Президент Янукович може повернутися на роботу після лікарняного, але це йому не допоможе. Незалежно від корумпованості та недемократичного стилю керівництва, перебування Януковича на посаді президента продемонструвало його повну професійну некомпетентність від початку і до того, що може тепер стати його кінцем. Він розпочав свій президентський термін з надання згоди на продовження Росією оренди військово-морської бази у Севастополі ще на 25 років в обмін на очікувану знижку на газ, після якої Україна платила навіть ще вищу ціну, ніж Німеччина. Він привів українську економіку до межі банкрутства, а декілька тижнів тому проштовхнув через парламент радикальні репресивні заходи проти Євромайдану, які настільки розлютили людей, що йому довелося через тиждень скасувати їх. Він не може далі так поводитися.
Фото: president.gov.ua
Незалежно від того, коли і як він залишить посаду, його спадщина породжує величезні і невідкладні проблеми для його наступників, якими згідно з першою гіпотезою, можуть бути нинішні лідери опозиції у певній конфігурації. Новий уряд відразу ж зіткнеться з наслідками фінансових та економічних угод, укладених Януковичем з Путіним. Україна винна багато грошей одночасно і "Газпрому", і російській державі, а подальше надання Україні знижки на газ на третину від чинної на кінець минулого року ціни та подальше кредитування залежать виключно від рішення Москви. Хаотичний фінансовий, політичний та дипломатичний сценарій маячить вже на недалекому обрії, і він у нинішній революційній атмосфері може призвести до різноманітних катастроф, не виключаючи (як сказав екс-президент Кравчук) розпаду самої української держави.
ЄС, якого обрала українська вулиця почесним спонсором Євромайдану, повинен підготуватися до цих надзвичайних обставин. Надзвичайні ситуації вимагають надзвичайних заходів, які інституціям та державам-членам ЄС варто сформулювати вже зараз. Ці заходи повинні бути рішучими, швидкими та зрозумілими для громадян України, а також спиратися на кроки, описані нижче.
По-перше, ЄС повинен допомогти українській економіці нівелювати вплив чергових російських торговельних санкцій, які цілком можуть мати посилений характер, негайно імплементуючи на тимчасових засадах ключові елементи поки що непідписаної угоди про асоціацію (що включає й створення глибокої і всеосяжної зони вільної торгівлі). Йдеться особливо про скасування у ЄС імпортних мит на українські товари з першого дня роботи зони вільної торгівлі, натомість, імпортні мита в Україні знижуватимуться поступово. Це відразу дало б стимул українській промисловості експортувати свої товари на європейські ринки. Нові українські лідери без зволікань підписали б угоду про асоціацію, оскільки згадані тарифні заходи містилися б разом з іншими у "тимчасовій угоді", до набрання чинності якої не треба було б чекати на ратифікацію [в усіх парламентах країн-членів ЄС]. ЄС повинен також погодитися на проведення з Україною переговорів щодо тих положень угоди, які найбільше тривожать українську сторону, маючи на меті розробити захисні або компенсаційні заходи, якщо вони будуть обґрунтовані.
По-друге, ЄС повинен повідомити МВФ про свою готовність збільшити власну частку у пакеті допомоги Україні до 50%, замість тієї символічної суми у близько 600 мільйонів доларів, яку він пропонував раніше, або зробити свій внесок у такому ж розмірі разом з іншими учасниками міжнародної коаліції, у якій братимуть також участь і Сполучені Штати (про можливість створення такої коаліції повідомляють зараз медіа). На певному етапі це обов'язково приведе до питання виплати боргів Росії. Ця проблема може бути розв'язана частково шляхом реструктуризації короткострокових російських позик Україні, які були видані їй безвідповідально, без висунення макроекономічних умов, частково шляхом повернення коштів, привласнених режимом Януковича (за оцінками Андерса Ослунда, йдеться про $8-10 млрд. доларів на рік). Пошуки активів Януковича та його "сім'ї" у західних фінансових інституціях повинні координувати між собою ЄС, США, Швейцарія та схильні до співпраці офшорні фінансові центри, якщо вони ще не розпочали цей процес.
Фото: travel.tochka.net
Серйозні зусилля зі спрощення візового режиму були б також сприйняті з вдячністю в Україні, наприклад, якби багаторічні та багаторазові візи стали доступними для усіх громадян України, які вже отримували короткострокові візи і не порушували правил щодо кількості днів перебування (країни-члени можуть зробити це з власної ініціативи, оскільки видача багаторічних віз не належить до компетенції ЄС і не пов'язана із шенгенським правом).
Нарешті, ЄС повинен довести до Росії свою зацікавленість в обговоренні без подальших зволікань пропозиції про створення зони вільної торгівлі з Митним Союзом Росії, Білорусії і Казахстану, готовність до якого висловив Путін на саміті Росія-ЄС у Брюсселі 28 січня. Це обговорення повинно супроводжуватися взаємною згодою, що Україна зможе укласти угоду про вільну торгівлю з ЄС, а також увійти до Митного Союзу, створеного Росією. Правові/технічні проблеми, пов'язані з тим, що Білорусь та Казахстан ще не є членами СОТ, можуть бути врегульовані пізніше, оскільки переговори займуть у будь-якому випадку багато часу. Тим не менше, початок цих переговорів буде стратегічно важливим політичним кроком назустріч Росії, поверненням до гасла Путіна "від Лісабона до Владивостока". Можливо, Кремль стане достатньо стурбований можливістю виходу України з-під контролю, що привітає перехід від конфронтації до співпраці з ЄС у справах спільних сусідів. Ці кроки могли б допомогти новому керівництву у Києві пережити бурхливі перші тижні та підготуватися до нормального управління країною, вирішальне значення для якого матиме угода про асоціацію з ЄС.
Є багато альтернативних політичних сценаріїв, що ховаються за здогадками, які поширюються серед пригніченого та розгубленого населення України. Наша перша гіпотеза пропонувала сценарій надії. Альтернативами є сценарії катастрофи величезних масштабів і непередбачуваних наслідків для України та стратегічної стабільності і безпеки всієї Європи. Різні угрупування всередині Партії Регіонів Віктора Януковича виявляють невдоволення своїм лідером.
Дехто з них у Харкові виступає за більш активне застосування сили, що приведе до жахливої громадянської війни. Інші говорять про необхідність федералізації країни шляхом проведення конституційної реформи, що могло б означати скочування до сепаратизму. Поглиблення радикалізації з обох боків могло б призвести до того, що Правий сектор та неофашистські елементи, зосереджені на Заході, протистояли б проросійським бойовикам, зосередженим на Сході.
Якщо вже готуватися інтелектуально до найгіршого, то друга гіпотеза з елементами, описаними вище, могла б привести до сценарію, який можна було б назвати "придністровізацією" України, тобто до виникнення сепаратистського руху на Сході та Півдні України, зокрема й у Криму, що де-факто означало б відмову у підпорядкуванні Києву. Цей сценарій, можливо, мав на увазі екс-президент Кравчук, коли заявляв про розпад держави. Важко у цей час уявити подробиці такого перебігу подій, оскільки можливими є як спорадичні, незначні акти насильства, так і повномасштабна громадянська війна, як відсутність контролю на нових кордонах, так і його встановлення тощо.
Можливо, на першому етапі це буде повзучий розпад держави, коли центрові оголосять непокору регіональні лідери, так само як опозиційні рухи, що окупували будинки багатьох обласних адміністрацій на Заході.
Критичним чинником у такому разі буде реакція Росії, яка, ймовірно, вже не вважає, що Янукович здатен відновити ефективний контроль над країною. Таким чином, він буде змушений у будь-якому випадку у якийсь момент піти. Ключовим питанням для Кремля буде: чи є "придністровізація" України для нього більш бажаною, ніж існування єдиної демократичної української держави. Демонстрацію першої моделі у російській зовнішній політиці можна побачити протягом останніх двох десятиліть на відносно невеликих прикладах Грузії і Молдавії. Але випадок України є, принаймні, у десять разів важливішим. Йдеться також про особливі чинники Криму та Севастополя: присутність військового флоту Росії у Севастополі, а також існування у російській ментальності Криму як частини історичної Росії, яку Хрущов по-дурному віддав Україні кілька десятиліть тому. Водночас, посилення напруги між росіянами та кримськими татарами цілком могло б перерости у локальний конфлікт. А ще, якби Одеська область на Півдні України так само стала частиною сепаратистського блоку, він безпосередньо межував би зі справжнім Придністров'ям. Ну а далі дійшло б зміни уряду у Кишиневі, що також вийшов би з угоди про асоціацію з ЄС. Який тріумф!
Але чи дійсно все буде так? Що робити, якби такий перебіг подій призвів до справжньої громадянської війни? Які наслідки мала б така політична динаміка для України, Європи, Росії, і, особливо, для місця Росії у світі, якби "закон непередбачуваних наслідків" розвернувся по-справжньому?
Фото: AFP
Головний урок історії революційних ситуацій, від Парижа 1789 р. до Каїра 2011 р., а також Росії 1917 р., Китаю 1911 р. та Ірану 1979 р., полягає у тому, що якщо не створити відразу сильних і здорових структур управління державою, то політична динаміка приводить до катастрофічної радикалізації, хаосу та конфлікту. Ця модель революції вже реалізується в Україні, хоча й вона перебуває ще на ранньому етапі і шлях назад ще можливий. Якщо перефразувати вислів Джорджа Сантаяни, європейські лідери від Брюсселю до Москви повинні тепер "згадати історію, перш ніж їм знову доведеться пережити її".
Джерело: CEPS.
Переклад: iPress.ua
