- Україна знаходиться у стані фактичної війни з Росією, проте російський контент все ще можна побачити в ефірі всеукраїнських телеканалів, до того ж, його частка перевищує 40%. Чому вітчизняні ЗМІ не хочуть або не можуть від нього відмовитись?
На це справді є вагомі причини. Перша причина дуже формальна: плани. Працюючи на "Новому каналі", я ще раз переконалася, що серіали та шоу часто купляють на роки вперед. Бувають випадки, коли заздалегідь підписують договори, а інколи й проплачують всю суму. Серіали можуть купувати навіть за рік до виходу: його ще знімають, а гроші вже віддані. Тому дуже важко відмовитися від продукту, адже це може спричинити серйозні санкції проти каналу або завершитися втратою великих грошей. Наприклад, закупівля однієї серії коштує близько $40 тисяч.
Друга причина: свідомість. Це такая категорія, яку взагалі неможливо вирахувати. Тобто продюсери й власники каналів мають бути свідомими того, що необхідно відмовлятися від російського контенту. Хоч така поведінка і є доволі ідеалістичною, але хтось першим повинен зрозуміти й почати прибирати цей продукт з українських каналів. Паралельно необхідно зайнятися виробництвом власного рейтингового й якісного контенту. Я впевнена, що все це колись буде впроваджено, але коли саме? Якщо зараз заплющити очі на цю проблему, то ми втратимо ще один шанс і все лишиться як є. Українське суспільство має говорити про засилля російського контенту на українських телеканалах, займатися цією темою та пробивати її.
- Чи готові українці психологічно до того, щоб дивитися серіали про своїх міліціонерів та військових?
Ми розуміємо, що робити серіал про героїчного міліціонера України смішно, адже в наших реаліях це буде занадто фальшиво. Але з іншого боку ми здатні створити серіал про героїв з зони АТО, про волонтерів, про той же Донецький аеропорт. Ці теми є цікавими для суспільства, вони дуже добре зайдуть та зроблять рейтинг каналу. Проте для того, щоб почати зйомки такого продукту, необхідна воля керівництва телеканалу та відповідне рішення, а на це ніхто не може відважитися. Хтось каже, аби наші вітчизняні серіали сприймалися адекватно, треба чекати 10 років, але я з цим ніяк не можу погодитися. Про все, що відбувається на сході, ми знаємо з новин, але було б цікаво подивитися на це за допомогою художніх методів, так би мовити зсередини. Якщо б мені запропонували подивитися такий серіал – я би неодмінно погодилась.
- "1+1" успішно замінив російські телесеріали турецькими й вони користуються попитом в українського глядача. Чому, на ваш погляд, цього не роблять інші канали? Адже можна транслювати і польські, і британські, і румунські серіали замість російських.
Так, це цілком можливо. На прикладі "1+1" ми бачимо, що людей в першу чергу цікавить не те, де був знятий серіал чи фільм, а що в ньому демонструється. Феноменальний успіх турецьких серіалів на українському телебаченні можна пояснити тим, що там підіймають теми, які справді зачіпають глядача, викликають в нього певні асоціації та відчуття. Особисто я спочатку змусила себе подивитися дві серії одного з турецьких серіалів, але третю я вже чекала. В них все так сучасно, зрозуміло й якісно, що не може не привернути увагу глядача. Не встигаєш зрозуміти, що до чого, як вже переживаєш: чи одружиться він з нею? До того ж, в турецьких серіалах дуже гарні чоловіки й жінки, а людям подобається дивитися на красу. Отже, будь то польський, румунський чи британський серіал – головне, щоб цікаво було дивитися.
- Якщо уявити, що з’явиться можливість законодавчо зобов’язати власників українських ЗМІ не транслювати російський контент для широкого загалу, то в яких формах це могло би втілитися?
На жаль. правового механізму заборони не існує. Щодо цього питання я взагалі відчуваю внутрішній дисонанс: з одного боку як людина я проти будь-яких заборон, а з іншого розумію, що під час війни неможливо інакше. Звісно, заборони мають діяти на порнографію, пропаганду наркотиків і т.д. Але чи мають вони діяти тільки тому, що це фільм, серіал, шоу з іншої країни? Справа в тому, що канали все одно знайдуть можливість показувати російський контент, якщо вони вже дали за нього гроші. А з іншого боку, це ж війна. Складно собі уявити, що під час Другої світової війни у розважальних клубах українських сіл показували б німецьке кіно, бо це є нонсенс. Коли в країні складні часи й іде війна, заборони мають бути у свідомості. Тобто все зводиться до того, що проблема російського контенту на українському телебаченні це питання соціальної відповідальності менеджменту каналів.
- Зараз багато хто вважає, що Україна має розпочати свою власну пропаганду, аби побороти російську. Чи буде це ефективним, чи можливо це в умовах, в яких опинився сучасний український інформаційний простір?
Мені не дуже подобається слово "контрпропаганда", так як воно означає певне перекручення фактів. Нам не потрібна пропаганда в якості "сам дурень", ми маємо надати українському глядачеві та світовій спільноті якісний продукт. Наразі ми знаходимось у такому стані, коли дійсно програємо інформаційну війну, тому необхідно зайнятися спростуванням фейків та створенням адекватного іномовлення, яке буде призначене не тільки для української діаспори. Справжнє іномовлення – це піар країни, це розповсюдження правди про країну, просвіта та залучення інвестицій. Необхідно діяти на тих, хто нічого не знає про Україну, а не тільки на іммігрантів, які й так люблять свою Батьківщину. Отже, для сходу нам варто зайнятися спростуванням неправди, а для заходу – розкриттям справжньої України.
- А який саме образ України варто створювати й транслювати за кордон?
Над цим питанням мають працювати національні інститути. Як на мене, треба позбавлятися цього шароварного настрою: їмо борщ, їмо галушки, співаємо українських пісень. Україну треба представляти в якості молодої демократії, спроможної та потенційної. Образ українця – відображати через сучасну музику, нове кіно, а не суто за допомогою народної культури. Для більшості іноземців ми – це аграрії, які ходять у вишиванках та співають народних пісень, українці застрягли в цьому образі. Нас показують як аграріїв, які у вишиванках співають народних пісень. Хоча образ вишиванки й вдалося переробити, змінити тренд, але все ще залишається багато стереотипів щодо України. Ми маємо продемонструвати, що є іноваційною, прогресивною нацією, яка спрямована в майбутнє. Ми хочемо бути такими, ми такими є.
- Чи потрібно, на Вашу думку, сьогодні реформування українських ЗМІ, і як саме це можливо здійснити?
Реформування – це не зовсім те, що потрібно українським медіа, адже ми маємо чудове технічне забезпечення, іноваційне оснащення, тощо. Тому казати, що в нас так все погано, тому що немає техніки й грошей – відмовка. Я би сказала, що нам треба скоріше не реформувати ЗМІ, а насичувати їх суто вітчизняним контентом, який буде конкурентним та якісним. Для цього держава має запроваджувати тендери, скажімо на виробництво українських серіалів та розігрувати їх між телеканалами. Нам необхідно створити продукт, який буде адекватно сприйматися як на заході країни, так і на сході, бо це те, що може нас об’єднати. Адже чи є різниця, якою мовою був фільм чи серіал, якщо він тобі сподобався?
Розмовляла Марія Шелія
