Як починалося відродження післявоєнної Німеччини
У 1948 році німецька економіка була розвалена не тільки через воєнні збитки, а й через економічну політику, яка була остаточно заплутана. Окремі політики на Заході, зокрема міністр фінансів США Генрі Моргентау, вважали, що промисловий потенціал Німеччини має бути повністю демонтований, щоб не створювати умов для повторного перетворення Німечччини на військову загрозу.
Однак, це була точка зору меншості. Зростання радянської загрози переважило будь-яке бажання помсти проти Німеччини і виникла потреба у якнайшвидшому її відновленні. Великою проблемою було те, що Німеччина була розділена на чотири окупаційні зони після війни, які контролювали Англія, Франція, Радянський Союз та Сполучені Штати.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Греція та Іспанія врятували післявоєнну Німеччину. А що робить вона зі своїми рятівниками сьогодні?
Для того, щоб діяти була необхідна згода між чотирма державами, однак, досягнути її було важко не тільки через непримиренність радянської сторони. У 1945 році прем'єр-міністр від Консервативної партії Великобританії Уїнстон Черчілль втратив свою посаду. Новий прем’єр Клемент Еттлі з Лейбористської партії швидко перейшов до націоналізації промисловості у Великобританії і запровадив деякі інші заходи соціалістичної політики. Деякі нові британські лідери хотіли реалізовувати соціалістичні ідеї також в Німеччині.
Таким чином, були політичні, ідеологічні та дипломатичні розбіжності між союзниками. Це заважало проводити реформи в Німеччині, економічна політика якої взагалі залишалася на автопілоті. Як не дивно, нацистські економічні запобіжники, що контролювали економіку, продовжували діяти, адже не було ніякої згоди про те, чим їх замінити.
У 1947 році США і Великобританія вирішили об'єднати адміністрацію своїх зон окупації, назвавши об’єднаний регіон Бізонія. Людвіг Ерхард, шанований німецький економіст з Баварії, був призначений її міністром економіки.
Людвіг Ерхард. Фото: redstateeclectic.typepad.com
У 1948 році Великобританія, Франція і США погодилися припинити окупацію і створили незалежну німецьку державу, незважаючи на згоду чи незгоду приєднання радянської сторони. Передача влади була призначена на 15 червня. Таким чином, розпочинався період конфронтації з Радянським Союзом.
Після відновлення німецької економічної автономії Ерхард хотів розпочати глибокі економічні реформи, особливо грошову реформу. Через інфляцію валюта Німеччини коштувала майже нічого, а економіка значною мірою функціонувала через бартер, який був вкрай неефективним і сильно перешкоджав зростанню промисловості.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Не змушуйте німців бути фюрерами
Введення нової німецької марки було призначено на 20 червня 1948 року. Як тільки з’явилися чутки про грошову реформу, позакривалися магазини - доки не будуть зрозумілими результати введення нової валюти. Одночасно із цим СРСР припинив поставки до Берліна, який знаходився глибоко в їх зоні окупації, але у спільному управлінні чотирьох держав. Західні держави відповіли, налагодивши повітряні поставки в місто. Так був встановлений знаменитий Берлінський повітряний міст - одна із найбільш драматичних подій у післявоєнній історії.
Берлінська стіна, яка розділила Німеччину. Фото: goodvin.info
Ключовою частиною плану Ерхарда була ліквідація контролю над цінами, це було необхідно для ефективного проведення грошової реформи. Йому був потрібний дозвіл від союзників, щоб змінити будь-який із параметрів контролю за цінами, проте Ерхард зробив висновок, що він не потребує їх згоди для того, щоб просто скасувати ці обмеження. Так він писав у своїй книзі 1958 року "Процвітання через конкуренцію".
Британська та американська влада чітко вказували на необхідність отримання дозволу перед затвердженням будь-яких змін цін. Союзники ніколи не сподівалися, що у когось виникне ідея не змінювати контрольних показників цін, а просто їх ліквідувати.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому германізація Європи не допоможе перемогти кризу
Генерал Люціус Клей, командувач військовими США в Німеччині, був добре обізнаний з тим, що намагався вчинити Ерхард і мав можливість його зупинити. Однак, особистий економічний радник генерала Клея, американський бізнесмен Джозеф Додж, переконав його цього не робити і генерал прислухався до поради, закривши очі на дії Ерхарда. (Додж був надзвичайно важливою, але практично невідомою фігурою в післявоєнній економічній політиці, він також відіграв ключову роль у консультуванні генерала Дугласа Макартура, командувача США в Японії, допомігши із реформуванням економіки цієї країни).
Фото: 99getsmart.com
Ерхард запровадив багато інших реформ, в тому числі 33-відсоткове скорочення податку на прибуток. 26 червня французька, британська та американська влада ратифікували дії Ерхарда. Це призвело до того, що радянська сторона посилила ізоляцію Берліна, створивши у цей спосіб серйозну політичну та економічну кризу. Кількість повітряних рейсів до Західного Берліна різко зросла. Станом на 4 липня 362 американських та британських літаків доставляли місту близько 3 тис тонн продовольства в день - дивовижне досягнення, враховуючи обмежені можливості для посадки і зльоту літаків у Берліні.
У серпні комуністи почали організовувати демонстрації проти Ерхарда та його реформ, але генерал Клей надав йому при цьому свою підтримку. На щастя, стали відчутними ознаки відновлення економіки. Нормування видачі продовольства повністю припинили у вересні. У жовтні всі раділи успішному врожаю картоплі, а виробництво за 1947 рік зросло на 60%.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Нелюбов до Німеччини
До листопада стало чітко зрозуміло, що західна Німеччина стрімко рухається вперед в економічному плані, в результаті чого східна зона, все ще під радянським управлінням, залишалася позаду. За даними зі статті, яка була опублікована в The New York Times, промислове виробництво демонструвало "набагато кращі результати, ніж планували найоптимістичніші економісти на час проведення грошової реформи".
Високі темпи економічного зростання на Заході були головним чинником, що призвів до скасування блокади Берліна Радянським Союзом 12 травня 1949, і так закінчилася знаменита повітряна історія.
Через рік після реформ Ерхарда вони, як правило, вже розглядалися як безумовний успіх. Сулцбергер із The New York Times взяв у липні 1949 року інтерв'ю в Ерхарда, у якому той з гордістю вказав на те, що якість німецьких товарів зросла, ціни зменшуються, а рівень життя поліпшується. 20 липня Сулцбергер писав: "Німеччина повертається".
Західнонімецька економіка продовжила свій ріст, цьому посприяв також план Маршалла, а Ерхард залишався міністром економіки країни до 1963 року, поки не став другим канцлером Західної Німеччини. Він помер в 1977 році.
Оригінал: The New York Times
Переклад: iPress.ua
