Рабин Левін прочитав звернення митрополитові. "Я прийшов до вас, ваша ексцеленція, від імені єврейської громади у Львові, від імені пів мільйона жидів, що живуть на території вашої церковної юрисдикції. Свого часу ви казали, що вважаєте себе приятелем жидів. Я прошу вас тепер, в годину смертельної загрози, дати вислів вашої приязні. Я прошу вас урятувати тисячі людських життів".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чи хотіла Церква рятувати євреїв від Голокосту? Частина І
Митрополит пообіцяв вислати священиків і монахів, щоб припинити насильство і написати листа із закликом не грабувати і не вбивати.
Шептицький також попросив рабина побути в нього кілька днів, але той відмовився. Біля своєї вулиці він попрощався зі священиком, який його супроводжував і пішов сам. Біля будинку його зустріла сусідка-єврейка і повідомила, що в його помешканні обшук і порадила йому сховати в неї. Левін знову відмовився і піднявся сходами нагору. З його помешкання вийшли два міліціонера. Схопивши рабина і побивши його, потягли Левіна до Бригідок (в’язниця, яка була поруч із вулицею Колонтай).
Коли його батько вирушив до митрополита, його син Курт ліг на канапу читати книжку. Раптом молоді українці увірвалися до помешкання і витягли його на вулицю. Там збирали євреїв з усіх будинків, а українці і поляки підбурювали натовп розправитися із христовбивцями і жидокомуністами.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Голокост: День пам'яті чи боротьби із ревізіонізмом? (частина 1)
У підвалах в'язниці повідчиняли вікна і мотузками витягали розкладені тіла. А тоді носили ці тіла на ношах і складали рядами на подвір'ї для опізнання. "Раптом я побачив батька, - пише Курт Левін, - німецькі солдати били його кольбами і гнали в кут до інших. Він заспівав "Шма Ізраель" і багато інших в’язнів підхопили цей гімн. Якийсь милосердний, що працював поруч зі мною схопив мене і закрив мені очі, коли автоматники почали стріляти. Так загинув мій батько, намагаючись захистити свою громаду".
Увечері митрополит написав пастирського листа у якому привітав державу, що її проголосила ОУН попереднього вечора, привітав побідоносну німецьку армію, як визволителя від ворога.
"Установленій владі віддаємо належний послух. Визнаємо головою Крайового правління західних областей України пана Ярослава Стецька", - написав Шептицький. Він закінчив заявою про те, що сподівається від уряду Стецька мудрого проводу та дій, які би відповідали потребам всіх громадян, які мешкають у краї, не дивлячись на їхнє віросповідання та народність.
Ярослав Стецько. Фото: cun.org.ua
Але Шептицький або не знав, або вирішив не звертати уваги на те, що ОУН не вважала євреїв громадянами держави, яку вона хотіла створити. У вересні 1939 року вождь ОУН полковник Андрій Мельник попрохав Миколу Сціборського укласти проект конституції для держави, яку він сподівався створити. В параграфах 3 і 4 цього проекту йшлося про те, хто і за яких обставин набуде громадянства у новій державі.
У примітці Сціборський написав: "Вийняток з артикулу 3 і 4 становлять особи з жидівської народності, що підлягають окремому закону".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Голокост: День пам'яті чи боротьби із ревізіонізмом? (частина 2)
Отож Шептицького проінформовано про погром у Львові 1 липня і про участь українців у насильстві.
Ось витяг із його послання 1942 року: "З глибоким болем в серці і зі страхом про майбутнє нашого народу бачу, як в багатьох громадах живуть люди, що їх руки заплямовані невинно пролитою кров'ю своїх близьких, люди, що втратили невинність хрещення і лише далекою і важкою дорогою покаяння можуть вернутися до Божої благодаті".
Євреї, яких нацисти змусили прибирати площу перед львівською Ратушею. На це видовище споглядають українці.
Курт Левін каже, що митрополит вислав на вулиці Льова священиків і монахів, щоб припинити свавілля. Жанна Ковба наводить інтерв’ю з жінокю, яка описує один такий випадок:
"Кілька роз’юшених міщан, штовхаючи у спини, гнали трьох євреїв і викрикувала: "то жидівські міліціянти! Убивці!". Раптом від церкви надійшов священик і закликав їх припинити насильство. Стигли збуджені голоси, спинилися перехожі, євреї вислизнули у якусь браму".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Річниця визволення концтабору Аушвіц: 77370 шукає 77369
Митрополит виявив певне упередження, коли в листі до папського нунція написав: "поганий приклад, який давала комуністична і жидівська молодь, що іммігрувала з Росії". І він недооцінив масштаб і значення анти єврейського насильства, коли розповів про те, як НКВС під час утечі від Вермахту політв’язнів.
"В останні дні комуністичного режиму в нашому краї втратили життя тисячі моїх вірних – приблизно 6 тисяч у самому Львові", - писав митрополит, але не згадав, що показом трупів спровоковано ексцеси проти євреїв.
Українці знущаються над впійманою єврейською жінкою у Львові. Фото: mankurty.com
5 жовтня 1941 року Шептицький розпорядився, щоб священики попереджали вірних про гріх добровільного убивства.
У Рогатині наприкінці 1941 року створено гетто і зігнано 13 тисяч євреїв з навколишніх містечок по 10 в одній кімнаті.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Гавриїл Костельник. Священик, який пішов на компроміс із державою
О 5 ранку 20 березня 1942 року озброєні німецькі і українські поліцаї увірвалися до гетта і почали виганяти євреїв на ринок. Десятки євреїв було застрелено при спробі втекти. На ринку людям наказали стояти в рядах і не ворушитися. Об 11.00 прибув оберштурмбанфюрер Міллер і наказав вивезти людей вантажівками до ями, які євреї викопали раніше біля залізничної станції. Яма була 50 метрів завдовжки, п’ять метрів шириною і стільки ж вглиб. Там поліцаї командували євреям роздягатися, ставати по п’ять навколішки і чекати на кулю в потилицю. Таким чином було вбито до трьох тисяч євреїв. Серед них 500 дітей. Коли о п’ятій пополудні задзвонили церковні дзвони, акцію припинили, а вцілілим євреям наказали вернутися додому.
Львів. Єврейську жінку змушують йти на колінах бруківкою з піднятими руками. Фото: mankurty.com
Опісля місцеві люди вешталися навколо ями і збирали одяг убитих.
Того самого місяця, напередодні свята Песах у Львові було проведено березневу акцію. Це була перша акція у Львові у якій брала участь українська допоміжна поліція.
Упродовж двох тижнів німецькі і українські поліцаї зібрали і вивезли до табору смерті Белжець 15 тисяч євреїв. Під впливом цих подій митрополит Шептицький написав листа Генрікові Гімлерові із застереженням проти використовування української молоді у вбивстві євреїв.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У США показали фільм про те, як євреї рятувались в українських печерах
Курт Левін, який працював в митрополичій бібліотеці в 43-44 роках каже, що бачив копію цього листа від Гімлера і той застерігав митрополита не встрявати у ті справи, які його не стосуються.
Рабин Давид Кахане, який теж переховувався в митрополичій палаті каже, що теж читав цього листа. Звернуть увагу, згідно Паньківським, Левіном і Кахане, Шептицький протестував не проти вбивства євреїв, а проти участі українців у вбивстві євреїв.
Під проводом Шептицького монахи і монахині надали прилисток і врятували понад 150 єврейських дітей. Але були люди близькі до церкви, які були не задоволені цим. Коли хтось доносив про присутність єврейських дітей, монахам доводилося поспішно перевозити їх в інше місце.
Українці тягнуть пійманого на вулиці єврея. Львів. Фото: oun-b.livejournal.com
У вересні 1943 року Міністерство закордонних справ у Берліні отримало звіт доктора Фредеріка. У звіті йшла мова про подорож до Львова під час якої Фредерік провів розмову із німецькими службовцями і кількома видатними українцями. Доктор Фредерік – це французький історик Рене Мартель, автор низки праць про Україну. Велику частину цього звіту Мартель присвячує розмовам із митрополитом, якого він знав уже 15 років і його братом Климентієм. Митрополит докоряє німцям за їхнє нелюдське ставлення до євреїв. Лише в одному Львові вони вбили 100 тисяч євреїв, а у всій Україні – мільйони. Молодий чоловік зізнався йому на сповіді, що за одну ніч убив у Львові 75 осіб.
"Я зауважив, що українці брали участь у цій різанині, що після страти 18 тисяч, яких совєти вбили у Львові було зовсім природно. Крім того, майже всі члени НКВС були євреями. Цим і пояснюється ненависть населення. Чи єврейство не становить смертельну небезпеку християнству, яке воно присяглося знищити? Митрополит визнав мою рацію, але наполягав на тому, що винищування євреїв неприпустиме", - писав Мартель.
Джордж Орвел зауважує, що святих завжди треба вважати винними поки не доведено, що вони не винні. Але мірила, які треба прикладати до них не завжди однакові. У випадку Ганді хочеться спитати: до якої міри він керувався пихою, свідомістю, що він скромний, голий старець, який сидячи на мотивному килимку, похитує імперії духовною силою? До якої міри він скомпрометував свої принципи тим, що вступив до політики, яка своєю природою не віддільна від примусу і обману?", - писав Орвел про Ганді.
Чи питання Орвела стосуються митрополита Андрея Шептицького? Хоча в останні роки він був прикутий до крісла на колесах, він бачив себе як духовний і світський провідник свого народу. Він був етнархом – безспірний голова всіх галицьких українців. Інколи він уявляв себе проводирем усіх українців, а то й усіх східних християн. Він цитував заповідь "не убий" і застерігав проти політичної та етнічної ненависті. Він засуджував українців, які вбивали своїх невинних українських братів і виступав проти жорстокості, яку поляки і українці виявляли одні проти одних. Але він не застерігав проти вбивства поляків. Він давав інструкції своїм монахам давати притулок євреям і сам переховував євреїв, але, може тому, що він вважав, що євреї самі накликали на свої голови тим, що зреклися Христа, а потім співпрацювали з ворогами його народу. Він ніколи не засудив винищення євреїв. Як етнарх, Шептицький вступив до політики – намагався втримати добрі стосунки з кожною владою і закликав вірних бути лояльними проти влади. Але коли у Галичині у липні 1941 року лютували погроми, він мовчав про них. Коли вранці 1 липня до нього прийшов рабин із проханням втрутитися, він запропонував йому притулок, розіслав священиків і монахів, щоб утихомирили натовп і видав пастирського листа, який міг бути спробою припинити насильство. Але він сказав рабинові, що він безсилий і в своєму листі він не згадав анти єврейського насильства. І в розмові з французом Шептицький сказав, що вбивство євреїв неприпустиме, але він жодного разу не сказав цього публічно.
Курт Левін каже, що сувора цензура не дозволила Шептицькому прямо згадати євреїв у посланні "Не убий". "Але було загально зрозуміло, що митрополит у своєму посланні мав на увазі депортацію євреїв до таборів смерті. Інші вцілілі євреї погоджуються, що Шептицький мав на увазі убивство євреїв і що була реальна небезпека конфіскації, цензури і відплати", - писав Курт Левін.
Марко Царинник. Фото: ucu.edu.ua
Марко Царинник (Торонто, Канада) – письменник, редактор, перекладач і науковий дослідник. Закінчив студії англійської літератури в університеті Темпл. Член Нью-Йоркської групи. Друкував також фільмознавчі й літературознавчі есеї, зокрема про Олександра Довженка. У 1980-х роках Марко Царинник працював як дослідник Голодомору і видав на цю тему десятки публікацій, серед них збірник документів "The Foreign Office and the Famine: Britain and the Great Famine of 1932–1933" (Kingston, Ontario: 1988).
Підготував Ярослав Іваночко
