допомогу - але чомусь лише банки отримують порятунки, а не безробітні.

Щоб усе було зрозуміло: іспанські банки дійсно потребують порятунку. Іспанія була явно на краю "порочного кола" - добре зрозумілого процесу, в якому стурбованість платоспроможністю банків змушує банки продавати власні активи, що призводить до зниження цін на ці активи, що робить людей ще більш стурбованими платоспроможністю банків. Уряди можуть припинити розгортання цього порочного кола через вливання коштів. Проте, в даному випадку власна платоспроможність іспанського уряду під питанням, тому гроші повинні були надійти від більш потужного європейському фонду.

Отже, немає нічого обов’язково поганого в цьому останньому плані порятунку (хоча багато чого залежить від деталей). Вражає, однак, те, що навіть тоді, коли європейські лідери разом складали план цього порятунку, вони відверто сигналізували, що у них немає жодних намірів змінювати політику, яка залишила майже чверть працівників Іспанії - і більше половини молодих людей - безробітними.

Пол Кругман. Фото: gawker.com

Зокрема, минулого тижня Європейський центральний банк відмовився знижувати процентні ставки. Це рішення було очікуваним, але це не повинно приховати від нас той факт, що все ж воно було глибоко дивним.

Безробіття в єврозоні зростає, і все вказує на те, що континент вступає у фазу нової рецесії. У той же час, інфляція сповільнюється, і ринкові очікування стосовно майбутньої інфляції падають. За всіма звичайними правилами грошово-кредитної політики, така ситуація вимагає агресивного зниження ставок. Проте Центральний банк і пальцем не ворухне.

І це навіть не беручи до уваги зростаючий ризик розвалу єврозони. Роками Іспанії та іншим проблемним європейським країнам говорили, що вони зможуть відновити свою  економіку за рахунок поєднання політики жорсткої економії бюджетних коштів та "внутрішньої девальвації", яка загалом означає скорочення заробітної плати. Тепер абсолютно зрозуміло, що ця стратегія не може працювати, якщо немає сильного зростання економіки і, звичайно ж, помірної інфляції в країнах європейського "ядра", головним чином у Німеччині – що додає зайвого приводу, щоб утримувати процентні ставки на низькому рівні і друкувати зайві гроші. Проте, центральний банк і пальцем не ворухне.

Тим часом, високопоставлені чиновники стверджують, що програми економії і внутрішньої девальвації насправді повинні запрацювати, потрібно лише дійсно вірити в їхню необхідність.

Молодь в Іспанії вимагає роботи. Фото: cryptome.org

Розглянемо, наприклад, те, що Йорг Асмуссен, німецький представник в правлінні Європейського центрального банку, зовсім недавно сказав у Латвії, країні, яка стала прикладом для наслідування нібито успішної програми економії. (Раніше Ірландія вважалася таким прикладом, проте, ірландська економіка надалі відмовляється відновлюватися).

"Основна відмінність між Латвією та Грецією полягає в ступені національної відповідальності за виконання програми коригування економіки - не тільки національних політичних органів, а й самого населення", - сказав пан Асмуссен.

Назвіть це підходом  Дарта Вейдера до економічної політики, адже пан Асмуссен по суті хоче сказати грекам: "Я знаходжу вашу зневіру тривожною".

Ну, й нічого, що латвійський успіх складається з одного року дуже хорошого зростання після економічного спаду майже депресивних масштабів протягом останніх трьох років. Очевидно, що 5,5-відсоткове зростання набагато краще, ніж нічого. Але варто зазначити, що американська економіка зросла майже в два рази більше у 1934 році - на 10,9 відсотка! - після виходу із найгіршого періоду Великої Депресії. Тим не менш, Депресія була далека від завершення.

Все більше молоді в Європі залишається без роботи. Фото: socialistrevolution.org

Співставте все це разом, і ви отримаєте картину, де європейська політична еліта завжди готова до дій, щоб захистити банки, але зовсім не бажає визнати, що її політика зраджує людей, яким економіка повинна служити.

Тим не менш, чи ми набагато кращі? Найближча перспектива Америки не настільки страшна, як у Європі, але власні прогнози ФРС передбачають низький рівень інфляції і дуже високий рівень безробіття в найближчі роки – це саме ті умови, за яких ФРС повинна негайно вдатися до дій, щоб стимулювати економіку. Але ФРС і пальцем не ворухне.

Чим пояснюється цей трансатлантичний параліч перед обличчям триваючої людської та економічної катастрофи? Політика, безумовно, частина цього -  що б вони не говорили, керівники ФРС явно залякані попередженнями, що будь-які експансіоністські дії будуть розглядатися як план порятунку президента Обами. Цьому також сприяє стереотип, який розглядає економічні нещастя як якусь спокуту, що є прикладом менталітету, який британський журналіст одного разу назвав "садо-монетаризмом".

Якими б не були глибокі корені цього паралічу, стає все більш зрозумілим, що потрібна буде відверта катастрофа, аби сталися реальні політичні дії, окрім порятунків збанкрутілих банків. Але не впадайте у відчай: тими темпами, якими події розгортаються зараз, особливо в Європі, відверта катастрофа вже не за горами.

Оригінал: The New York Times

Переклад: iPress.ua