RSS
CУСПІЛЬСТВО СПЕЦПРОЕКТИ

Представниця неформальної освіти Олена Каравай: Україна роздає свої таланти направо й наліво

"Зараз всі компанії та регіони розуміють, що майбутнє не за тими країнами, які мають багато природних ресурсів чи багато грошей. Майбутнє за тими, у кого багато талановитих людей"
В рамках проекту "iGeneration - покоління, що примножує", iPress.ua поспілкувався з Оленою Каравай – співголовуючою в наглядовій раді "Іншої Освіти", керівницею проекту "Діалог заради змін" в німецькій спілці MitOst, співзасновниця простору для холістичного навчання "Хата-Майстерня", соціальна інвесторка в Urban Space 500 в Києві. Олена яскравий представник неформальної освіти, яка постала проти формального навчання.
Представниця неформальної освіти Олена Каравай: Україна роздає свої таланти направо й наліво Олена Каравай. Фото: iPress.ua / Михайло Гема

Під час вашого представлення на TEDxIvanoFrankivsk пролунав вислів, що ви живете між Берліном та Івано-Франківськом, що це означає?

Це означає, що зараз у мене два офіційних місця проживання. Наразі я більше перебуваю саме в Івано-Франківську, однак дуже часто їжджу в Берлін. До цього я жила і працювала в столиці Німеччини три роки. Тепер же я перемістила свою локацію в Івано-Франківськ. Нещодавно в мене був другий період проживання у Берліні. Довелося працювати над проектною роботою. Загалом є проекти, які вимагають бути присутнім, тобто в Німеччині. У Берліні я займаюся освітніми та культурними проектами, працюю в спілці MitOst. Власне ця спілка робить проекти, що іноді вимагають моєї присутності. Коли є можливість повернутися в Україну, то я цією нагодою обов’язково користуюся.

Берлін є багатонаціональним містом, де лунають безліч мов. Що ви скажете про освітній закон в Україні?

Я думаю, що це абсолютно нормально, тому що в Німеччині, незважаючи на багато націй, які там проживають, все одно люди навчаються мовою країни, в якій живуть. Я жила в Німеччині зі своєю донькою, якій зараз 6 років, і вона ходила у звичайний німецький садочок, де за рік навчилася розмовляти німецькою мовою. Для неї це прекрасно та величезний шанс. Звичайно, що всі нацменшини мають мати можливість розмовляти своєю рідною мовою, але те, що є система, яка дає знання спільної мови – це дуже важливо. У Німеччині є система інтеграції, де першим пунктом є мова, а потім освіта і робота. Для того, щоби інтегрувати людей, вони дають можливість навчитися німецькій мові. Нацменшини свою мову все одно вивчають, говорять вдома, мають свої культурні організації, якісь недільні школи. Те, що в Німеччині першим пунктом інтеграції є мова – дуже логічним.

У ваших програмах участь беруть винятково німці, чи також люди інших національностей?

У Німеччині все "змішано". Ми не дивимося на національності, оскільки Берлін дуже космополітичне місто. Тому ми орієнтуємося принципі на німецьку сцену, щоб ознайомлювати німців, у тому числі тих, хто дотичний про прийняття рішень про Україну. Також про соціальні інновації, про громадські ініціативи, щоби була більш широка картина. І в тому числі маємо заходи в різних країнах східної Європи, а також України, які допомагають розвивати громадянське суспільство.

Що передбачають ці програми?

Це навчальні програми, тренінги з активного громадянства. Також є культурні проекти для ознайомлення Німеччини з культурою східної Європи, тому що Берлін є воротами між західною та східною Європою. Крім того, коли я останній раз була в Берліні, що було в принципі викликано війною в Україні, кризою, Міністерство закордонних справ та інші відомства дуже сильно намагалися розібратися з цією тематикою. Тому організації, які займаються цією темою в Берліні, посилили свою присутність…

Можна назвати декілька прикладів спільних проектів MitOst та "Іншої Освіти" в Україні, оскільки на них можна простежити, чим же ми займаємося. Наприклад, "Майстерня сільських ініціатив" – це навчальна програма для сільської молоді в окремих районах. Проект передбачає, що ми  півроку концентруємося на роботі в певному селі чи сільському районі та робимо більш регулярні тренінги для молоді, а згодом ці молоді люди роблять проекти для свого села. Тобто, не ми приїжджаємо та кажемо, що краще робити зараз саме це… Навпаки, місцева молодь, підлітки та ті, хто ще не поїхав із села, самі це організовують, а ми тільки допомагаємо їм знаннями, привозимо менторів, людей, які можуть допомогти їм своїм досвідом.

Також у нас є програма "Студії живої історії". Ця програма теж навчальна та водночас вона охоплює більш широку цільову аудиторію. Збираються усі, хто цікавиться історією, та хоче, аби викладання історії було менш маніпулятивним. Насправді, у Європі існують дуже різні способи викладання історії. Є така дисципліна як публічна історія, яка дозволяє ознайомитися з історію з різних перспектив, що в результаті знімає конфліктний потенціал. Викладання тільки однієї версії історії,  яка часто міняється в залежності від влади та через яку люди сваряться – все це створює дуже великий конфліктний потенціал, що й відбувається в Україні. Не профільтроване радянське та тоталітарне минуле також створює цей конфліктний потенціал. 


Світлини з форуму UkraineLab. Фото: Антон Куба. 

У цій програмі ми також ділимося з учасниками різними методами. Наприклад, як та сама Німеччина долала своє постнацистське минуле. Тобто у них теж було багато освітніх проектів, направлених на рефлексію цього травматичного та нехорошого досвіду. У кожної країни є кращі та гірші часи. Ми передаємо нові методи нашим учасникам. Вони  ж роблять різні культурні проекти, виставки в школах, де пробують пілотно застосовувати нові методи. У рамках цього проекту, наприклад, ми також працюємо з Києво-Могилянською академією та намагаємося для вчителів історії робити тренінги, показуючи нові методи викладання, як можна працювати. Звичайно, у них маленька сфера свободи, тому що поки в них є навчальна програма, то вони змушені викладати те, що передбачено планом. Але крок за кроком вони можуть залучати різні методи для викладання історії з різних точок зору.

Усі ці програми досить тривалі. На них ми набираємо багато людей. Вони майже всі безкоштовні, тому що їх утримують різні організації, яких ми знаходимо для підтримки. Програми ми намагаємося робити на півроку та навіть більше із застосуванням таких методів як неформальне навчання, застосуванням менторів – тих, хто вже пройшов ці програми, тому що так ми бачимо сильніший результат. З тими, з ким ми працювали, ми вже реально бачимо результат. До прикладу, коли ми приїжджаємо в села, то бачимо результат за півроку. Ці діти, які пройшли програму, залишаються, або їдуть навчатися, але згодом щось привозять у свої селища назад. Вони вже трішки лагодять соціальну тканину у своєму селі. Ще у нас є програма Ukrainlab – це форум для громадянського суспільства, який дещо схожий на TED тим, що там також є спікери, які діляться власним унікальним досвідом. Там є виступи та більша кількість людей, але все-таки ми сконцентровані на довгих циклах навчання.


Фото: facebook.com/nyonka

Що для вас є неформальною освітою?

Неформальна освіта – це все те, що супроводжує формальну освіту, дає додаткові можливості для освіти. Зараз ми працюємо з роботодавцями, які кажуть, що не можуть знайти людей на посади, які вимагають більшої креативності, які більш цікаві. Вони кажуть, що їм складно знайти креативних людей з відкритим мисленням, які готові працювати з викликами. З одного боку, молоді люди в Україні кажуть, що хочуть цікаву роботу і не бажають їхати за кордон, оскільки готові залишитися та працювати на цікавій роботі. З іншого боку, ми знаємо роботодавців у тому ж таки Івано-Франківську, які пропонують посаду дизайнера, посади, на яких потрібно писати про подорожі, посади кураторів навчальних проектів. Але дуже важко знайти працівників, тому що часто у молодих людей немає необхідних компетенцій. Компетенції проектного менеджменту, роботи з проектами, роботи з невизначеністю, коли ти знаходиш якісь концепції, креативне та критичне мислення. Принаймні наразі воно все "докручується" додатково, оскільки в школах та університеті практично не навчають критичному мисленню, роботі з проектами, чи роботі в невизначених умовах, а також тому ж таки емоційному інтелекту. Сьогодні це "докручується" неформальною освітою, і вже зараз наші випускники бачать, що з нашими сертифікатами їх частіше забирають на хороші роботи - починається хвиля визнання ефективності неформальної освіти. 

Але українці часто хочуть мати фінансові гарантії…

Економічний інтерес також добрий. Меркантильний інтерес абсолютно справедливий, і він має бути в тому, щоб розуміти, що компетенції - це те, що взагалі потрібно, те, у що потрібно інвестувати, тому що майбутнє за менеджментом талантів. Зараз всі компанії та регіони розуміють, що майбутнє не за тими країнами, які мають багато природних ресурсів чи багато грошей. Майбутнє за тими, у кого багато талановитих людей. Утримати цих людейчи привабити цих людей з іншої країни – це зараз принципова стратегія усіх великих корпорацій та держав. Власне, розуміння, що через формальну або неформальну освіту ти отримуєш цю компетенцію, стаєш більш вартісним на ринку праці, розвиваєш себе для того, щоби бути успішнимабо ж принаймні не зайвим у цьому світі, який дуже стрімко змінюється. Світ стає комплексним, швидким, непрозорим і для того, щоб орієнтуватися в ньому – потрібно трішки більше, аніж ми отримуємо в школі. Для меркантильних людей це має бути дуже хороший інтерес в цьому плані, тому що так можна вижити і тільки так можна згодом займатися тим, що буде потрібно. Для України це надзвичайно важливо, тому що Україна наразі роздає свої таланти направо й наліво. Уже сьогодні роботодавці кажуть, що  вони відчувають, що молодих людей "вимиває" в Польщу, Чехію, Німеччину та інші держави. Вони заявляють, що добре закривають посади продавця, касира й т.д., але трішки вищу ланку закрити майже неможливо. Тобто, це має бути інтерес України, самих людей та роботодавців. Якщо базові компетенції розвиваються за допомогою неформальної освіти, наприклад прийшовши на TEDx, то треба це робити. Тому  треба застосовувати будь-які методи, які допомагають розвивати базові компетенції. Інакше ми перетворимося на одну з нерозвинених країн Африки.


Фото: з вільних джерел

Яким чином в Україні можна подолати так званий конвеєр дипломів?

Я думаю, що це зміна поколінь, зміна культури… У той момент, коли людина просто вирішує, що буде навчатися протягом у сього життя, буде отримувати саме компетенції, а не складувати якусь інформацію, то можливості відразу з’являються. Як тільки людина ставить собі ціль, що вона хоче навчатися реальному знанню, що хоче розвивати свої компетенції, то можливості з’являються. В Україні є дуже багато можливостей, ініціатив, навчальних можливостей для студентів, альтернативних шкіл і т.д. Якщо є бажання та розуміння, що сьогодні важливо не складування інформації, а компетенція та те, як працювати, то можливості відразу виникають.

Молоді люди в Україні не надто хочуть вчитися протягом всього життя, що робити з цим?

Насамперед варто відзначити, що в школах все ще є багато пропаганди, і це дуже велика проблема. Відповідь на це запитання лежить у декількох площинах. По-перше, формальна освіта - це все, що підпорядковується Міністерству освіти, і її потрібно реформувати. Так, реформування вже розпочалося, але це дуже довгий шлях, приблизно на 10 років. Окрім реформи законів, зміни повинні прийти вниз, що займає дуже багато часу. Тим, чим займаємося ми в MitOst та "Іншій Освіті", називається неформальною освітою. Це додаткові формати, які допомагають прямо зараз. Сьогодні ми бачимо потребу в тому, що, наприклад, з викладанням історії в Україні дуже погано. Це доводить до конфліктів у суспільстві. Тому з цим потрібно працювати, і ми пропонуємо ось такі формати, розроблені в неформальній освіті. З часом ми надіємося, що зможемо передати наші знання під час спілкування з формальною освітою.


Фото: facebook.com/KhataMaysternya

Наприклад, для цього ми відкривали "Хату-Майстерню". Вона розташована в Карпатах. Її ініціаторами є біля 12 людей з "Іншої Освіти", в тому числі я. У якийсь моменти ми сказали, що хочемо мати певний простір в Карпатах, де люди можуть приїжджати і сконцентровано навчатися, мати освітні або культурні заходи. Головне, щоби все було доступним, щоб саме себе фінансувало. У той час, коли був Євромайдан, ми подумали, коли, як не зараз! У 2014 році ми поїхали в Карпати, де знайшли цю хатуі почали будувати. Тоді ніхто не розумів, наскільки далеко воно зайде, тому ми просто будували. Це була наша реакція на ті події, і з часом ми успішно відремонтували хатину. 

На сьогодні в ній відбуваються різні заходи, в тому числі освітні. Для деяких організацій, які приїжджають, ми можемо дозволити собі зробити безкоштовне проживання, для деяких за більш доступними цінами проживання. Нам було важливо, що ми створювали простір через те, що ми займаємося навчальними проектами та добре знаємо, що треба для простору. Важливо, щоб це було реально цілісно, щоб людина глибинно навчалася. Ми створювали простір під себе, під свої навчальні заходи. Люди, які туди приїжджають, кажуть, що там навчаються по-іншому. Через тиждень я виходжу реально іншою людиною і можу розуміти дуже глибинно і можу трансформуватися. Власне ми, не віримо, що можемо змінити формальну освіту – цей величезний пласт. Але ми намагаємося дати альтернативи.

Ми розробляємо концепцію неформальної школи, проект якої, можливо, разом з партнерами втілимо в реальність. Знову ж таки, я не бачу в собі сили змінити величезного формального дракона освіти, тому краще запропонувати альтернативні програми.

Українці готові відкривати щось нове. Чи не гадаєте ви, що існують інформаційні бар’єри між людьми та подібними проектами?

По-перше, потрібно створювати інформаційні простори, де таку інформацію легше знайти. Вони вже є, але, мабуть, їх треба набагато більше. Сьогодні потік інформації в певний момент губиться. По-друге, я також думаю, що поступово до молоді приходить розуміння важливості культура навчання. Кажуть, треба навчатися все життя і використовувати всі формати, тому що на заході ми бачимо, що цільової аудиторії у нас стає більше. Колись люди ставилися вороже, мовляв, "для чого мені ще це робити?" У той момент, коли культура навчання зміниться повністю на те, що треба використовувати всі можливості, то люди будуть знаходити потрібну інформацію. У Західній Європі усі студенти розуміють, що їм, окрім академічного навчання, також потрібно мати громадянську активність. І найголовніше, їм не потрібного пояснювати "для чого це все". Вони розуміють, що розвивають додаткові навички, розвивають комунікацію, "прокачують" проектний менеджмент. Все це добре для резюме, оскільки роботодавець в Європі не хоче брати на роботу людину, яка щойно закінчила університет та не робила нічого іншого, тому що йому це дивно. Йому дивно, чому людина витрачала свій час таким чином, а не проявляла громадянську активність, на що, принципі, варто витрачати свій час. Це теж поступово доходить до українців. Коли воно дійде, то люди будуть активніше шукати.


Фото: facebook.com/UkraineLab/

Зараз у мене враження, що ми достукуємося з нашими програмами. Іноді треба вмовити людину та пояснити, чому це буде для неї добре. Коли люди заходять в програму і бачать, що навчилися чомусь, у них є контакти і вони виходять іншими людьми – це добре. Вмовляння – це пережитки старої радянської культури, коли освіта була тільки формальна, а все інше якимось неправильним, небезпечним тощо.

Якою є ваша роль в "Промприладі" та UrbanSpace 500? 

"Промрилад" – це новий проект, який привів мене в Івано-Франківськ. Це проект ревіталізації заводу "Промприлад", який розташований практично в центрі Івано-Франківська. Такий мультифункціональний хаб, в якому знайдуть своє місце освітні ініціативи, в якому можна буде навчатися, в якому знайдуть своєї місце культурні ініціативи, в якому знайде своє місце те, що ми називаємо новими бізнесом та економікою. Це нові молоді українські бізнесбренди, які хочуть створювати саме український продукт, які хочуть виходити на експорт, які створюють продукт саме тут, використовуючи місцеві ресурси, винаймаючи людей, яким теж потрібен розвиток. У рамках цього проекту ми хочемо створити разом з партнерами так звану екосистему, де би все працювало разом. 

Ми побачили, що часто є культура, економіка й освіта, але вони десь в різних місцях. Одна з головних цілей "Промприладу" – це атракція талантів Івано-Франківська чи затримання цих талантів, які вже є тут, хочуть бути тут, але не знають, чим тут займатися. Саме в цій комбінації освіта дає базові компетенції, культура допомагає нам бути більш креативними, відкриває нам мозок, і зразу є нові економіки, які можуть працевлаштовувати цих людей. У проекті "Промприлад" зараз залучені декілька організацій: наприклад, "Тепле Місто" робить значну частину роботи в цьому проекті. У свою чергу "Інша Освіта" займається розвитком освітнього компоненту, кластеру… Ми випускаємо вже пілотні проекти по Івано-Франківську. "Франківська Майстерня" – це безкоштовна програма для молоді для громадянської активності. Ми проводимо тренінги і ми займаємося розвитком саме освітньої частини.

UrbanSpace 500 – це реплікація UrbanSpace 100 в Києві. Це робить наша організація "Інша Освіта". Її реалізовують три інші людини в Києві. У цьому проекті я є однією із соціальних інвесторів та долучена досить скромно. Це означає, що я можу іноді презентувати цей проект, робити загальні збори учасників. Проте інші люди з "Іншої Освіти" починають свій день з роботи над цим проектом та закінчують його на ній.


Фото: facebook.com/UkraineLab

Що для вас означає успіх?

Для мене успіх трохи чуже слово. Не можу скати, що я успішна або неуспішна. Я просто знаю, що разом зі своєю командою багато працюю, і коли це відбувається, то в певний момент воно має свої плоди. Для мене такою формулою, не обов’язково успіху, а продуктивною роботою, що є запорукою результату, є знаходити правильних людей, залишатися з цими людьми. Навіть, якщо на TEDx виступають люди з певною освітою, то за їх плечима стоїть величезна команда, яка допомагає це робити. У мене є команда також в Івано-Франківську, яка тримає тил, беручи на себе зобов’язання, і допомагає, щоби певні люди йшли вперед. 

Таким чином, успіх, по-перше, це команда, по-друге, це пристрасть робити те, що ми вважаємо за потрібне, тобто це пристрасть до того, що ми робимо. Важливо знайти свій шлях і розуміти, що це правильно. У такому випадку є природна мотивація робити. Не потрібно себе змушувати вставати зранку… Є люди, які не люблять понеділки. Таку верству населення я не розумію, тому що для мене кожен понеділок - це новий день, який принесе щось цікаве. Так, він може бути важкий, після нього можна втомитися, але це реально цікавий день. По-третє, успіх це – залучати інших, любити контекст в якому ти є. Власне через те ми з командою зараз переїхали в Івано-Франківськ, оскільки ми зрозуміли, що ми любимо це місто, ми відчуваємо себе вдома, і ми хочемо для цього контексту та міста щось робити. Любити свою аудиторію та контекст в якому ти є – це також допомагає. Можливо, це така формула продуктивності.

Де ви бачите себе в найближчому майбутньому?

Мій подальший план – це "Промприлад". Я вважаю, що на нього піде приблизно три роки, можливо, більше… Це дуже великий конкретний план, з яким надзвичайно цікаво працювати. Також ми хочемо пробувати концепцію альтернативної школи і пропонувати її. Наші діти виросли і ми зрозуміли, що хочемо направляти своїх дітей туди, де ми бачитимемо, що школа може зробити з дітьми. Ми думаємо про формат альтернативної школи, як її зробити, аби інші люди, які не хочуть, відпускати дітей у формальні школи, щоб вони відправили їх туди. Врешті-решт, із UrbanSpace і "Теплим Містом" ми дуже інтенсивно дивимося на Краматорськ, Берлін або Франкфурт-на-Одері та будь-яке інше місто за кордоном, де український прогресивний продукт міг би бути народною демократією. Тобто не шароварщина, не вишиванки, хоча я їх люблю, а урбаністичний проект соціальних інновацій, який був би зрозумілий будь-якому німцю, який подивиться і скаже: "Прикольний продукт", а потім такий: "Хм, так це ще й в Україні зроблено". Саме такий продукт хочеться приносити в Німеччину.

 

Олена Каравай - це людина, яка кинула виклик непростій системі, що була сформована, або намагається сформуватися в головах мільйонів людей. Один із лідерів неформальної освіти в Україні впроваджує в життя українців тендеції на одному із перших щаблів формування громадянина. Освіченість - це найбільший скарб людини, який визначає її місце в соціумі. Олена Каравай намагається прищепити українцям досвід західного світу, де люди не бояться вчитися та не шукають матеріального зиску від цього. Співголовуюча в наглядовій раді "Іншої Освіти" вчить, як дивитися на факти з ріхних точок зору, що в певному роді унеможливлює подальші конфлікти у суспільстві.

Проекти, які Олена Каравай впроваджує разом з партнерами, дозволяють багатьом українцям стати більш успішними, знайти своє призначення та не покидати рідну землю в пошуках чогось кращого. Олена переконана, що формальна освіта має перегукуватися з неформальною. У підсумку цей симбіоз дозволить українцю вийти на значно вищий рівень своїх можливостей. Сьогодні Олена намагається повернути до України культуру навчання, головним постулатом якої є прагнення удоскнолати себе.

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

03 10 2017 20:51
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ
СТАТТІ