Сліпе правосуддя

Іноді злочин може перетворитися на незвичайний соціальний дивіденд. У 2010 році у Музеї сучасного мистецтва міста Сан-Паулу відбулася виставка робіт, які були вилучені із колекцій різних шахраїв і наркоторговців. Окремі витвори мистецтва належали засновнику бразильського банку Banco Santos, який зазнав краху в 2005 році. Після ліквідації банку Едемар Сід Феррейра втратив колекцію творів мистецтва, свій будинок, був визнаний винним у "злочинах проти національної фінансової системи", у відмиванні грошей і був засуджений до 21 року позбавлення волі.

Добре це чи погано, однак багато людей хотіли б відправити значно більше банкірів за грати за їх роль у знищенні фінансової системи Заходу. У Великобританії жодному високопоставленому банкіру не були пред'явлені кримінальні звинувачення, пов'язані з банкрутством фінансових установ. Лише невелика кількість банкірів зіткнулися з м'якою санкцією — їх відсторонили від керівництва банком або компанією. Іншим довелося дати згоду регуляторам не робити цього. (Політики запропонували ввести "презумпцію", за якою керівникам банку-банкрута потрібно автоматично заборонити управління іншою установою до тих пір, поки вони не зможуть довести свою невинуватість).

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Найгучніші банківські скандали цього літа

В Америці Федеральна корпорація страхування депозитів з 2010 року подала більше 40 позовів проти посадових осіб та директорів різних проблемних установ. Варто очікувати продовження відповідних дій. Проте, прокурори  запропонували зовсім мало кримінальних звинувачень проти відомих банкірів. Американський уряд може похвалитися першим пов'язаним з кризою засудженням старшого банкіра, співробітника Credit Suisse, звинуваченого в махінаціях з іпотечними цінними паперами. Остаточний вирок Каріму Серагельдіну буде винесено в серпні.

Прокурорська сором'язливість британської та американської влади контрастує з набагато жорсткішим підходом їх попередників і влади в інших країнах. У США під час кризи заощаджень і позик (S&L crisis) в 1980-х роках понад 800 банкірів потрапили до в'язниці. Десять років по тому директорам британського банку Barings, який зазнав краху через діяльність трейдера Ніка Лісона, було заборонено займати директорські посади, незважаючи на відсутність прямого відношення керівництва до порушень свого підлеглого. В інших країнах, наприклад в Ісландії та Німеччині, застосували більш "м'язистий" підхід у таких випадках (див. таблицю).

Деякі з цих відмінностей, здається, залежать від політичної волі керівництва країни. Федеральний уряд США виділив значні ресурси для розслідування випадків шахрайства під час S&L кризи.

Вільям Блек, професор Університету Міссурі в Канзас-Сіті та колишній представник банківського регулятора, який брав участь у висуненні звинувачень керівникам установ, що спричинилися до S&L кризи, засвідчив перед законодавцями, що регулятори надали зовсім мізерну допомогу ФБР під час розслідування причин поточної кризи.

Уряду Ісландії вдалося зібрати спеціальну групу з понад 100 слідчих, які довели вину менеджерів, що відповідали за керівництво банку-банкрута Glitnir, і які збираються висувати звинувачення проти інших відомих банкірів і бізнесменів, у тому числі босів двох інших великих банків Ісландії.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Скандал Barclays Libor: як ми можемо змінити банківську культуру?

В Іспанії ведеться розслідування щодо поведінки 90 колишніх керівників банків та членів ради директорів. Ретельно розслідуються різноманітні хитрі угоди з підставними особами, пільгові кредити для самих себе, позачергові виплати заробітної плати та надання пенсійних пакетів, переплачені "золоті" рукостискання і щедрі виплати за участь в урочистих зустрічах із підписання різних угод і контрактів.

Існують також певні відмінності в законодавстві, яке застосовують в різних країнах. Основна причина слабкості американських та британських регуляторів і прокурорів полягає у тому, що їм дуже складно довести зв'язок між правопорушеннями, які відбуваються на нижчих керівних ланках банку із найвищим керівництвом банку, наприклад у випадку із ставкою LIBOR. Іншою причиною є те, що, як правило, законом не заборонено посадити банк "на мілину" через власну некомпетентність (хоча британські та німецькі політики ведуть консультації щодо введення кримінального покарання за нерозсудливе, халатне управління).

Поріг для  притягнення банкірів до відповідальності в одних країнах є нижчим, ніж в інших. Наприклад, у Німеччині, Швейцарії та Австрії діє своєрідна "еластична" концепція під назвою Untreue, або зловживання довірою, яка визначається як недбале виконання своїх обов’язків, у результаті чого були завдані реальні збитки конкретній установі. З початку кризи німецька прокуратура звинуватила у злочинах, у тому числі в Untreue, відомих банкірів у таких установах як WestLB, BayernLB, HSH Nordbank і Sal Oppenheim.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чи зможе Інтернет замінити великі банки?

У Бразилії закон ще суворіший. Він покладає особисту відповідальність на керівників і директорів банків (і навіть їх контролюючих акціонерів), та змушує їх погасити борги збанкрутілих банків навіть там, де не доведено їх особисту провину. "Ідея полягає в тому, шоб поставити на карту власний капітал керівництва банку", - каже Хосе Луіс де Мелло із нотаріальної фірми Pinheiro Neto у Сан-Паулу.

Тим не менш, накладання більш суворих стандартів відповідальності має свою вартість. Це може зламати традицію в англійському та американському праві, за якою суди уникають винесення вироків у прийнятих бізнес-рішеннях, які були зроблено чесно, але помилково.

Професор права Генріх Хонселл вважає, що використання Untreue останнім часом у комерційних справах є тривожним явищем.

"Це не є правильно встановлювати кримінальну відповідальність за допущені помилки, - каже він. - Дуже скоро судді будуть говорити нам, як управляти ризиками".

Противники закону про боротьбу з безрозсудним управлінням попереджають, що в результаті це може відбити бажання у банкірів працювати з будь-якого роду ризиками.

Якщо ж надалі розвиватимуть ідею засудження до тюремного ув’язнення за некомпетентність, регулюючим органам у своїй роботі доведеться стати набагато жорсткішими. Самосуд не є бажаний. А от правосуддя – так.

Оригінал: The Economist

Переклад: iPress.ua