Для тих, хто пише про Україну, мова завжди є проблемою. Не українська, якій надають перевагу на заході країни, і не російська, якою досі розмовляють на сході, а мова, якою можна описати українську політику. Звичайні слова та схеми просто не надаються до цього.
З Віктором Януковичем, бандитоподібним президентом при владі, та його головною суперницею Юлією Тимошенко у в'язниці, Україна явно не є демократією. Але це також не диктатура. Політична влада є засобом збагачення, а не управління.
Хоча партнери по коаліції й не визначилися, хто ж буде балотуватися в 2015 році на пост президента України - Яценюк, Кличко чи Тягнибок, українська опозиція чудово розуміє, що суперечка між собою з цього приводу стане прямою дорогою до програшу, - німецький оглядач Конрад Шуллер
Вуличні протести нечасті не через страх покарання, а тому, що Україна дедалі більше атомізується. Опозиційні політики є продовженням бізнес-груп, з якими, як вони стверджують, борються. Правила гнучкі, лояльності мінливі, а ідея еліти - класу людей, відповідальних за країну - майже немає значення. Олігархи ставляться до України як до дійної корови. Корупція настільки поширена, що важко зрозуміти, як гроші взагалі ще залишаються у бюджеті. За словами одного іноземного спостерігача, Україна "нагадує автомобіль у тумані без фар та без карти". Дивно, але він досі їде.
Але не за якимось конкретним маршрутом. Росія вимагає від України приєднатися до Євразійського союзу, а Європейський Союз досі намагається зацікавити Україну угодою про асоціацію та вільну торгівлю, але вибір Януковича, здається, схиляється і не до того, і не до іншого - виправдовуючи назву України, що означає "прикордоння".
Вуличні протести нечасті не через страх, а тому, що Україна атомізується. Фото: Микола Даневич/facebook.com
На нещодавньому саміті ЄС порадив Януковичу зробити реальні кроки у напрямку політичних реформ і припинити переслідування своїх політичних опонентів, якщо він хоче підписати з ним угоду. Проте, через декілька днів головного захисника Тимошенко Сергія Власенка вигнали з парламенту і звинуватили у крадіжці автомобіля та пограбуванні. Кількома тижнями раніше, після запитання на прес-конференції про ймовірність свого арешту, Власенко показав Януковичу середній палець. Янукович, здається, відповів тим же, у що не могли повірити чимало західних послів.
Проте, Янукович навряд чи є більш поступливим щодо Росії. Після того, як Володимир Путін, президент Росії, почав роздратовано читати йому лекції про переваги членства у Євразійському союзі, зокрема, про дешевший газ, Україна почала купувати газ в Угорщини, щоб зменшити свою залежність від "Газпрому", контрольованого державою російського газового велета. Газпром звинуватив Україну у шахрайстві.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Поранений російський велет
Юлія Мостова, редактор "Дзеркала тижня", незалежного тижневика, каже, що уявлення Януковича про суверенітет України ґрунтується не на відчутті державності, а на твердому переконання, що "Україну можуть грабувати лише українці". Протягом багатьох років українські держслужбовці чудово з цим справлялися. Найяскравішим прикладом є сфера державних закупівель. У 2010 році під тиском західних урядів Україна прийняла новий закон про державні закупівлі, щоб закрити багато лазівок. "Ми бачили у цьому наше головне досягнення, - каже один західний дипломат, але відразу додає, зітхаючи, - відтоді у закон внесли 28 поправок". Кількість закупівель без проведення відкритих тендерів зросла.
Путін пропонує дешевий газ в обмін на вступ в Євразійський союз. Фото: president.gov.ua
За даними українського видання Forbes, компанії, пов'язані з десятьма бенефіціарами, виграють 60% усіх тендерів. Лідер рейтингу Forbes - Олександр Янукович, старший син президента. (Він має сумніви щодо правдивості та методології рейтингів Forbes). На думку більшості спостерігачів, "Сім'я" - мережа, пов'язана з родиною Януковича, розширює свій вплив, дратуючи цим деяких старих олігархів.
Силі "Сім'ї" можуть кинути виклик принаймні дві інші групи. Першу очолює Ринат Ахметов, найбагатший олігарх в Україні і один з найбільших у світі виробників сталі. До другої належать Дмитро Фірташ, газовий трейдер, і Сергій Льовочкін, його молодший партнер, який також є керівником адміністрації Януковича.
Льовочкін нещодавно став власником частки (20%) у найпопулярнішому приватному телеканалі України - Інтері, після того, як третій партнер, Валерій Хорошковський, колишній голова Служби безпеки, продав свою частку і залишив Україну. Він, здається, взяв на себе непосильне завдання. Суперництво триває не лише між кланами, але й всередині них, і лояльності теж є мінливими. Щоб підстрахуватися, кожен український олігарх підтримує цілий спектр політиків, забезпечуючи певний рівень плюралізму у системі.
Ахметов і Фірташ - дві групи, які можуть кинути виклик "Сім'ї". Фото: alligater.org
З політичної точки зору Янукович не такий сильний, як здається. На останніх парламентських виборах у жовтні його Партія регіонів отримала лише 30% голосів, незважаючи на використання усіх доступних брудних трюків. "Вибори не були справедливими, але результат був поразкою для Януковича", - каже один західний спостерігач. Його суперники, зокрема партія Тимошенко, підсилена Арсенієм Яценюком, колишнім спікером парламенту, УДАР, партія, очолювана Віталієм Кличком, чемпіоном світу з боксу, і "Свобода", партія правих націоналістів, спільно отримали понад 50% голосів. Якби Янукович не підправив для себе виборче законодавство, він міг би втратити владу.
Його поразка була найочевиднішою у Києві, де правляча партія отримала менше 13% голосів. Перспектива виграти вибори мера, створюючи тим самим політичну платформу для перемоги над Януковичем на виборах у 2015 році, змусила діяти суперників Януковича. 2 квітня близько 4000 осіб вийшли під Верховну Раду вимагати виборів мера Києва у червні. Це було зовсім не схоже на ті помаранчеві протести, які прокотилися Києвом у 2004 році, щоб позбавити Януковича його сфальсифікованої перемоги на президентських виборах над Віктором Ющенком.
Розчарування у результаті Помаранчевої революції робить її повторення менш ймовірним. Але українці починають розуміти, що їхнє майбутнє залежить не від кольорів їхніх політиків, а від правил та інституцій, які можна описати нормальною мовою.
Оригінал: The Economist
Переклад: iPress.ua