Дихання Майдану
Після Майдану і початку воєнної агресії Росії громадянське суспільство почало діяти на багатьох рівнях, зокрема інформаційному, оборонному, соціальному. Зараз воно займається тим, на що не вистачило потужності влади: забезпечення армії, допомога біженцям. Це речі, які не можуть чекати, особливо взимку. Не вистачає теплого одягу, спальників, термобілизни, зимового взуття, термоси, дитячого одягу, житла для переселенців. Потреби лише збільшуються. Ці питання потребують нагального вирішення – без бюрократичної тяганини. Охочі допомогти – роблять. Проте волонтерський рух не може замінити державу, а добровольчі батальйони – армію.
Фото: Iv Bogdan/facebook.com
"Революція знизу має перерости у революцію згори: законодавче втілення у конкретних реформах", – стверджує Олеся Яхно-Бєлковська, політичний експерт. Повного оновлення політичних еліт не відбулося. Власної мотивації влада не має – їй потрібен стимул.
Тиск здійснюється з трьох напрямів: Євросоюз, зовнішня агресія Росії та громадськість. Суспільство у цьому контексті має особливу роль – діяти зсередини та реагувати невідкладно на всі тривожні меседжі. Лілія Шевцова, дослідник-політолог з Інституту Брукінгса, зауважує, що влада відчуває "дихання" Майдану. Саме воно мотивує і провокує політиків до дій. Вони бачать хиткість свого статусу, тож мають весь час балансувати, – помилка здатна поставити крапку у політичній кар’єрі.
Неполітичні свої люди
На дії, що не відповідають очікуванням, суспільство відповідає актами "прямої дії", як визначає Михайло Мінаков, президент Фонду якісної політики. Впливовість громадських організацій змусила найпотужніші олігархічні групи змінити стратегію ігнорування громадського сектора і почати проекти зі створення мережі лояльних добровольчих батальйонів, груп прямої дії, мереж втручання у вибори тощо.
Відповідно, суспільство вийшло на новий, політичний рівень. І цим створило загрози для політичного устрою, який виявився не готовим до такого "вторгнення на свою територію".
Методи впливу на виборців змінилися: після Майдану гречка припинила свою чарівну дію майже повністю, а до обіцянок люди почали ставитися з максимальною обережністю.
Аби партійні списки на парламентських виборах мали електоральний успіх, керівники політичних сил мусили скласти їх за принципом обов’язкового включення "кілька впізнаваних героїв для народу".
Фото: АFР
Так, вихід було знайдено, – показові процеси залучення громадськості у політичну діяльність. Про це свідчать, зокрема, "люди Майдану" та комбати у новому парламенті: Михайло Гаврилюк, Володимир Парасюк, Семен Семенченко та інші. Вони не є політично сильними гравцями у владі. Ба навіть більше – як правило, крім популістських закликів "хочемо змінити країну", вони не мають конкретного плану дій. Проте їхня присутність в уряді зменшує дистанцію між суспільством та владою. Зрештою, "влада стає ближчою". Інша справа, що левова частка представленого у владі "суспільства" не є конкурентноспроможними у прийнятті політичних рішень.
Прямий діалог
Прямих механізмів впливу простих людей на владу досі немає. Олег Слабоспицький, активіст Громадського сектора Євромайдану, відчуває в цьому загрозу для оптимістичного сценарію розвитку України. Коли суспільство не бачить реакції на свої вимоги, воно вдається до радикальних кроків (на кшталт спалення парканів на незаконних забудовах, "сміттєвої люстрації" держслужбовців). Такі дії, як правило, націлені на конструктивну реакцію влади, є емоційним поштовхом, хоч самостійно й не мають політичної сили. Звісно, паркани відбудовують знову, а політики вилазять зі смітників і йдуть керувати державою. Проте емоція вже надіслана і чекає на реакцію влади. І якщо найближчим часом не відбудеться конструктивного діалогу між урядом і суспільством, поведінка активістів перейде у більш радикальну фазу, зауважує активіст.
Фото: slovoidilo.ua
Аби уникнути неконтрольованої радикалізації суспільства, потрібно відновити систему противаг і балансів. "Громадянський сектор має повернутися до своєї царини. Проте політики, державні службовці і корпоративний сектор мають бути під наглядом", – додає Михайло Мінаков. Інтереси, прагнення і вимоги громадян вже не можуть бути обстояні виключно громадським сектором.
Очевидно, що Україна в умовах війни не витримає Майдану 3.0. Суспільство, навіть незважаючи на свою багатофункціональність, не має можливостей автономно приймати політичні рішення. Це прерогатива уряду, який наразі без впливу ззовні не є політично вмотивованим. Тож суспільство мотивує штучно – здійснює тиск і змушує до роботи, конструктивно лякаючи звільненням. Ба, навіть політичною смертю.
Альона Вишницька
