RSS
СПЕЦПРОЕКТИ

Алекс Лісітса: Похід в політику – це мій внутрішній протест

Алекс Лісітса – український громадський діяч, провідний фахівець аграрного та харчового секторів економіки. Деякий час навчався та працював у Німеччині. Повернувшись до України, створив "Український клуб аграрного бізнесу", пізніше – очолив компанію ІМК. Зараз це підприємство котирується на Варшавській фондовій біржі, обробляє 123,9 тис га землі на Полтавщині, Сумщині та Чернігівщині, має елеваторні потужності 550 тисяч тонн
Алекс Лісітса регулярно коментує ситуацію на аграрному та харчовому ринках України для провідних вітчизняних та світових ЗМІ. Автор понад 40 наукових публікацій українською, німецькою, англійською та російською мовами. Також є автором підручника для студентів "50 запитань і відповідей про агрополітику". Іде в парламент по списку партії "Українська стратегія Гройсмана".
Алекс Лісітса: Похід в політику – це мій внутрішній протест Фото: з особистого архіву Алекса Лісітси

Свого часу з науки Ви перейшли в бізнес, мотивуючи це тим, що не хотілось би в 40 років все ще читати лекції. Тепер з бізнесу йдете в політику. Яка тепер Ваша мотивація?

У кожного в житті є певні етапи. Першим таким трудовим етапом для мене була наукова діяльність і я займався цією роботою залюбки. Було цікаво відкривати нові горизонти, вивчати нові теми, аналізувати, публікуватись, відвідувати наукові зібрання. Але приходить момент розуміння, що потрібно розпочинати новий життєвий етап, так було прийнято рішення йти в бізнес. 

Бізнес дуже показовий з точки зору досягнень і йдеться не лише про суму зароблених грошей, але й про створення команди, оптимізацію бізнес-процесів. І коли досягаєш значних висот, знову постає питання: куди рухатись далі? Так і виникла ідея йти в політку. 

Насправді до мне і раніше постійно звертались з такою пропозицією, але вирішив йти зараз по причині незгоди з популярними нині заявами, мовляв за всі попередні п’ять років у нас все було погано. Мені стало шкода людей, серед яких дуже багато мої друзів, які стояли на Майдані і після Революції Гідності взяли на себе відповідальність, пішли в Парламент, Уряд, а виявились в усьому винними. Я собі подумав: ну як так?! Люди витягували країну з прірви в політиці, економіці, на міжнародній арені, а тепер їм пропонують місце музейних експонатів української історії. 


Фото: з особистого архіву Алекса Лісітси

Як на мене, це кардинально неправильно і мені хочеться запитати у команди нових партій, котрі відмовились брати до себе чинних депутатів та урядовців: хлопці та дівчата, у вас всі нові обличчя без досвіду в реальній політиці, на вас звалиться купа складної роботи, а з ким ви будете радитись? З досвідченою "Опозиційною платформою"?!

Тому похід в політику – це мій внутрішній протест, моя заява, що так не має бути.

А Ви вважаєте зараз більше шансів для кардинальних змін, ніж у 2014 році?

Думаю, шанси в України завжди були і є, питання лише в політичній волі. Наразі маємо ситуацію, коли 73% українців підтримали чинного Президента Володимира Зеленського, тобто 73% довіри, яку потрібно реалізувати. Всі розуміють, і в команді Президента мабуть також, що якщо ця довіра не буде реалізована якнайшвидше, то зміняться і настрої у населення. Тому ситуація плюс-мінус схожа до тієї, що була у 2014 році, адже пам'ятаємо, якою високою тоді була довіра до лідерів Майдану, і досвід 2014 року явно показує, наскільки важливо виправдати кредит довіри в перші ж місяці роботи.

Це ще питання наскільки вистачить у людей терпіння пройти випробування радикальними реформами, бо глибокі радикальні реформи далеко не завжди є соціально орієнтованими

Чи можливо бізнес-модель управління
перенести на державу

У бізнесі важливі такі складові як ефективна команда, навик швидкого прийняття рішень. А які, на Вашу думку, складові та навики важливі у політиці?

Бізнес особливо на рівні великої корпорації - це по суті держава у державі зі своїми законами, регламентами, регуляторними актами, внутрішніми та зовнішніми відносинами, тому суттєвої різниці між державою-країною і державою-корпорацією немає. Коли до мене звертаються з ідеями нових напрямків в бізнесі, як нещодавно один колега з ідеєю вирощування арахісу, я кажу: нема проблем, але ставлю питання: хто це буде робити? Тому як у бізнесі, так і в політиці виникають ті самі питання: де команда однодумців? Де лідер, на якого всі будуть рівнятись? Де топ-менеджер, який буде займатись управлінням? 

Лідер – це Президент, поважна відома перша особа, а топ-менеджер - прем'єр-міністр, який має бути готовим стати таким собі рубакою і проштовхувати реформи навіть ціною втрати рейтингів.

Третя складова – підтримка Парламенту як команди однодумців, котрі мають стояти горою за спільний результат. Тому в новому Парламенті і Уряді має бути така команда однодумців, технократів, не за квотами, бо коли починаються призначення за квотним принципом – закінчується ефективна робота Уряду.


Фото: з особистого архіву Алекса Лісітси

Чи можливо ефективну бізнес модель управління екстраполювати на політичну діяльність? В чому схожість політики та бізнесу, а в чому відмінність?

Є різні моделі управління державою і, як на мене, ми досі не визначились, яка у нас має бути модель. З цього починаються всі наші біди, бо якщо подивитись на всю історію України, можна сказати словам пісні: "Поплакала і знов фіалка розцвіла". Є професор в Українському католицькому університеті у Львові, який читає прекрасну лекцію про те, чому Україні ніяк не вдається? Є багато історичних причин, починаючи від втрат Мазепи, трагедії Голодомору, Другою Світовою, розпадом Радянського Союзу.

В нашій історії сталось чимало масштабних національних катастроф, які залишили глибокий відбиток на колективному несвідомому. Його треба викорінювати, а це дуже складне завдання.

Погоджуюсь, що один в один перенести модель управління великою корпорацією на таку державу як Україна, не вийде. Таку модель класичного корпоративного управління запропонував Трамп для Америки і там це працює, але історично Сполучені Штати від початку створювались як держава з однією спільною візією - american dream. У США держава практично не має соціальних функцій. Ти сплачуєш податки, а за це отримуєш безпеку, захист національних інтересів та захист кордонів; все інше управляється на місцях. Навчання та медицина платні, а соцзабезпечення майже відсутнє. 

Ми ж з нашим радянським минулим звикли, якщо поїхати кудись, щось попросити – то нам дадуть, і українці досі не розуміють, що всі ці "попроханці" йдуть від наших податків. Тому важливе фундаментальне питання, куди врешті йде Україна? Або ми йдемо європейським шляхом соціальних цінностей та високих податків і внутрішньо готові жити за європейським your neighbor is watching you, тоді треба визначатись; якщо ні, тоді варто обирати більш ліберальну американську модель, але точно не можемо постійно балансувати посередині, декларуючи соціально орієнтовану економіку, водночас не бажаючи платити і контролювати податки.

Поширена позиція, що для успішної політики та державного управління нам просто не вистачає ефективних менеджерів. Безумовно, якісні менеджери необхідні, але чи цього достатньо?

Якщо, знову ж таки, взяти корпорацію, є генеральний директор, а є операційний директор. CEO і COO, здавалось би різниця в одній літері, але функції абсолютно різні: CEO – генеральний директор, лідер, людина, яка направляє, COO – по суті той самий менеджер, який всім рулить і бере на себе всі "шишки".


Фото: з особистого архіву Алекса Лісітси

Чи вистачає в Україні ефективних менеджерів? Думаю, що вистачає. У нас проблема в іншому – дуже низький рівень економічної та фінансової грамотності населення. Все починається з елементарного невміння планування сімейного бюджету: чому українці лізуть в бори? Бо не планують свій сімейний бюджет хоча б в горизонті півроку-рік. Звідси всі одвічні фінансові форсмажори, бо живемо одним днем.

Ми влаштовуємось на роботу, не переймаючись, скільки податків платимо і на що вони відраховуються. У нас відсутнє фінансове планування, починаючи з сімейного бюджету, закінчуючи державним, який у нас теж планується на один рік, приймається за одну ніч, а потім ще півроку вносяться коригування. Тому проблема не в нестачі якісних менеджерів, а у відсутності культури фінансового планування.

Які Ви для себе виділяєте маркери нової політичної еліти? Які якості мають вирізняти нову еліту української політики?

Думаю, таких маркерів, мабуть, немає, бо існує велика кількість людей, які були в політиці і які є досить ефективними і зараз. Я б не ділив на нових і старих політиків, а говорив би про тих, хто довів свою ефективність і готовий йти однією командою. Маркером може бути володіння англійською мовою, а може бути елементарне розуміння ситуації і підходів.

"Нова еліта", "нові лідери", "нові обличчя", мені не подобаються такі визначення. Я знаю значну кількість "старих облич", які мені дуже імпонують і волів би краще використовувати їх здібності і потенціал.

Я навіть десь побоююсь цього слова еліта, бо точно не знаю, хто це такі. Якщо раніше було зрозуміло, що еліта - це дворянство, то зараз це поняття є наскільки розмитим, що я не зможу точно визначити, кого зараховувати до еліти, а кого ні.

Ринок землі.
Відкривати, але за певних умов

Питання до Вас як фахівця в аграрній сфері. У нас у суспільстві, серед політиків та експертного середовища земельна реформа і відкриття ринку землі викликає двояке ставлення: одні переконують, що це величезний невикористаний ресурс для інвестицій в Україну, натомість інші вважають, що це мало не загроза втрати державного суверенітету. Де правда?

Правда в тому, що ми досі не маємо загальнодержавних політичних цілей. Ми визначили геополітичний європейський та євроатлантичний напрям, але суспільно цього ще не прийняли.

Це стосується і земельних відносин. Якщо подивитись на більшість країн світу, то вони мають в аграрній політиці певну стратегічну ціль. Американці визначили свою ціль просто і зрозуміло – прибуткове фермерство і якщо фермер має збитки, держава включає відповідні механізми підтримки. Якщо подивитись на нашу аграрну політику, то у нас такі стратегічні задачі не прописані, тобто ми не знаємо, чого хочемо: хочемо отримати дешеву продукцію, експортувати, влитись в міжнародний ринок, випускати продукти з високою доданою вартістю, хочемо відновити ірригацію, не маючи ринку землі, -  хочемо все і одразу.

Ринок землі не є агрополітичною ціллю, це інструмент. Якщо ми в якості стратегічного пріоритету визначили залучення інвестицій, тоді ринок землі потрібно відкривати і повністю лібералізувати, щоб залучити більше закордонних інвестицій; якщо наша мета підтримати вітчизняне фермерство, тоді ми робимо обмеження для зовнішніх інвесторів; якщо ми говоримо, що наша мета дати шести мільйонам власникам земельних паїв можливість достойно померти і продати землю, яку вони не могли продати 25 років, тоді ми прописуємо такі умови, щоб вони отримали вищу ціну за свої наділи, разом з тим допускаємо великі корпорації на ринок. Питання – чого ми хочемо?


Фото: з особистого архіву Алекса Лісітси

Наразі всі говорять про необхідність відкрити ринок землі, аргументуючи це різними позиціями. Але як на мене, має бути комплексне бачення, до чого ми в підсумку прийдемо. І тут ми знову повертаємось до нашої економічної безграмотності вже в середовищі науки, бо у нас на сьогодні немає жодної наукової установи, яка би змогла проаналізувати і змоделювати ситуацію запровадження ринку землі і провести мультифакторний аналіз впливу на середовище, на суспільство, на землю, на поведінку інвесторів.

Де ця модель хоча б в перспективі на 10 років? Її немає.

Ми послуговуємось популістичними лозунгами, одні: "не дамо вкрасти землю", "землю-матір не продають", інші репетують, що у нас збільшаться інвестиції вп'ятеро, на 1,5 - 2% зросте ВВП, не зрозуміло правда, яким чином це має статись. Але це розрахунки з розряду "плюс-мінус", а комплексного аналізу немає.

Я завжди говорив, що ринок землі потрібно відкривати якнайшвидше, але тільки коли ми зможемо чітко сформулювати мету і донести її до суспільства.

Ви оптимістично дивитесь на розвиток та перспективи аграрної галузі в Україні. Але наскільки ми зараз використовуємо свій потенціал і які конкретні стратегічні кроки Ви пропонуєте для того, щоб потенціал розкрився на повну?

Це питання не виключно сільського господарства, воно пов’язане із загальною економічною ситуацією. Потенціал ми можемо наростити і в рослинництві, і в тваринництві. Дивлячись на глобальні тенденції, Україна досягла великого поступу, особливо що стосуються рослинництва і треба йти далі. Для цього потрібно запускати проекти по іригації на півдні у зв’язку зі зміною клімату. Для того, щоб запустити проекти по іригації потрібен ринок землі, бо інакше ніхто не буде вкладати великі кошти не у свою землю; з ринком землі пов’язане тваринництво, адже дуже важко планувати тваринництво з окупністю 10-12 років, не розуміючи, що буде з твоєю землею. Ширше питання – це загальна ситуація, адже інвестори дивляться на війну на сході і поки війна триває, великі інвестори до нас не зайдуть. І таких питань ще величезна кількість. Тому потенціал є, його потрібно використовувати, але в контексті покращення загальної економічної ситуації.


Фото: з особистого архіву Алекса Лісітси

Ви постійно наголошуєте на пріоритеті інноваційної освіти і інноваційної агроосвіти зокрема. Саме тому Ви запровадили програму Агрокебети. Розкажіть про програму і звідки така назва?

Насправді, ідея започаткувати новий освітній проект вже давно крутилась у голові. Передумовою його став попередній проект УКАБ "Агрошкола" - це був триденний семінар підвищення кваліфікації. Практика показала, що цього замало і ми думали над започаткуванням повноцінної освітньої програми на національному рівні.

Протягом останніх трьох років був діалог з ректорами і вони просили допомогти розробити навчальний план під потреби бізнесу. На одній із минулорічних конференцій УКАБ взагалі пролунала ідея створення нового аграрного університету, на яку я відреагував стримано, оскільки вважаю, що потрібно реформувати ту державну систему, яка є. Відтак 16 компаній зібрались коштами і на базі факультету адміністративного менеджменту Національного університету біоресурсів і природокористування у Києві запустили магістерську програму "Агрокебети". 

Очевидно, що потреба в таких спеціальностях як, наприклад, бухгалтерія відпадає для аграрного бізнесу, натомість нагально виникає потреба в multitask менеджерах. Відповідно до потреб прописали навчальну програму "Агрокебет", з цього власне все й почалося. 

Щодо назви, то я від початку шукав певне ємкісне українське сово. Довго ходив довкола слова агроталанти, а потім одного ранку спало на думку слово "кебета", яке синонімічне таким словам як "таланти", "навички", "кмітливість" і мені здалось, що це саме те, що я шукав.

Бліц

Ви вважаєте себе новою елітою?

Ні.

Офер вашої політичної команди: чим ви якісно відрізняєтесь від інших?

Те, що говорить Прем’єр-міністр, що ми молоді, але вже досягли результатів і успіху в політиці, бізнесі і точно знаємо що треба робити для наведення ладу в державі.

ВР чи Кабмін? Де б хотіли працювати?

Наша політична сила йде у парламент, тому очевидно, що Верховна Рада – пріоритет №1.

З чим у Вас наразі асоціюється словосполучення народний депутат? А з чим би хотілось щоб асоціювалось?

Чесно кажучи, я взагалі перейменував би це словосполучення. В 90-ті, коли я ще був студентом, народний депутат було досягненням, фактично вінцем кар'єри, наразі ж воно носить здебільшого негативний характер, тому "член парламенту", "парламентар" звучить якось актуальніше.

Назвіть кілька пріоритетних для Вас цінностей?

Чесність, безумовно перша цінність. Здатність працювати у команді, відповідальність, сфокусованість на кінцевому результаті.

У свій час Ви пройшли Camino de Santiago ("Шлях святого Якова"). Який досвід отримали?

Коли у 2006-2007 роках повернувся з Німеччини до України, був етап у житті, коли я не відчував, що я на своєму місці, думав, лишатись чи повертатись назад, саме в той момент вирішив піти дорогою Camino de Santiago.

Це був насправді особливий досвід, відкрилось розуміння, що окрім найнеобхідніших речей тобі нічого не потрібно. Відчуття я поділив би на чотири етапи: перший -  це просто фізичний біль від проходження гірської дороги, який потім переростає у відчуття насолоди від всього, що відбувається. Третій етап - це психо-фізіологічне випробування коли хочеться повернутись і все покинути і вже тільки на четвертому етапі з’являється відчуття мети і що ти маєш дійти до кінця.


Фото: з особистого архіву Алекса Лісітси

Ваше хобі?

Я їх змінюю періодично. Єдине, що зі мною вже давно, це довгі походи в гори. Цього року поставив за мету піднятися на гору Олімп. А так у свій час захопився фотографією, крайньою зимою прийшло натхнення малювати.

Улюблені книги, музика, кіно?

Не люблю книги серії "Як стати успішним бізнесменом". З останнього, що мене сильно вразило, це книги Харарі. З українського подобається Жадан. Часто в аеропорту заходжу у книжкову крамницю і дивлюсь, що зараз користується популярністю і одразу купую і так мені до рук потрапила класна книжка "Сrazy rich asians" про багатих азіатів, дуже сподобалась.

Музика залежить від настрою. Влітку подобається deep house, groove, а взимку добре слухається іспанське класичне фламенко. 

Фільми подобаються здебільшого фестивальні та артхаусні, той самий Альмадовар і все в такому дусі.

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

18 07 2019 11:37
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ