П’ятнадцять років тому журнал "Національна безпека і оборона" надрукував актуальну й нині статтю Збіґнєва Бжезинського "Україна та Європа". В ній колишній радник Президента США з національної безпеки звернув увагу на роль військовиків, коли треба рішуче визначитись. "Приблизно через десять років, і ймовірно раніше, аніж пізніше, Україні доведеться робити основоположний вибір. Ви не зможете розкошувати, уникаючи вибору. <…> Дуже важливо пам’ятати про особливу роль військовиків. На мій погляд, українські військовики мають її відіграти. <…> Військовики краще за будь-кого в політичній системі України усвідомлюють національні, а не егоїстичні (регіональні або економічні) інтереси, як це властиво значній частині політичної еліти України. Військовики – оборонці національних інтересів. Отже, вони – гаранти української незалежності. <…> Військовики, які більше, ніж будь-яка інша галузь державного управління, відчувають мотивацію патріотизму та службового обов’язку, можуть прищеплювати та пропагувати етику протидії корупції. <…> Військовики, крім усього іншого (я усвідомлюю контроверсійність цієї думки), є останнім засобом розв’язання політичних проблем. Військовики – це останній засіб на випадок, якщо політична система стає неспроможною функціонувати. Потенційно військовики є тим державним інститутом, який може зробити (і якому, можливо, доведеться зробити)… – захистити державу, якщо їй загрожують ізсередини, тобто не зовнішній ворог, а внутрішня руйнація або корупція. А це покладає на військовиків особливу відповідальність".
ЧИТАЙТЕ: Перемир'я. День 1: російські війська застосовують танки, "Гради" і артилерію
Слушні думки. Але Збіґнєв Бжезинський, вочевидь, найперш керувався критеріями американської військової доктрини. Бо для Української держави тодішня її військова доктрина по суті нічого не означала. Це був формальнаий текст, який не передбачав від кого насамперед доведеться захищатися, яке озброєння треба мати, скільки, виходячи з реальної доцільності, має бути особового складу. У тогочасній українській військовій доктрині навіть теоретично не припускалось, що Росія може виступити в ролі "головного противника".
Збіґнєв Бжезинський. Фото: AP
Натомість підполковник Ярослав Горошко, бойовий офіцер, Герой Совєтського Союзу, український патріот (один із майбутніх фундаторів ГУР МО України, який трагічно загинув під час тренування 8 червня 1994 року за не зовсім прояснених обставин), дуже добре усвідомлював суть поняття "головний противник". Як заступник командира Із’яславської бригади спецназу, він "у чоло" запитував офіцерів, що зголошувались служити в елітному формуванні: "З москалями воювати будеш?".
Чи буде однозначно зафіксовано в новій редакції військової доктрини, хто саме є "головним противником" для Української держави? Принаймні її Верховний Головнокомандувач у своїй риториці викорстовує евфемізми: агресор, противник, терорист…
"Коли ми обрали таку фабулу, що війни не існує, а є АТО, Росія дуже вправно реагує на це. Вона говорить: при чому тут ми, чому нас звинувачують, що ми розв’язали агресію – ніякої агресії немає, Україна сама визнає, що вона веде війну з терористами, які там завелися" (Григорій Перепелиця, конфліктолог, доктор політичних наук).
12 січня Петро Порошенко заявив: "Я – президент миру, а не війни. І розумію, що не існує воєнного вирішення проблеми окупованих російськими військами і проросійськими терористами Донецька й Луганська".
Таке твердження доволі суперечливе. Як і контроверсійна заява українського президента на майдані Незалежності в Києві 18 січня під час молебеню за жертвами теракту у Волновасі. Мовляв, "ми не віддамо жодного клаптика української землі". За період так званого "перемир’я", формально започаткованого в Мінську восени минулого року, Україною втрачено понад 500 кв. кілометрів. І вельми сумнівно, що після 15 лютого 2015-го цю територію, захоплену проросійськими бандформуваннями, вдасться швидко повернути.
ЧИТАЙТЕ: Готуються не до сценарію війни, а до війни, або Про державно-політичну свідомість влади
Свого часу для Вінстона Черчилля приводом для відставки стала втрата Сінгапуру. Щоправда король Георг VI відставку не прийняв. Але це так. До слова.
З часів служби офіцером, у моїй пам’яті закарбувались основні мілітарні правила, критерії та закони. Ось лише деякі з них. Командир приймає рішення одноосібно. Отримавши бойове завдання, з’ясовує його, оцінює обстановку, приймає рішення, віддає бойовий наказ і організовує взаємодію. Ухвалення рішення – це складний розумовий процес, пов’язаний з вивченням, зіставленням та оцінкою великої кількості фактів, як правило в украй обмежений час. Під оцінкою обстановки розуміється сукупність умов, у яких належить діяти підрозділу при виконанні бойового завдання. Обстановка визначається складом, угрупуванням і характером дій супротивника, своїх військ, сусідів, соціально-класовим складом, політичним настроєм населення, порою року і доби тощо…
Ці та інші правила/вимоги військової служби, мілітарного побуту суттєво відрізняються від ретельно апробованих принципів менеджменту навіть у величезній та цілком успішній приватній корпорації. Бо згідно законів збройної боротьби тактика підпорядковується оперативному мистецтву, а не навпаки. Владімір Путін, для якого стратегічною метою є ліквідація Української держави (а перед тим повернення її до позаблокового статусу, унеможливлення інтеграції в ЄС і НАТО) це добре розуміє відтак і чинить. На відміну від київської політпартеліти.
ЧИТАЙТЕ: Минуле "перемир'я" закінчилось ще більшою війною. З "цими" миру не буде, - Касьянов
Українському президентові, як Верховному Головнокомандувачу, вже давно треба було створити ставку ВГК. Бо згідно ч.2 ст. 102 Конституції України, саме Президент виступає гарантом територіальної цілісності України. На нього покладений обов’язок забезпечення недоторканності зовнішніх її кордонів, припинення будь-яких спроб розчленити територію України чи відокремити якусь її частину. А ще вимагається від нього розуміння складних соціально-психологічних процесів в умовах неоголошеної війни: "У соціально психологічній сфері локального військового конфлікту стійко виявляється ряд проблем, які вимагають обов’язкового обліку при організації психологічного забезпечення бойових дій. Основними з них є: 1) розшарування суспільства на прибічників, супротивників військового розв’язання назрілих проблем і тих, хто виявляє байдужість до подій, що відбуваються; 2) це розшарування не дозволяє активно задіяти в інтересах бойової мотивації військовослужбовців такий потужний чинник, як соціальна психологічна єдність суспільства; 3) наслідком розшарування є те, що деякі політичні сили здійснюють інтенсивнй інформаційний психологічний тиск на керівництво країни, збройних сил і на військовослужбовців, що беруть участь в конфлікті; 4) "сильна" сторона у військовому конфлікті, найчастіше, робить наголос на силове розв’язання військового конфлікту, що виявляється малоефективним, втрачає важелі ідеологічного та психологічного впливу на супротивника і населення; 5) "слабка" сторона, вбираючи амбіції елітних груп, забарвлених етнічними, релігійними й іншими легко засвоюваними ідеями, виявляється психологічно підготовленішою до рішучих дій, згуртованішою і цілеспрямованішою; 6) застосування військової сили в конфлікті виправдане і ефективне лише в контексті політичних, ідеологічних, економічних й інших заходів. Тобто "сильній" стороні вигідніше вести військовий конфлікт як війну, а "слабкій" – як затяжний локальний конфлікт" (Олег Сиропятов).
В одному з текстів (Why Ukraine Is Losing – Чому Україна програє), оприлюдненому 17 січня 2015 року на сайті The XX Committee intelligence, strategy, and security in a dangerous world, читаємо: "Петро Порошенко має хороші наміри, але він не військовий лідер. <…> Щонайменше Київ має очистити Генеральний штаб від шахраїв, некомпетентних і симпатиків Росії". Помовчимо?
Фото: iPress.ua
Україна зараз неспроможна скористатися хорватським досвідом відновлення державного кордону з Сербією упродовж чотирьох-п’яти днів – Петро Порошенко, обіцяючи на президентських виборах якнайскорішого досягнення миру, явно переоцінив власні здібності й можливості.
"Для реалізації хорватського плану треба мати президентом не пана Порошенка, а генерала Туджмана. Він як професійний військовий, будучи президентом, розумів, що шляхом миротворчих операцій чи якогось іншого формату неможливо відновити територіальну цілісність Хорватії. Це було головним принципом. Україна, натомість, обирає мінські формати, в яких ідеться про те, що ми відмовляємося від воєнних засобів вирішення цієї проблеми — відновлення територіальної цілісності — й застосовуватимемо виключно дипломатичні засоби" (Григорій Перепелиця, конфліктолог, доктор політичних наук).
Інакше кажучи, для перемоги на всіх фронтах (мілітарному, економічному, дипломатичному) найперш потрібна політична воля найвищого керівництва держави.
Учасникам всесвітнього економічного форуму в Давосі Петро Порошенко пояснив: "У нас буде чітка стабільна ситуація, коли Росія закриє свій кордон і виведе всі свої війська з української території".
Слушно. Але як заявила в Брюсселі 12 лютого президент Литви Даля Грибаускайте, основну частину розв'язання конфлікту (контроль за кордонами) не було погоджено, і не було вирішено. Тож 400-кілометрову ділянку кордону з РФ Україна не контролюватиме невизначений термін.
А це означає, що миру не буде. Можливо, буде хистке перемир’я. Після перемовин "нормандської четвірки" у Мінську говорити про остаточне й повномасштабне політичне врегулювання українсько-російського конфлікту більш ніж проблематично. Вельми сумнівно, що до кінця 2015 року контроль на державному кордоні буде відновлений у повному обсязі.
Роджер Коен, оглядач "The New York Times", 9 лютого відзначив: "Москва розуміє єдину мову: протитанкові ракети, протибатарейні радари, розвідувальні дрони. Підсилення українського війська цим та іншим озброєнням змінить аналіз витрат і результатів Путіна. Є ризики, але жодна політика не позбавлена ризиків. Згадаймо, що Україна відмовилася від понад 1800 ядерних боєголовок в обмін на знехтуване Росією зобов'язання 1994 року щодо поваги українського суверенітету та кордонів. Поза сумнівом, Україна заробила право на щось більше, ніж прилади нічного бачення. У нинішній дипломатії Заходу стосовно України забагато ілюзій і замало реалізму".
ЧИТАЙТЕ: Комплекс заходів із виконання Мінських угод, - документ
І справді. Сьогодні завдяки високотехнологічному озброєнню можна розв’язувати стратегічні й високі політичні завдання, оминувши тактичні й оперативні.
Карл Густав Маннергейм у своїх мемуарах згадує, як під час Зимової війни 1939-1940 рр. Захід усіляко допомагав Фінляндії в її оборонній війні проти СССР. Агресор був виключений з Ліги Націй, всіх її членів закликали надати фінам будь-яку можливу допомогу. При цьому Маннергейм зазначає, що рекомендації Ліги Націй не мали б жодного значення, якби Фінляндія не витримала оборону. І коли всі побачили, як відчайдушно захищаються фіни, то у західних держав появився зацікавленість у підтримці Фінляндії. Президент Рузвельт у публічній заяві висловив і свою позицію, сказавши, що "уряд і народ Фінляндії можуть пишатися своїми діями, які викликають у народу й уряду США повагу і найтепліше співчуття".
Сполучені Штати припинили імпорт найважливішої сировини та промислової продукції до Совєтського Союзу, надали Фінляндії кредит у 30 мільйонів доларів. Великобританія поставили сто винищувачів і літаків-розвідників, два десятки бомбардувальників "Бристоль-Бленхейм". З Франції доставили тридцять винищуваців "Моран". Ці ж країни, згадує Карл Маннергейм, поставили велику кількість зброї для піхоти та артилерії, а ще міни й торпеди, засоби зв’язку та інженерне обладнання. Франція надали триста безвідкатних гармат і велику кількість снарядів. Зі Швеції надійшло 80000 гвинтівок і 500 одиниць автоматичної зброї, 85 протитанкових гармат і 112 польових гармат, 104 зенітки, 300000 артилерійських снарядів і півмільйона патронів, 25 літаків, пальне, різноманітне обладнання… Надавали допомогу Бельгія, Італія та Угорщина.
ЧИТАЙТЕ: Останнє американське попередження
Одне слово, прецедент маємо. Цей історичний досвід українська дипломатія всіляко має використовувати у перемовинах із країнами ЄС і США. Незажаючи на деякі політичні рифи і конфузи.
Так, в інтерв’ю швейцарській газеті "Neue Zürcher Zeitung" від 20 січня президент України Петро Порошенко повідомив, що "з серпня до січня я збудував дуже сильну армію". Так і написано: "Von August bis Januar habe ich eine sehr starke Armee aufgebaut". Помовчимо?..
"Отже, Ви не боїтеся грузинського сценарію?" (Sie fürchten also kein Georgien-Szenario?), – запитав журналіст.
Відповідь Петра Порошенка: "Якщо я захищаю мою країну, я не боюся. За останні вісім місяців ми нікому не дали шансу нас спровокувати. Наші війська стоять на кордоні з Росією, російські війська стріляють з артилерії по наших солдатах, які сидять там і п’ють каву ("die dort sitzen und Kaffee trinken"). І ми не відповідаємо на обстріл, щоб уникнути провокацій". По українським воякам гатить артилерія "головного противника", а вони незворушно "сидять і п’ють каву"?..
Дотримання/сповідування лише дипломатичного курсу/шляху для Української держави не є панацеєю від територіальних, політичних та економічних зазіхань "головного противника". Якщо проросійські бандформування не дотримувались угоди "Мінськ-1", то чому виконуватимуть приписи "Мінськ-2"? Тож розслаблюватись після підписання в столиці Білорусії вельми контроверсійного документу в України немає жодних підстав. І щоб не казали дипломати, у збройному протистоянні все вирішують багнети. Перетракції з "головним противником" найефективніші після перемоги. Щоправда "гібридна війна" таки вносить свої корективи…
Ми не виграємо жодних дипломатичних перемовин, якщо не матимемо сильного війська з високим моральним/бойовим духом, з переконливою патріотичною мотивацією і залізною дисципліною.
"Військо неможливе поза ідеєю гідності і почуття честі. Гідність та її живе сприйняття в собі становлять саму сутність воїна <…>, утверджує духовну правоту своєї держави і священне значення своєї батьківщини. <…> Військо, спонукуване почуттям честі, є реальною опорою батьківщини і гарантом її державного буття" (Іван Ільїн, російський філософ).
Україна нагально потребує створення Національної народної армії. З усіма питомо українськими атрибутами: званнями (стрілець, старший стрілець, роєвий, четовий, бунчужний, підхорунжий, хорунжий, підпоручник, поручник, сотник, отаман, підполковник, полковник, генерал-хорунжий); звертаннями ("пане", "друже"); ліквідацією совєтської символіки у військових частинах тощо. Фахівці переконані, що навіть за нинішніх умов підготувати армію, яка стане надійним щитом для українського народу, цілком реально – в інтернеті появилася інформація про створення близько двох десятків нових підрозділів ЗСУ. Щоправда радник президента Юрій Бірюков вважає, що реформувати теперішнє Міністерство оборони майже неможливо.
Попри підступну, добре продуману ворогом руйнацію Збройних сил України, все ж маємо талановитих і непідкупних полковників Болбочанів й генералів Гандзюків – славних нащадків героїв Визвольних змагань 1917–1920 рр. Жорстока війна на Донбасі неодноразово це демонструвала.
Фото: Iv Bogdan/facebook.com
Лінійний підхід до виконання лютневих домовленостей в Мінську рано чи пізно забезпечить повернення домайданного status quo: порядок денний в Україні знову визначатиме Луб’янка через підконтрольний донецький криміналітет.
Що Україна може протиставити такій перспективі? Насамперед, розбудову власного оборонного потенціалу. Зокрема створення потужного інформаційного підрозділу для ефективної протидії російській пропагандистській інвазії в Україні (особливо в південно-східному регіоні) та в країнах Заходу. "Карфаген" – криміналітет штучного анклаву в "атдєльних районах" Донеччини/Луганщини – має бути знищений. Для цього насамперед потрібна непохитна воля Президента.
Паралельно слід нарощувати потенціал цивільних позовів до Російської Федерації. Коли сума претензій державних, корпоративних, приватних структур досягне певної критичної межі (кількох трильйонів доларів США – для цього є всі передумови), це може стати суттєвим важелем у перемовинах з російською стороною для розв’зання проблеми Криму та донецько-луганського анклаву мирним шляхом – у досудовому порядку.
Олег К. РОМАНЧУК, публіцист, шеф-редактор журналу "Універсум"
