RSS
СПЕЦПРОЕКТИ

Андрій Осадчук: Важливо не просто зайти в парламент, критично важливо з ким туди йти

"Я абсолютно переконаний, що однією із драм останніх десятиліть і драмою наших стосунків з олігархатом є фактична відсутність політичних партій, як незалежних суспільних інституцій, які мають відігравати ключову роль у представницькій демократії"
Андрій Осадчук з 1994 року працював заступником директора та юристом в компанії "Картаж", юридичній фірмі "Василь Кісіль і Партнери". З 2003 р. - директор служби міжнародного і комерційного права, генеральний директор "Кернел Груп". З 2005-го - начальник департаменту регуляторно-правового забезпечення "Київстар Дж. Ес. Ем.". Депутат Київської міської ради VIII скликання. Вищу освіту за спеціальністю "Юрист-міжнародник" отримав в Інституті міжнародних відносин при Київському університеті ім. Тараса Шевченка.
Андрій Осадчук: Важливо не просто зайти в парламент, критично важливо з ким туди йти Фото: з особистого архіву Андрія Осадчука

Який був досвід роботи Ви здобули у Київраді та чому вирішили балотуватись до Верховної Ради?

Похід до Київради був відповіддю на глобальні зміни в країні, на результати Майдану, на початок війни. На той час я був успішним менеджером, майже 11 років працював в "Київстарі", був членом правління, директором з правового і регуляторного забезпечення компанії з дуже пристойною заробітною платнею. Але обставини 2014-2015 років склалися таким чином, що деякі київські активісти, знаючи про мою політичну позицію, мою особисту антиросійську позицію, мій професійний бекграунд, запросили долучитись до компанії місцевих виборів 2015 року.

Я завжди був дотичний до політики, 30 років тому мене готували на радянського дипломата. На щастя я ним не став.

В компаніях де я працював зазвичай відповідав за зв'язки з урядом. Тому політична кухня мені завжди була добре знайома. У 2015 долучився до виборчого процесу, перш за все, з метою допомогти, навіть не особливо планував брати участь у виборах. Але так сталося, що я зареєструвався кандидатом і виграв вибори на Печерську, чітко відпрацювавши всі елементи кампанії, адже вибори це теж операційний процес який потрібно системно, як менеджеру, відпрацювати.

Це був цікавий спонтанний поворот для мене особисто. Я вже був у тому віці коли варто було щось змінювати, але так все несподівано повернулось, і після перемоги я вже не міг (за правилами американської біржі, якій був підпорядкований "Київстар) поєднувати дві посади: роботу в управлінні компанії і депутатство в Київраді. Хоча, за чинним законом це не те, що дозволено, а просто норма.


Фото: з особистого архіву Андрія Осадчука

У нас досі існує ця абсурдна радянська система про громадські засади депутата місцевої ради. Я особисто вважаю це прямою підставою для провокування корупції.

Адже робота депутата це повноцінна "full time job", робота яку неможливо ефективно поєднувати з будь-якою іншою роботою. Думаю, що це буде одним із наших завдань у Верховній Раді, моїм особистим завданням, відкоригувати ці моменти у законі про місцеве самоврядування.

Ми інколи борсаємося з купою великих проблем, але не бачимо дрібних деталей, які мають фундаментальне значення. Я впевнений, що депутати обласних рад, Києва і Севастополя мають здійснювати свою діяльність на професійних засадах. Їх обрали, вони мають відповідально виконувати свої обов’язки, це складна професійна робота, їм мають платити пристойні гроші, аби вони не відволікалися на щось інше.

Безкоштовні депутати і малооплачувані чиновники коштують дуже дорого бюджету. Ми за це несемо мільярди збитків замість того щоб їх повноцінно найняти на роботу, дати їм адекватну зарплату і тоді вимагати від них, як від працівників, якісної роботи, контролювати. За таких умов і виганяти, і відібрати мандат буде значно простіше.

В Києві, враховуючи реальну вартість життя, можна сміливо платити депутату сто тисяч гривень і тоді він вже не зможе просто встати посеред засідання і сказати, вибачте в мене справи. В бюджеті ці кошти є. Водночас, можна буде скоротити кількість депутатів. 

Тобто, платити сотні тисяч або й мільйони, щоб зекономити  мільярди?

Саме так. 

Повертаючись до початку моєї громадської кар'єри, загалом я щасливий, що тоді у 2015 році так склалися обставини. Думаю, що існує небагато людей, і тоді і зараз, готових покинути високооплачувану роботу в успішній компанії заради громадської роботи. Але хтось це має робити. Важливо щоб тебе у цьому підтримували. В 2015 році в компанії з глибоким розумінням та повагою оцінили моє рішення, що є свідченням цивілізованих стосунків з керівництвом.

Я отримав потужний компенсаційний пакет, цих грошей мені фактично вистачає і досі, аби оплачувати свої рахунки. Дякуючи усім цим обставинам я зміг багато часу приділяти роботі в Київраді і багато чому навчитися. Не існує іншого місця в Україні, ніж столична чи обласна рада де можна пройти повноцінну підготовку для роботи на парламентському рівні. Великою проблемою Верховної Ради всіх скликань є те, що туди іноді потрапляли досить непогані, професійні та освічені люди, але зазвичай без жодного досвіду роботи в представницькому органі влади.

Це насправді, окрема, як кажуть у бізнесі, операційна модель. Окремі специфічні процеси які треба розуміти та усвідомлювати. Мої три з половиною роки роботи в Київраді – це мій політичний тренінг, адже всі ми здатні якісно робити лише ті речі, які робили власними руками. Я навчився працювати з проектами рішень, з бюрократією, з виборцями, вести діалог з політичними противниками, навчився роботі в залі засідань. Це все окремі дисципліни. Структурно Київська міська рада не надто відрізняється від Верховної Ради. Маючи досвід роботи в Київраді і як керівник, що працював в найбільших компаніях України, я звик працювати з масштабними проектами, системними викликами і складними конструкціями, думаю, що добре підготовлений аби продовжити кар’єру у Верховній Раді і зможу принести користь своєю роботою. В мене є реальна амбіція впроваджувати системні зміни. 


Фото: з особистого архіву Андрія Осадчука

Минулого року Ви стали членом комісії із проведенням оцінки корупційних ризиків у діяльності Київради. Скажіть, багато роботи додалось, які успіхи в запобіганні корупції?

Це імітація. На жаль частина "Закону про запобігання корупції" щодо створення спеціальних антикорупційних органів на рівні місцевих рад та місцевих адміністрацій спущена на гальма. Без зайвої скромності, якби не моя наполегливість, бажання змін, а подекуди і операційне нахабство, у Київраді досі не було б антикорупційної програми взагалі. Комісія з оцінки ризиків існує, підрозділ запобігання корупції теж є, але все воно суто формально працює і здебільшого це імітація діяльності, як на рівні Київради, так і КМДА. Я маю купу реальних кейсів антикорупційної саги у місті Києві. Тому я добре розумію що було зроблено, а тим більше чого не було зроблено. Ще два роки тому відверто публічно говорив, що антикорупційну реформу потрібно перезавантажувати, не лише на місцевому рівні, але і на рівні, щонайменше, НАЗК. У команді «Голосу» є багато класних фахівців з антикорупційної діяльності, тому не думаю що буду займатись цим напрямом, як профільним, але точно буду допомагати спираючись на свій досвід. Систему антикорупційних органів ми зобов’язані перезавантажити, в тому числі через зміни до законодавства.

Нове покоління може претендувати на статус нової еліти?

У нього немає іншого вибору. Виклики які стоять перед країною дуже серйозні. Боротьба за українську політичну націю, за незалежність України ще не завершена. Сьогодні абсолютно зрозуміло, що вся стара політична еліта, що товчеться в українській політиці останні 20 років повністю вичерпала кредит довіри. Всі вони мали купу можливостей і часу зробити те, що неодноразово обіцяли. На них всіх разом лежить відповідальність за те, що ми маємо сьогодні.

Неважливо в яких таборах вони були, у владі, чи опозиції. Тим більше, що за всі ці роки вони постійно мінялися місцями і займали різні пози. Все що ми маємо сьогодні - їх колективна, як "еліти" і персональна, як політиків, відповідальність. Мені смішно, коли людина, що торгувала газом довше ніж декотрі виборці живуть на світі, демонструє свої потужні знання в тому, як оббирала людей 20 років і бачить в цьому свою політичну перевагу.

Їм всім треба подякувати і відправляти на політичну пенсію. Результат президентських виборів 2019 чітко зафіксував повну втрату довіри до старої еліти. Саме так потрібно до цього ставитись. Тому, з командою "Голосу" у нас немає іншого вибору як ставати новою елітою. Нам іноді закидають, що ми надто молоді. Це смішно. За особистими спостереженнями і науковими дослідженнями вік 30/45 років - золотий час для реалізації людини. Особисто мене у 32 роки, фактично з вулиці, взяли в "Київстар" на ключову керівну посаду і довірили розпоряджатися величезними грішми і ухвалювати системні рішення. У мене особисто було право підпису на мільярди гривень. Акціонери жодного разу про це не пожалкували. У команді "Голосу" чудовий склад, як по досвіду, так і по віку. Я від початку моїх перемовин з керівництвом партії дуже переживав за якість списку і до останнього моменту був готовий сказати "ні", та коли побачив виборчий список партії з легкістю видихнув. Фантастична компанія.

Важливо не просто зайти до Верховної Ради, критично важливо з ким туди йти.

Тривалий час середній бізнес сторонився політики. Але цього разу, здається, середній клас стає активним стейкхолдером політики. Ви можете себе назвати партією середнього класу?

"Партія середнього класу" - це певною мірою політологічний шаблон, який вже трохи всім набрид. Ми партія українських людей які хочуть щасливо жити і чесно працювати в Україні. В нашому суспільстві залишаються значні посттоталітарні травми. Коли ви кажете, що малий і середній бізнес сторонився політики, то це тому що ми успадкували негативне ставлення до державної влади, як такої, від століть окупації і тоталітарних режимів. Воно досі присутнє у нашому несвідомому, що влада завжди була ворогом для українця причому не лише на словах, а й ворогом на ділі. Влада завжди пригнічувала, забирала, убивала і ми на ментальному рівні маємо страх перед владою, інстинктивно намагаємося від неї усунутися. Але зараз, слава Богу, ми ростемо, як політична нація, і малий та середній бізнес, що по суті і є активними і свідомими громадянами, тягнеться до політики. Приходить розуміння, що без політики немає нічого, - ми всі зобов'язані бути в політиці. Я щасливий, що досить багато невеликих підприємців нас публічно підтримали і на словах, і грошима. Погодьтесь, не будучи олігархом публічно пожертвувати пів мільйона гривень на підтримку партії якій довіряєш, це вчинок.


Фото: з особистого архіву Андрія Осадчука

У нас все ще слабко розвинуті інструменти самоврядування, співпраці і об’єднання людей. Можна пропонувати що завгодно, але якщо мешканці на рівні будинку чи мікрорайону не здатні об’єднатися, сформулювати позицію, що і як вони хочуть, то за них це ніхто не зробить.

Тішить, що ми як суспільство значно прогресуємо і бізнес є частиною цього процесу. Тому треба далі вчитися і об’єднуватись в асоціації, спілки, ОСББ, йти у місцеве самоврядування, політичні партії і безпосередньо впливати на місцеву і державну політику.

Тобто середній бізнес усвідомив, що годі чекати ласки від олігархів?

Це друга частина цієї історії, бо ці хлопці які захопили більшість привабливих державних активів в 90-их, на жаль захопили і наші мізки. Від них точно нічого доброго чекати не треба. Зараз медіа бізнес - не бізнес, а інструмент для маніпуляцій свідомістю українців. Олігархи досягли значних успіхів у цьому напрямку. Майже всі медіа ресурси в країні займаються виключно зомбуванням в інтересах тих чи інших олігархів. Ми це маємо припинити. "Голос" зовсім не бореться проти багатих, я поважаю багатих людей, але я проти криміналу і зловживань, проти неправомірної вигоди, проти маніпуляцій і фальсифікацій.

На медіа можна прекрасно заробляти, але не можна використовувати медіа для маніпуляції свідомістю для формування внутрішньої і зовнішньої політики країни, задля отримання неконкурентних переваг чи неправомірної вигоди - це неприйнятно абсолютно. 

Тому коли ми говоримо про деолігархізацію, про зменшення впливу олігархів в економіці і політиці, ми говоримо про виконання норм чинного антимонопольного законодавства: коли розмір якогось бізнесу завеликий, вступає в дію інструмент примусового поділу бізнесу. Це не націоналізація, не конфіскація, ні.

Олігархи отримують свої гроші, але потрібно виконувати вимоги законодавства. Також потрібно міняти систему структури управління загальнонаціональних ТВ компаній. Корпоративне управління придумали не дурні люди і в Україні ми вже маємо прецеденти створення незалежних наглядових рад у великих державних компаніях - "Укрзалізниці", "Нафтогазі", "Укрпошті", тощо. Важливо, що вони взагалі інституційно існують, мають можливість набирати через конкурси незалежних членів і впливати на роботу компаній. Те саме потрібно робити і в ТВ бізнесі, щоб редакційну політику повністю відвести від впливу власників. Ми переконані що ці речі потрібно вже робити.

Деолігархізація є однією з ключових тем для встановлення соціальної і економічної справедливості і забезпечення стабільного розвитку та чесної конкуренції, як основи вільного ринку. Олігархи мають стати звичайними інвесторами і підприємцями, що працюють за єдиними правилами. 

Держава як сервіс та про три складові успішних реформ

На яких принципах має будуватись взаємодія держава – бізнес?

Я б говорив навіть про трикутник держава - бізнес – громадянин. Держава має бути сервісом. Всі роки незалежності існує поділ суспільства на народ України і державний апарат. Феномен в тому, що народ ненавидить державний апарат, але багато хто хоче туди потрапити і як тільки хтось туди потрапляє, то відразу грає за правилами державного апарату. Система їх з'їдає. Це треба змінювати. У нас слово бюрократ образливе, хоча бюрократи це наймані менеджери, що забезпечують управління державою, їх потрібно виховувати, мотивувати. Реформа державного управління, яка була розпочата після Революції Гідності, на жаль, так і не була завершена. Інструменти прозорого добору кадрів, ринкової мотивації спущені на гальма, як на рівні міст, областей, так і на рівні уряду. Державну службу потрібно інституційно перезавантажувати.

В своєму блозі Ви написали: "…нам постійно бракує здатності переосмислити всі слабкі місця нашої юної демократії, зібрати в єдину структуру всі елементи змін, зацементувати їх простими і зрозумілими меседжами та просувати все укупі як цілісну реформу". Самі по собі реформи, навіть якісні, не працюють, потрібна цілісність як Ви зауважили. Як цього добитися?

Критично важливо працювати системно і доводити до завершення всі розпочаті ініціативи і реформи. Постмайданна Україна багато чого зробила, але ще більше розпочала і десь воно зависло в повітрі. Незавершені реформи дискредитують самі себе. В реформах і у впроваджені змін важливі три окремі, але взаємопов’язані складові:

1. Треба мати чітке бачення, що ти взагалі хочеш зробити, треба мати в голові картинку майбутнього, - що має бути зроблено. Навіть для ремонту квартири потрібний проект і детальний план робіт. Має бути цілісна картинка, що має бути в кінці реформи. Без цього всі починання, чи то реформа правоохоронної системи чи охорони здоров’я, не мають жодного сенсу. Просто трата часу і ресурсів. 

2. Треба вміти пояснити свої візіонерські ідеї словами аби аудиторія зрозуміла, а ще важливіше треба вміти виписати ідею і стратегію реформи у вигляді чітких поетапних планів, пріоритетів, а потім у вигляді законопроектів. Розмови можна вести безкінечно, часто їх треба припиняти, сісти і якісно все викласти на папері чітко розуміючи деталі. Деталі важливі, іноді кома вирішує все. 

3. Третій блок – хто і як це буде впроваджувати? Можна мати ідеальний план і дуже якісне законодавство, але якщо немає якісних виконавців, все піде коту під хвіст. Потрібні компетентні менеджери на рівні виконавчої влади, міністерств, відомств, які можуть повсюдно з'явитися тільки після доведення до кінця реформи державної служби, про що ми вже говорили. 


Фото: з особистого архіву Андрія Осадчука

Тому дуже важливо системно підходити до питань реформ без зайвого пафосу і метушні. Перевага команди "Голосу", що йде у Парламент у тому, що у нас є багато людей, які розуміють що таке системне управління та проектний менеджмент. Багато хто із нас втілював проекти на мільярди гривень із залученням сотень і тисяч людей. Ми розуміємо складні взаємозв’язки в економіці і праві. Не існує жодної сфери окремо, все взаємопов'язане, все потрібно робити системно, спокійно чітко розуміючи всю картину того, що відбувається.  

Інкубатором політичної еліти в розвинених демократіях є політичні партії. Чи готова ваша політична сила взяти на себе функцію виховання нової еліти української політики?

Дуже тішуся, що деякі мої ідеї, які я для себе формулював декілька років тому, і навіть дещо публікував, уже знайшли підтримку в команді і відображені в програмі партії.

Я абсолютно переконаний, що однією із драм останніх десятиліть і драмою наших стосунків з олігархатом є фактична відсутність політичних партій, як незалежних суспільних інституцій, які мають відігравати ключову роль у представницькій демократії.

Політичних партій в європейському чи американському сенсі цього слова, так і не було створено в Україні, в тому числі через відсутність належних умов. Для розвитку політичної партії не достатньо лише проводити відкриті і чесні вибори, треба створювати екосистему яка б стимулювала і сприяла демократичному розвитку партій. Для цього критично потрібні гарантовані політичні ліфти у межах партії. Потрібна чітка мотивація залучати молодь, щоб вся ця історія крутилася не навколо олігархічних грошей чи одноосібного лідера, а навколо цінностей, принципів, стратегій, ідей, бажання змін, бажання впливу на політичну ситуацію. Для цього потрібні регулярні ротації. Одна із моїх давніх ідей щодо обмеження каденцій у ВР до двох знайшла підтримку у "Голосі". В наших умовах це може бути простий але фундаментальний інструмент стимулювання розвитку політичних партій.

Ви як молодий хлопець приходите у партію працювати, наприклад, помічником Андрія Петровича, у вас є політичні амбіції, і ви точно знаєте, що через дві каденції гарантовано буде заміна в Парламенті. А я буду реально зацікавлений вас вчити, професійно розвивати, а не лише на мітинги відправляти махати прапорами. У політиків буде прямий інтерес вчити молодь для того щоб вони з часом їх гідно замінили, це і є реальний розвиток партії. "Голос" про це вже публічно заявив. Ми беремо на себе це зобов'язання, ми всі не будемо в Парламенті довше двох скликань, навіть якщо ми будемо супер успішними парламентарями і реформаторами. Нас у визначений час мають замінити молодші, нові, а ми будемо їх підтримувати з "лави запасних". Немає чого сидіти десятиліттями в Парламенті. Ми будемо жорстко добиватися щоб це було прописано в законодавстві, як фундаментальний елемент для розвитку політичних партій. 

Ви навчалися під менторством Френсіса Фукуями. Чому навчилися?

Стриманості, системності і широкого контексту. Важливо дуже добре усвідомлювати історичний світовий досвід та глобальні процеси. Все вже колись було. Все, що зараз відбувається почалося не вчора і не п'ять, чи 25 років тому. Такі люди як Фукуяма дуже глибоко пірнають в минуле, вибудовують складні логічні ланцюжки, які власне, іноді слугують простими відповідями, іноді підказками для того, що і як робити сьогодні. Дослідники такого масштабу інколи відкривають іншим очі на непомітні, але прості і важливі речі, як написано в книзі Еклезіаста: "Дивись, ось нове! Але це було вже у віках, що були до нас".

Я особисто планував далі співпрацювати з Фукуямою в цьому році, вже навіть була певна домовленість, але на жаль це неможливо поєднати з мандатом депутата у ВР. Нам довелося це відкласти. За будь-яких обставин буду шукати час і намагатися продовжувати програми навчання і співпраці із Стенфордським університетом.

Бліц.

Чи вважаєте себе новою політичною елітою?

Я поки працював тільки в місцевому самоврядуванні і навряд чи вже є політиком. Якщо стану депутатом ВР, тоді точно ним буду. Ми станемо новою хвилею політиків і просто зобов’язані стати елітою. Еліта вона ж не по факту обіймання посади, вона по результату. Для того щоб вважатися елітою маємо багато що зробити. Тому до еліти ми ще не доросли, але політиками після 21 липня маємо стати. Я вірю, що завоюємо право називатися новою українською політичною елітою, це і буде мірилом якості нашої роботи.

Офер вашої команди, чим якісно відрізняєтесь від інших?

Із старими політиками нас зовсім не варто порівнювати, хоча ми стоїмо осторонь і в порівнянні з іншими новими паріями. Я би це коротко сформулював таким чином: у команді "Голосу" відсутні будь які сентименти, симпатії і зв’язки з РФ у будь-яких її проявах. У нас відсутні будь-які сентименти, симпатії і зв’язки з "Партією регіонів", її залишками і сателітами. У нас немає умовних "друзів Портнова". У нас немає жодних симпатій чи зв’язків з українським олігархатом у всіх його проявах. Олігархи - наші ідеологічні вороги. Це все наші червоні лінії. Це те, чим ми принципово відрізняємось від інших нових партій.

Зазначене, однак, не заважає нам спілкуватися і вести діалог з усіма притомними людьми в українській політиці, якщо вони поділяють наші засадничі переконання: європейський вибір, безальтернативність руху до системи євроатлантичної безпеки, територіальна цілісність і неподільність України в межах визнаних кордонів, український Крим і Донбас, погляд на сучасну Росію виключно, як на державу агресора, що веде неоголошену війну проти України і окупувала частину нашої території. Це є фундаментальні засадничі принципи які не дозволяють нам вести політичний діалог з тими, хто їх не поділяє. З усіма іншими ми будемо розмовляти. Політика це мистецтво побудови коаліцій.

Політика це ремесло чи мистецтво?

А ремесло хіба не мистецтво? Майстер свого ремесла - він теж митець. 

Назвіть кілька базових цінностей?

Чесність перед собою і перед іншими. Коли ти не чесний – ти, як мінімум, неефективний. Коли ти обманюєш, тобі треба багато зайвого тримати в голові і це руйнує твою ефективність. 

Самоідентифікація. Ми є свідками формування української політичної нації, і це прекрасно коли нас уже не треба ділити по мові, Дніпру, чи походженню. Ми маємо майбутнє виключно як єдина українська політична нація. 

Повага. Це цінність над якою маємо працювати з дитячого садочку, на якій будувати модель стосунків людей і роботи держави. Нажаль, радянська система не мала місця для поваги і ми досі не вміємо у широкому контексті коректно ставитися один до одного. У нас часто відсутня внутрішні повага до себе і до оточуючих, нам треба це змінювати. Вчитися повазі самим, вчити дітей, - це основа успішного суспільства. Повага це абсолютно фундаментальна річ. 

Ну і нарешті справедливість. Коли людина бачить що правила не працюють, коли з тобою нечесно грають, люди, починають їхати геть. Маємо повернути її в Україну.

Ваше хобі?

Збираю давні географічні карти України. Маю багато, сотні півтори мінімум. Це хобі виникло, як відповідь на закиди деяких росіян, мовляв Україна штучна держава і навіть сама назва "Україна" вигадана нещодавно. Але карти є політичним документом. В давнину їх можна було випускати тільки маючи відповідну ліцензію короля, тому це був політичний і військовий документ, який підтверджує фактичні політичні обставини, що існували у минулому. Багато карт підтверджують саме українську ідентичність наших земель в існуючих на сьогодні кордонах. Здебільшого маю оригінали 16-18 століття. 

Що ще?

Коли у вас четверо дітей вам і хобі не потрібне. Я думаю, що я їх виховую, але, судячи по всьому, у них це краще виходить стосовно мене.


Фото: з особистого архіву Андрія Осадчука

Найщасливішим періодом нашого життя є дитинство, тому, що я точно можу зробити, так це зробити щасливим дитинство своїх дітей.


Фото: з особистого архіву Андрія Осадчука

Над цим успішно працюю.

Улюблені книги, із останнього, що подобається?

Із художньої літератури я завжди любив Ремарка. Але мене більш цікавить щось аналітичне і системне. Із останнього що дуже сподобалось, так це роботи Харарі. Просто я обожнюю, коли хтось відкриває мені очі на прості речі. В нього неперевершений фактаж, чудесна логіка і спосіб викладу.

Музика, кіно?

Багато доводиться споживати контенту через смартфон і планшет, це майже не залишає місця для кіно. Інколи ходжу в кінотеатр на пристойні фільми, бо на планшеті кіно не сприймаю.

Ну а музика… Я дитина рок-н-ролу. Навіть англійську мову починав вчити на текстах Бітлз.

Досі пам’ятаю з яких пісень я знаю деякі конкретні слова. Взагалі на пам'ять знаю майже весь класичний рок 1970/1980-х.

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

19 07 2019 13:11
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ