Володимир розповідає, що задовго до війни у нього був період, коли йому довелося жити в Росії. Служив строкову службу в Москві у 1991 році. Так дослужив до 1993 року. Говорить, що не подобалося лише тим, що відчував себе чужим.
"Насправді, він чекав на мене, - говорить дружина Вікторія. – А я чекала його в Києві".
Фото: з особистого архіву Володимира Великожона
Завжди потрібно вчасно робити правильний вибір
Після повернення в Україну, киянин Володимир пішов працювати звукорежисером на Gala radio. Вікторія також там працювала режисером ефіру. Вони мріяли про весілля і марили заробітком коштів на квартиру. Бралися за різні роботи. Продавали місце в газетах на рекламу.
"У 2000-их ми почали займатися виробництвом реклами. Потім я працював у великій сувенірній компанії, виконував для них замовлення, які вони не могли завозити з Китаю. Я малюю, моделюю у трьохвимірних програмах з 2000 року. Наприклад, я робив підставку під моторні мастила, дисплей під підігрів підлоги, калібрувальні кільця для яблук – вирізані з пластику кільця-віяла, які розгортаються і визначають розмір яблук. Я це розробляв і робив за допомогою лазерної порізки і друку на пластику", - розповідає Володимир.
Подружжя працювало з відомими компаніями: Coca-Cola, Союз-Віктан, Nemiroff. А потім настав час, коли і з цією роботою довелося попрощатися. До того ж, коли Володимир повертався з війни, на фірмі йому сказали, що по-суті, роботи для нього вже немає. І це стало поштовхом до власної справи.
"Завжди потрібно вчасно робити правильний вибір, Ми дійшли висновку, що і цей бізнес варто відпустити", - говорить Вікторія.
У 2014 році Володимир пішов на війну. На службу потрапив до 30-ої бригади у самохідний артилерійський дивізіон. Більше року пробув на фронті у районі Світлодарської дуги. Зараз Володимир говорить з позитивом про армію, про армійську їжу – пряники і бички в томаті, про побут. Про те, як йому служилося. А дружина Вікторія додає, що це трапилось не одразу, спочатку чоловік довіряв свої думки лише другу.
Фото: з особистого архіву Володимира Великожона
Фото: з особистого архіву Володимира Великожона
"А як потім з цим жити? У нас квартира у великому будинку, який здавався в 2004 році, в елітному районі. З нами по сусідству живуть прокурори, багато донецьких, обслуга, яка на Януковича працювала. І коли почалася війна, пачки повісток лежали у консьєржа, ніхто їх не забирав. З нашого будинку на війну пішло, здається троє, включаючи мене. На 400 квартир три людини", - пригадує Володимир.
Фото: з особистого архіву Володимира Великожона
В Україні у нас немає конкурентів
Повернувшись з війни, у Центрі зайнятості Володимиру сказали, що не можуть надати йому допомогу в 30 тис грн, на розвиток власної справи, яку надають учасникам бойових дій. Оскільки до війни він був приватним підприємцем, він не міг претендувати на грошові виплати протягом двох років.
Тоді довелося все вирішувати швидко і самостійно.
"Нам багато хто, в основному з близьких людей, говорили, що в нас нічого не вийде, що принтери тримати в квартирі небезпечно, що краще б зайнялися іншою роботою, але нам це подобається. Ми вирішили ні з ким не ділитися планами, а просто робити свою роботу", - говорить Вікторія, протягом розмови доповнюючи фрази чоловіка і щиро ділячись своїми переживаннями і емоціями.
"Ми вночі купували принтер. Знову вирішили відкласти відпустку, бо я давно мріяла виготовляти світильники, - вміла і могла малювати, уявляти могла скільки завгодно, але не було можливостей друкувати. І коли вирішили купити принтер, не чекали до ранку. Тоді я подумала: нарешті, наша з Володею мрія здійсниться", - пригадує жінка.
Потім пара купила і другий принтер. Вони у них встановлені в квартирі і робочий процес майже безперервний.
"Я вирішив робити фігурки техніки і продавати своїм побратимам. Найперше – взяв якісь заготовки і зробив БМП-2, винайшов магнітні з'єднання, бо якщо механічно з'єднувати не завжди виходить гарно. Кожну машинку ділю на частини, щоб вони могли розкладатися і потім з'єдную магнітиками, щоб виглядало якісніше. У мене хлопці чекають зараз УРАЛ і МТЛБ управління нашу. Питають про БМП у великому масштабі. Зенітку зараз велику зробив. Вона обертається вгору і в сторони, все розбирається, всі детальки відстібаються. Кожну деталь я по кілька разів передруковував. Я знав, що друкуватиму самоходку, тому ще на полігоні сфотографував її з усіх боків", - розповідає Володимир.
Фото: з особистого архіву Володимира Великожона
Фото: з особистого архіву Володимира Великожона
Фото: з особистого архіву Володимира Великожона
Фото: з особистого архіву Володимира Великожона
Пара зізнається, що танки, БМП, зенітні установки робити цікаво, але ці речі замовляють переважно військові, волонтери, наближені до війни люди, можливо, ще дітям це цікаво. Обмежена аудиторія. До того ж, Вікторія мріє робити акцент у роботі на світильниках.
Фото: з особистого архіву Володимира Великожона
Фото: з особистого архіву Володимира Великожона
"Поки він робив цю техніку, я ходила і обурювалася: Давай виготовляти світильники. Спочатку хотіла дитячі робити. Мені захотілося об’єднати пластик, шкіру і робити іграшки, які будуть світитися. Іграшка-світильник – це наша ідея, яку треба обіграти. Таке вже існує, але ми додамо щось своє", - каже дружина.
Фото: з особистого архіву Володимира Великожона
А Володимир додає: "В Україні ніхто не займається світильниками, друкованими на 3D принтері. Цим займаються в Нью-Йорку, Європі. До речі, перше наше невійськове замовлення – це новорічні іграшки: лондонські телефонні будки, панелі будинків, для торгового центру".
Фото: з особистого архіву Володимира Великожона
Сімейний бізнес Володимира і Вікторії розвивається уже третій рік. У них вже налагоджена система друку, вони вже чітко знають де і які матеріали купувати.
Фото: з особистого архіву Володимира Великожона
"Я зараз перейшов на українські матеріали. Вони роблять з європейської сировини. Пластик робиться з кукурудзи, цукрової тростини і картоплі. В нього запах специфічний, його не треба утилізувати, можна просто викидати. Ми використовуємо рідкий пластик, а можемо друкувати й з дерева. Ця нитка, як дріт, але дерев’яна. Виходять деталі 50х50 – з пластику і дерева. Ми їх шліфуємо, тонуємо і виходить як справжнє дерево. Для друку є декілька технологій. Ми використовуємо таку, коли пластик у котушках, як нитка (товщина – менше 2 мм) спеціальним коліщатком подається на нагрівач. Я модельки друкую соплом діаметром 0,2 мм і під температурою від 200 до 260 градусів подається на поверхню. Але якусь стінку я, наприклад, не можу зробити тоншою, ніж 0,4 мм. В мене сопла 0,2 мм і є деталізація, вище якої я не можу стрибнути. У нас є броньовичок, де кожна закльопка розміром 0,6 мм", - ділиться Володимир виробничими процесами, які я не дуже розумію.
Фото: з особистого архіву Володимира Великожона
Чоловік з дружиною зізнаються, що вже набили руку на роботі, тому, наприклад, на виготовлення одного світильника потрібна доба. Якщо з нуля починати робити військову техніку, потрібно близько місяця часу на одну модель – розробити деталі, кріплення, надрукувати. Якщо вже є заготовки, то трохи швидше.
Вартість таких унікальних, надрукованих на 3D принтері, моделей військової техніки не надто висока – з урахуванням витрат на матеріали та заробітком – від 200 гривень до 5000. Все залежить від складності деталей та розмірів.
"Я це робив не заради грошей, мені цікавий був такий досвід", - каже майстер.
Світильники з двома плафонами – зовнішнім і внутрішнім, які можна змінювати під настрій, вартують 1500-1600 гривень з упакуванням. Є можливість докуповувати різні плафони, щоб світло у вашій оселі завжди було новим і незвичним. Новий плафон коштуватиме близько 300 гривень.
Володимир і Вікторія наполегливо йдуть до своєї мети. Разом з тим, Володимир ще й на вихідних викладає 3D-моделювання дітям. Адже він переконаний – за цією справою майбутнє.
