Чому я залишаюся песимістом щодо європейської платоспроможності

Я повинен був знати, що станеться, коли я поставив відкрите запитання в кінці своєї колонки. На минулому тижні я запитав, як це може бути, що той, хто був песимістом з приводу єврозони шість місяців тому, може стати оптимістом сьогодні?

Якщо ви завжди вважали цю кризу лише кризою ліквідності – тоді вам не потрібно хвилюватися, і ви б мали право для оптимізму сьогодні. Якщо ви вважали її кризою платоспроможності, як і я, у вас повинні залишитися підстави для стурбованості сьогодні.

Кілька читачів дорікали мені, абсолютно справедливо, що я запропонував тільки крайній вибір. А як щодо кризи платоспроможності, яка викликана проблемами ліквідності – так званої самовідтворюваної кризи платоспроможності?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Європа повинна подолати страх через кризу

Платоспроможність, врешті-решт, є аналітичною концепцією. Вона залежить від рівня заборгованості, майбутнього зростання, здатності залучення багатств приватного сектору через оподаткування, здатності залучення коштів за рахунок приватизації і, звичайно, майбутніх ринкових процентних ставок.

Розумні люди можуть звичайно погодитися не з усім цим. Навіть Німеччину можна вважати неспроможною, якщо взяти до уваги досить високі процентні ставки.

Відрізняючи чистий суверенний ризик (мінус умовні зобов'язання перед фінансовим і нефінансовим приватним сектором) від ризиків, які виникли виключно у тих секторах, моє судження про платоспроможність різних суб'єктів у єврозоні є наступним.

До першої категорії я відношу Грецію, як беззастережно неплатоспроможну, Італію та Португалію, як платоспроможні, але за умови повернення до стійкого зростання. Я вважаю уряди Іспанії, Ірландії і решту в корені платоспроможними – мінус банки, звичайно. До другої категорії я відношу, як неплатоспроможний, приватний та фінансовий сектори в Іспанії, Португалії та Ірландії.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як знайти справедливий капіталізм і прибутковий соціалізм

Після того, як ви поєднаєте суверенні ризики і ризики фінансового сектору, ситуація стає більш складною. Суть моєї розповіді в тому, що національні обмеження не зняли, а можливо, навіть збільшили загальний ризик платоспроможності в системі.

Гірше того, я вважаю, що перспективи платоспроможності погіршилися за останні шість місяців через вплив жорсткої економії на економічне зростання в той час, коли процентні ставки досягли своїх найменших показників.

Економісти Дон Холланд та Джонатан Портес вказали ще одну причину, за якою фінансовий мультиплікатор є незвичайно високим на даний момент: усі проводять політику жорсткої економії одночасно. Ми можливо цілком перетнули лінію, за якою економія не тільки підняла коефіцієнти заборгованості в короткостроковій перспективі, чого і слід було очікувати, але може призвести до їх зростання навіть у довгостроковій перспективі – у такий спосіб вона може стати цілковито провальною.

Отже, якщо ви розпочали з того, що й я, ви не можете бути оптимістом. Але знову ж таки, як говорить ірландське прислів'я, ви могли починати зовсім не звідси.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Економічне відродження США – це небезпечний міраж

Джон Мак-Хейл, професор економіки Національного університету Ірландії, місто Голуей, стверджує, що офіційна політика може відновити фінансове здоров'я в умовах самовідтворюваної кризи платоспроможності, у випадку виконання деяких умов. Він перераховує чотири.

По-перше, підтримка ліквідності, яку забезпечує Програма валютних трансакцій Європейського Центрального Банку та інші механізми, повинна бути надійною. По-друге, умови повинні бути розумними. По-третє, умови повинні бути гнучкими – непередбачені потрясіння не повинні викликати фінансові зміни у майбутньому. По-четверте, зв'язок між втратами банківського сектору і накопиченням державної заборгованості потрібно розірвати.

Я визнаю, що ці умови, особливо четверта, зможуть відновити платоспроможність скрізь, окрім Греції. Проблема в тому, що вони є протилежними до офіційної політики. ЄЦБ лише недавно оголосив про програми OMT (валютних трансакцій). До цих пір ніхто не подав заявку на їх проведення.

Іспанський прем'єр-міністр продовжує вперто триматися, і я сумніваюся, що він подасть заявку цього року. OMT може у підсумку залишитися примарою. Як і в казці Ганса Крістіана Андерсена – я пишу цю статтю із Данії – зовсім незабаром якийсь хлопчина на ринку облігацій вигукне, що Маріо Драгі зовсім не має одягу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Декілька варіантів відмови Європи від політики жорсткої економії

По-друге, такою була і продовжує бути офіційна політика, що країни повинні вдаватися до додаткових програм жорсткої економії, якщо їм не вдається досягнути скорочення номінальних показників дефіциту – що і відбувається, тому що вони продовжують недооцінювати фінансовий мультиплікатор.

Нарешті, хоча я припускаю, що лідери єврозони насправді хочуть створити дієвий банківський союз, я не бачу великих шансів, що це призведе до розділення банківських і суверенних ризиків. Ангела Меркель зрозуміло заявила, що цього не відбудеться.

Основне значення OMT, якщо ця програма коли-небудь стане реальністю, було б запобігання розгортанню спіралі між банківськими зобов’язаннями і суверенними боргами протягом приблизно двох-трьох років. Це було б важливо саме по собі, але це не може поліпшити основну платоспроможність різних суб'єктів, враховуючи нинішні політичні рішення.

Ми можемо зробити деякі сміливі припущення на майбутнє – розділення банківських та суверенних ризиків, готовність до фіскальних трансфертів, готовність відмовитися від жорсткої економії – всі ці заходи стоять у повній протилежності до офіційно оголошеної політики. Проте, платоспроможність залежить від припущення, що офіційна політика є брехнею. Звичайно, це також є всього лиш припущенням.

Оригінал: Financial Times

Переклад: iPress.ua