Тема Волинської трагедії набула неабиякої актуальності цього року через відзначення 70-х роковин цієї сумної події. У Польщі є своя версія того, чому так сталося, яка полягає у тому, що українці є злочинцями, а поляки – невинними жертвами. За вашими спостереженнями, чи активна інформаційна кампанія у польських ЗМІ погіршила ставлення поляків до українців?
- Хочу наголосити, що жодного року, при жодних роковинах я не відчував таких сильних емоцій, як цього року при відзначенні річниці Волинської трагедії. Я би навіть сказав, що ці емоції перетворилися у певного роду ненависть. Але, хочу наголосити, що незважаючи на діяльність деяких політичних фракцій, які підігрівають атмосферу, значна більшість поляків ставиться до тих історичних подій з великим розумінням і хоче чути однин одного, щоб у результаті дійшло до спільного вибачення і поєднання.
Дуже добру позицію у цій справі прийняла УГКЦ і її глава - Блаженніший Святослав, та Римо-Католицька Церква, які підготували спільну декларацію про поєднання, наголошуючи, що треба молитися за жертв і віддати їм належну повагу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Єпископ Коциловський: ще один тест на примирення між поляками і українцями
Проблема у тому, що значна частина поляків цю історію починає в 1943 році. Як польський політик і українець за походженням я хочу сказати, що те, що сталося в 1943 році було дуже великим злом і його без сумніву треба назвати злом і засудити. Але, маючи на увазі поєднання, треба також, щоб злом було палення православних церков на Волині, злочини щодо цивільних українців – Сагринь, Павлокома, Верховина. Такі акції були і про них також треба говорити, щоб вся історія була правдива, а не лише її одна сторона.
- Чому, на вашу думку, польський Сейм ухвалив компромісне, м’ягше рішення щодо Волинської трагедії? Що могло цьому посприяти – небажання зіпсувати польсько-українські стосунки, імідж України напередодні листопадового саміту у Вільнюсі?
- Дійсно були політичні фракції – PIS, Солідарна Польща, SLD, Селянська партія, які наполягали, що Волинську трагедію треба назвати геноцидом і проголосити 11 липня Днем мучеництва. Лише партія Громадянська платформа, членом якої я є, і Рух Палікота, зайняли позицію, що ми маємо приймати такі рішення, які ведуть до поєднання двох народів. Допомогти Україні встати з колін, а не добивати її, як зазначив міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський. Він мав на увазі, що це черговий історичний момент, у якому ми можемо допомогти Україні, щоб вона прямувала до західних країн – йдеться про листопадовий саміт у Вільнюсі, де планується підписати Угоду про асоціацію України із Євросоюзом.
Реконструкція Волинської трагедії в містечку Радимно (Польща). Фото: Gazeta Wyborcza
Прем’єр-міністр Дональд Туск цю позицію підтримав і вся фракція з цим погодилася. Інші ж вважали, що це треба назвати геноцидом.
Щонайгірше, що на допомогу їм прийшли 148 депутатів Партії регіонів і Комуністичної партії України, які підписали листа до депутатів польського Сейму, аби той прийняв резолюцію і назвав Волинську трагедію геноцидом. Для мене і для значної частини Громадянської платформи це було абсолютно незрозуміло! Чому українські депутати польськими руками хочуть вирішувати темні питання? 10 липня в Сеймі було сказано, що ці партії мають більшість у Верховній Раді, то ж могли би це зробити там, чому ж вони звертаються до польських депутатів?
Спершу один із депутатів польського Сейму повідомив, що прийде пан Колесніченко (Вадим Колесніченко – депутат Верховної Ради України від фракції Партії регіонів - ред.) і наголосив, що депутати України звертаються до Сейму. Я тоді з трибуни заявив, що українські депутати – Партія регіонів і КПУ – це лише частина Верховної Ради. Я також наголосив, що дуже дивно, що фракції, які мають більшість у Верховній Раді, не приймають у себе таких постанов, а звертаються до польського Сейму. Для мене і для депутатів, які були проти таких гострих формулювань, це було дивно.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Лист депутатів ПР і КПУ по Волинській трагедії здивував поляків
Наш вибір був дуже зрозумілий – ця заява спричинить протести в Україні, що означатиме великий клопіт у підписанні Угоди про асоціацію ЄС. Тому для мене це було дуже прикро. І не у тім справа, щоб влаштовувати аукціон найбільш прикрих слів, а у тому, в який спосіб віддати пошану жертвам. А це треба зробити так, як це запропонувала Церква.
- Чи могли б ви спрогнозувати, що б було, якби Сейм прийняв резолюцію про те, що Волинська трагедія - геноцид поляків?
- Пригадаймо, що для ухвалення такої постанови забракло 19 голосів. Спроби були і були дуже сильні провокації, включно до мене. Я вважаю, і моя партія мене в цьому підтримує, що такі гострі твердження могли спричинити сильні протести в Західній Україні. Це, на мою думку, було би на руку третім державам. І це би було великим клопотом, щоби восени підписати асоціацію із ЄС.
Покійний Лех Качинський умів вести політику понад історичними проблемами. Для нього прозахідна дорога України була головним пріоритетом
Польща, польський президент, прем’єр-міністр, польська дипломатія, парламентські сили тривалий час роблять все, щоб Україна вийшла на шлях Євросоюзу. І треба бути послідовним у цій роботі, щоб вона йшла далі у цьому ж напрямі. Небагато держав в ЄС так сильно відстоюють євроінтеграцію України. Польща належить до цих держав і є послідовною в цьому. Слова прем’єра Туска і міністра Сікорського підтверджують цю тезу.
- Наскільки потужною в Сеймі є група лобістів України? Хто до неї входить? Які її здобутки?
- Великим прихильниками України є Громадянська платформа, Рух Палікота. Дивує мене позиція PIS і Солідарної Польщі, оскільки покійний Лех Качинський умів вести політику понад історичними проблемами. Для нього прозахідна дорога України була головним пріоритетом. Пригадаймо, як він із президентом Віктором Ющенком відкривали пам’ятник в Україні – відкривали польським жертвам в Україні і українським жертвам в Польщі. Я особисто був у Павлокомі під час посвячення пам’ятника. Тепер я маю сумніви, чи дійсно так є сьогодні. Натомість, прихильними є ті сили, які розумно голосували за помірковану резолюцію. Частина депутатів висловилася за те, щоб прийняти спільне звернення до Сейму і Верховної Ради, щоб вшанувати хвилиною мовчання пам'ять жертв польських і українських.
- Читаючи матеріали польської преси або переглядаючи телепередачі на тему Волинської трагедії, впадає в очі агресивно-ворожа налаштованість проти українців. Чому польські ЗМІ не кажуть про те, що у Волинській різанині була пряма зацікавленість і сприяння Москви?
- Не до кінця з вами погоджуся. Gazeta Wyborcza друкувала дуже відважні матеріали, показуючи причини Волинської трагедії, показуючи історичну, політичну, мілітарну ситуацію тих років. Інші видання на таке не відважилися. Але Gazeta Wyborcza це зробила? і я вважаю, що молоді поляки змогли пізнати не лише півправди, але всю правду.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Волинська трагедія: складний діалог України і Польщі
Більшість поляків, як і більшість українців, хочуть поєднання. Треба знайти такі слова, які би спричиняли до того, що ми відкрито говоримо про ту важку історію, але говоримо повну правду, а не половинчасту.
- Як сьогодні живеться польським українцям? Чи немає переслідувань на побутовому рівні? Чи не почуваються вони зрадженими українською владою, яка замість відстоювання честі України, принизливо просить визнати трагедію геноцидом?
- Я є першим прикладом – депутат польського Сейму, українець за національністю, який складав присягу у вишиваній сорочці. Від початку свого життя я не приховував своєї національності, а, навпаки – демонстрував це. І самі бачите, які атаки є на мене.
Церемонія відкриття пам'ятника жертвам трагедії у Павлокомі (Польща), 2005 р.
Це ж стосується і польських українців, бо так складається, що це зло виливається і на них. На українців, які теж були жертвами цієї системи, жертвами страшних подій, коли майже в кожній сім’ї хтось загинув. Сьогодні ці жертви, не маючи нічого спільного зі злочинами, стають в Польщі тим злом.
Дискусія щодо написання спільного, українсько-польського, підручника з історії триває
Дуже прикро вони почувають себе у цьому. Пригадуються часто ті роки, коли були переселені, депортовані в 1947 році ті, хто говорили українською мовою. Таких відразу називали українськими націоналістами. Дуже прикра це ситуація і, делікатно кажучи, незрозуміла. Як могла частина українських депутатів вимагати таких записів у постанові польського Сейму. Україна не є державою, де б були спільні основи політичного та державного життя. Це для нас дуже незрозуміло. Здається, що треба ще багато років праці, щоб ця ситуація помінялася.
- Чи можна вважати, що Польща з "європейського адвоката" України перетворюється на її "прокурора"? І якщо так, то з чим це пов'язано - з Віктором Януковичем, польськими виборами, активізацією Росії, змінами центрів впливу у Європі, намаганням втримати геополітичну роль на східних теренах Європи, кризою?
- Я би хотів звернути вашу увагу на таку річ: не Україна звернулася до Сейму Речі Посполитої з проханням прийняти заяву про геноцид, а лише 148 депутатів. Разом з тим не є фактом, що Польща, її дипломатія, політики хочуть стати прокурором для України. У Сеймі є політичні фракції, які є в меншості і які, на мою думку, хочуть здобути собі політичний капітал, добираючи щораз сильніших і різкіших слів, закликаючи до незгоди і таким чином будувати свій імідж, свою позицію.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Геноцид як геополітичний важіль впливу
Те, що було задумано в Радимно, критикували багато польських інтелектуалів та політиків, частина журналістів. Прихильникам цього заходу я задав запитання: чи означає це, що через рік-два ви будете робити реконструкцію спалення євреїв в Освєнцімі? Що ще можна вигадати? Для мене ця реконструкція є незрозумілою. Повірте, більшість поляків не підтримують таких кроків. Але завжди відбуваються вибори – через рік відбудуться вибори до Європарламенту, вибори самоврядування. І, здається, що у цьому всьому деякі політичні сили забувають про жертв, а думають про те, як і на чому можуть заробити свій політичний капітал.
- Тривалий час в Україні і Росії відбувалося написання спільного підручника з історії. Чому Польща не напише з Україною такого підручника, де би був виклад історії обох народів?
- Я знаю, що такі спроби були і дискусія з цього приводу триває. На мою думку, історики Польщі дуже багато працювали над цією важкою історією. Українські історики повинні ще багато працювати. Оскільки історики в Польщі мають позицію в міру однозначну з польського боку, а українські – поділені на декілька частин і кожна з них має свою думку щодо історичної правди.
Відтак, доходить до суперечок і спільного викладу історії неможливо зробити. Але факти є такими, якими є. Історію не можна починати із 1943 року. Підручник мав би привести до примирення народів і тому треба показати всі факти. Молоде покоління небагато знає про події 1943 року, не знає про трагічні події операції Вісла. Але молоде покоління хоче мирно співпрацювати одне з одним і успішно співпрацює. Треба показати, що були важкі моменти в історії обох народів. Тому не можна закликати до ненависті. І тут безцінним є те, що зробили наші Церкви – треба йти цією дорогою, яку вони нам показали. Це є дорога поєднання і вибачення, бо важко говорити про одне без іншого.
Довідка: Мирон Сич – єдиний етнічний українець у Сеймі Республіки Польща, посол до польського Сейму, учитель за фахом, активіст Об'єднання Українців у Польщі (ОУП). Закінчив Вищу педагогічну школу у Ольштині (Польща). Засновник Об'єднання шкіл із українською мовою навчання у м. Горово Ілавецьке. У 1998–2007 рр - голова Вармінсько-Мазурського сеймику.
У 2007 році пройшов до польського сейму за списком партії "Громадянська Платформа" (РО). Заступник голови комісії національних меншин Сейму Республіки Польща, а також заступник голови польсько-української парламентської групи. Претендує на посаду радника уряду Дональда Туска з українських питань.
Розмовляв Ярослав Іваночко
